Menu

Україна підтвердила свою міжнародну суб’єктність, а світ опинився на геополітичному зламі – експерти підбили дипломатичні підсумки року

Дипломатичні підсумки року

20 грудня у прес-центрі Українського кризового медіа-центру відбулося експертне обговорення “Дипломатичні підсумки року”, ініційоване УКМЦ.

Валерій Чалий, Голова правління Українського кризового медіа-центру, Посол України в США у 2015-2019 роках, Надзвичайний і Повноважний Посол України, відкрив обговорення, зазначивши, що його ідея виникла з двох причин. 

“По-перше, навіть війна – не привід не підбивати підсумки року, тим більше що є про що говорити. А згадка саме про дипломатичні підсумки невипадкова – адже ми зібралися напередодні 22 грудня, Дня працівників дипломатичної служби. Конфігурація учасників обговорення добре відповідає цій назві. Однак будемо говорити не тільки про дипломатичний вимір – важливо глянути ширше, про зміни ситуації в світі. Звісно, російська війна проти України – подія номер один, а український народ – головний герой року. Але є інші події, про які варто говорити”, – анонсував Валерій Чалий.

Посол також вказав, що поки наші герої з Сил оборони України, чоловіки та жінки, воюють, задача дипломатів – визначити, що ж таке перемога, і після перемоги у війні, вказати – як виграти мир дипломатичними засобами.

Роман Безсмертний, посол України в Білорусі у 2010-2011 роках, Надзвичайний і Повноважний Посол України, констатував основну тенденцію року – прискореними темпами йде формування агресивної осі Мінськ-Москва-Тегеран, а на противагу їй значно менш енергійно розгортається спроба сформувати демократичний блок “Рамштайн”.

“На жаль, кристалізація по першій лінії відбувається швидше, це несе велику загрозу поширення війни. Якщо такими темпами це триватиме і далі, агресія Росії проти України – не остаточна зупинка поїзду Мінськ-Москва-Тегеран. Причина – дуже в’яле формування блоку “Рамштайн”, відсутність технологічних рішень та формалізації цього об’єднання держав. Динаміка розвитку по цих двох треках і буде визначати ситуацію в найближчі роки”, – спрогнозував Роман Безсмертний.

Як вказав дипломат, довгі десятиліття під тиском СРСР та Росії йшло руйнування системи міжнародного права, нав’язування різних зіц-конфігурацій, коли вирішення питань виводилося за рамки основоположних моделей і систем розв’язання проблем. Так, нагадав Безсмертний, з 1960-х років міжнародні конфлікти знімали з порядку денного Радбезу ООН та ОБСЄ і переводили у формати а-ля 3+2, 5+1 “та будь-які інші арифметичні вправи”. Ініціатива цього йшла з Москви, і це у свою чергу робило недієвими системи Організації Об’єднаних Націй, ОБСЄ, суперечило Статуту ООН, резолюціям Генасамблеї та Радбезу, Заключному Гельсінкському акту, Копенгагенським рішенням тощо.

“Ще з 1945 року норми міжнародного права не виконувалися тими, хто їх запроваджував. 46-49 статті Статуту ООН про Військово-Штабний комітет та спільні воєнні операції ООН так і не були ніколи реалізовані. Механізм був паралізований від народження. І те ж стосується ОБСЄ. Задача поточної ситуації – зруйнувати цю тенденцію, започатковану СРСР та реалізовану РФ”, – наголосив Роман Безсмертний.

Окремо екс-посол в Білорусі прокоментував результати візиту Путіна до Лукашенка 19 грудня.

“Лукашенко в цій осі грає роль клоуна-Муссоліні. Свого часу, до приходу до влади, Гітлер зачитувався журналістом Муссоліні. Але вже потім спочатку рятував його війська від катастрофічної поразки в Африці, а потім і рятував з ув’язнення самого Муссоліні. Вчорашня подія в Мінську – показовий наративний крок Кремля. Це лише частково стосується війни – Білорусь не має сил напасти на нас. Основна компонента там – об’єднання збройних сил “союзної держави”, які зможуть нести загрозу за півтора роки. Загалом Лукашенко та Путін – параноїдальні особи. Я спілкувався з Лукашенком декілька разів, там абсолютно немає здорового глузду. Вони готові на будь-які кроки, продиктовані ненавистю, в першу чергу – до своїх власних народів”, – емоційно резюмував Безсмертний.

Іванна Климпуш-Цинцадзе, народна депутатка України, голова парламентського Комітету з питань інтеграції України до ЄС серед ключових підсумків року відзначила те, що внаслідок повномасштабної війни Україна стала серйозним міжнародним і геополітичним гравцем. Втім, це досягнення не стільки дипломатії, скільки ЗСУ та суспільства, що включилося у боротьбу.

“Наш важливий здобуток – це кандидатський статус в ЄС. Це тектонічний зсув, але він не був би нам наданий, якби не сума реформ, здійснених з 2014 року. Але також – цього б не сталося без героїчного спротиву українців у цій війні”, – наголосила голова профільного парламентського комітету.

За словами Климпуш-Цинцадзе, ми також бачимо витверезіння багатьох гравців в Європі щодо оцінки, що таке Росія та вісь зла, яку вона вибудовує.

“Є продовжувана підтримка України західними суспільствами, Групою семи, ЄС, ширше – робота “Рамштайну”, намагання створити “енергетичний Рамштайн”. Однак ця підтримка не є даністю на майбутнє. Ми маємо спрямовувати зусилля не тільки на зберігання існуючого санкційного тиску, який РФ намагається обійти через усі можливі нишпорки, не тільки на отримання ширшого переліку зброї, не тільки на збереження інформаційної переваги, яку ми маємо вперше у вільному світі. Останню, наприклад, ми не маємо у світі загалом. Африка, Азія, Південна Америка, на жаль, недостатньо охоплені нашою офіційною, парламентською, громадською дипломатію в обсягах, які б давали результат. За дев’ять місяців не наздоженеш те, що втрачалося десятиліттями, але треба активніше працювати, щоб схилити на свій бік тих, хто досі нейтральний”, – закликала Климпуш-Цинцадзе.

Говорячи про взаємини зі США, політикиня визнала, що без їх лідерської позиції ми б не добилися навіть того, що маємо на сьогодні. Втім, є певна штучність у стримуванні Вашингтоном воєнних можливостей України через ірраціональну боязнь розширення війни Росії проти України і на країни НАТО. 

“Росія всюди веде наратив про війну проти НАТО – але на Заході дуже обережні, щоб не дати РФ приводів так говорити. Немає остаточного розуміння, що Росії не потрібні приводи називати чорне білим і навпаки – вона їх сама продукуватиме! Хоча ми маємо неймовірну кількість зброї від США та інших партнерів, ми не маємо кількох ключових речей для повернення територій, забезпечення стійкого миру. Досі від наших партнерів не йдеться про ATACMS, досі не можемо прорвати зачароване коло щодо модерних за найвищими стандартами НАТО танків на кшталт німецьких “Леопардів”, досі не маємо рішення щодо винищувачів. Ці речі стримують наші воєнні можливості!”, – констатувала Іванна Климпуш-Цинцадзе.

На завершення, спікерка задалася питанням – чи всі можливості дипломатії ми використовуємо? 

“Думаю, що координація могла би дати кращий синергетичний ефект. Бачу досить багато самодіяльності і непродуманості, це не дає ефективності нашим рухам. Мені не вистачає інтелектуальної, професійної потуги з усіх боків, враховуючи Україну, щодо того, що ж має стати результатом війни. Має йтися про знищення спроможності РФ вести загарбницькі війни і могти відновити себе як імперію. Оцю межу ще не перейдено як в наших зусиллях, так і в партнерів”, – резюмувала Климпуш-Цинцадзе.

Павло Клімкін, Міністр закордонних справ України у 2014-2019 роках, Надзвичайний і Повноважний Посол України, у своєму слові зосередився на двох державах, які, хоч і різною мірою, наразі є союзниками Москви – Ірані та Китаї.

“Я говоритиму про факти. Щодо Ірану – на нього незабаром очікують зміни, які ми ще не можемо передбачити. Іран грає фундаментальну роль в регіональній конфігурації на Близькому Сході та в Центральній Азії – не тільки як залежна від Росії та Китаю країна. Зараз складається новий консенсус щодо Ірану, хоч і важко. Добре, що нарешті полишили ідею “іранської ядерної угоди” – я давно казав, що вона ні до чого не призведе. Тепер це офіційне рішення. Маємо новий уряд Ізраїлю, нові розклади у саудитів, нове загальне розуміння ситуації в Перській затоці. Всі розуміють, що ризики навколо Ірану зростають – ядерні, ракетні, збройні загалом. Ми знаємо про домовленості Москви та Тегерану про постачання дронів, ракет та технологій. Загалом наші зусилля щодо Ірану мать сенс, однак на їх співпрацю поки не вплинути. Режим думає в першу чергу про самозбереження. Тож тут має бути не коаліція стримування, а коаліція дії – і це має бути метою нашої політики”, – окреслив своє бачення Павло Клімкін.

Ексміністр вказав, що російська агресія має беззаперечний трансформаційний вплив на весь світ. Усі зрозуміли, що повернутися після ковіду до комфортної нормальності вже не вийде, як і те, що архітектура безпеки родом з ХХ століття не працює – але ніхто не має бажання її радикально перезавантажити.

“Західний світ нарешті оформився як колективний актор, до початку агресії його як такого не було. Наразі це – процес а не результат, принципи його формування ще не зрозумілі. Саме в цьому контексті треба розглядати, яким буде суперництво США з Китаєм. Варіанти: Захід проти Сходу, або ждемократії проти автократій, хоча друге менш імовірне”, – спрогнозував Клімкін.

Характеризуючи ситуацію в Піднебесній, дипломат відзначив фундаментальні зсуви в китайському суспільстві після пандемії та відмови від політики “zero COVID”, посилення контролю Компартії над держкомпаніями та економікою загалом. Ці фактори помітно впливають на появу розуміння щодо зменшення інвестування в Китай на Заході.  

“Виклики щодо Тайваню – реальні, причому в найближчій перспективі. Якщо Китай триматиметься на одному технологічному рівні із Заходом – це буде одна форма суперництва, якщо він не втримається і почне відставати – вона буде фундаментально інша. Зараз Китаю вигідна підтримка російського режиму для своїх інтересів – але він може і розміняти Путіна, якщо буде така потреба”, – передбачив Клімкін.

Говорячи про підтримку Заходом України, дипломат відзначив консенсус, що програти Росії неможливо, а українські суверенітет та демократія мають бути збережені. Але далі підходи розходяться. 

“Тривають дискусії про українську перемогу, про ступінь єдності перед обличчям агресора. Домінуюча лінія – не йти в неконтрольовані ескалації. Це фундаментальна помилка, але ментальність Заходу – раціональність застрахованого життя. Чого ми вже навчили західний і незахідний світ – ніякого компромісу заради компромісу, і це дає результати. Ми точно матимемо змогу продовжувати боротьбу завдяки підтримці, але цього недостатньо щоб піднімати ставки. Досі немає бачення, як має виглядати стратегічне послаблення Росії”, – резюмував Клімкін.

Володимир Єльченко, Постійний представник України при ООН у 1997-2001 та 2015-2018 роках, Надзвичайний і Повноважний Посол України, у своєму слові дорікнув як системі ООН, яка виявилася нездатною відповідати своїм основоположним цілям, та тим міжнародним гравцям, які своєю поблажливістю до росії тільки дозволили агресорові посилитися.

“Це саме Франція як постійний член Радбезу ООН та Німеччина як тимчасовий член на той момент підірвали рішення про операцію із введення миротворців на Донбас. Представник Німеччини в ООН мені тоді прямо казав: миротворці ООН – це для Африки, може для Косово, але не для центру Європи”, – згадав Володимир Єльченко.

Політика загравання з агресором, попри все, зберіглася і після 24 лютого, наголосив дипломат.

“Я від початку скептично ставився до зернової ініціативи. Добре, що вона працює. Однак, напевне, це саме росіяни підкинули Ердогану цю ідею, а він вирішив на цьому підзаробити. Це Схід, це великий стамбульський базар, воно так працює, і це нормально. А певні інші росіяни зайшли до Антоніу Гутерреша з аналогічною пропозицією. Жоден генсек ООН не зайде в справу, де йому не гарантуватимуть успіх його посередництва. А тепер спливають розмови про російський аміак та білоруський калій. На щастя, росіянам зрештою не вдалося показати себе годувальниками Африки – ми це їм перебили. В першу чергу цим країнам допомагає саме Україна, захищаючи і власні інтереси”, – поділився баченням Володимир Єльченко. 

Підбиваючи підсумки року, дипломат констатував безпорадність існуючої міжнародної системи.

“Наш прем’єр Шмигаль нещодавно заявив, що ООН з початку активної фази війни надала Україні 4,5 мільярди доларів допомоги. Це правда, і це дуже красиво звучить. Але це ті ж американські, європейські, австралійські тощо гроші, які просто розподіляються через систему організацій ООН! Я наведу іншу цифру: 80% регулярного бюджету ООН йде на оплату праці працівників її структур. Чи заради цього створювали в 1945 такого прораба, який більшість коштів проїдає сам?” – задався риторичним запитанням Єльченко.

Як зазначив дипломат, зараз єдино можливі перемовини йдуть на фронтах. “Добре, що стамбульські переговори вже не ведуться, я не вірю, що з нинішньою РФ вони можливі”, – зазначив Єльченко.

Одним з ключових негативів року дипломат назвав те, що ми не побачили жодної ролі російської опозиції. 

“Ще працюючи в Москві я говорив: проблема не в Путіні, а в тому, що там сидить колективний Путін. І ніякі “з’їзди народних депутатів Росії” та сумнівні обличчя нічого не змінять – в них аж змінюється вираз обличчя, коли мова заходить про денуклеаризацію Росії”, – поділився Єльченко.

Посол висловив жаль, що ще не вдалося достукатися до глобального Півдня, де переважна більшість країн ще не перейшли на наш бік і у кращому випадку займають нейтрально-позитивну позицію. 

“Мої знайомі африканські дипломати досі в розмовах зі мною ностальгують за СРСР! І це – міністри закордонних справ впливових держав! Зараз, навіть призначивши хоч сорок п’ять послів в Африці, ми за один рік не досягнемо бажаного результату. Але це треба робити!” – резюмував Володимир Єльченко.

Володимир Огризко, Міністр закордонних справ України у 2007-2009 роках, Надзвичайний і Повноважний Посол України, виступив останнім, охарактеризувавши найбажаніший для України механізм безпекових гарантій.

“Цей рік для української дипломатії був найжорсткішим, найстрашнішим, найважчим. Якщо ми повернемося думками в 1991-1992 роки, час одразу після відновлення нашої Незалежності, то порівняно з ним 2022 рік – це був землетрус магнітудою у 8-9 балів. Однак наша дипломатична система вистояла. Хоча у перші дні після нападу вона була потрушена, перебувала в непевному стані, але чітко продемонструвала: вона є і може реально реагувати на загрози, які виникли”, – зазначив Володимир Огризко.

Ексміністр додав: наша дипломатія стала виразнішою, показала свій профіль і здатність ставити питання та отримувати на них відповідь.

“Кажуть, що інколицього року наша дипломатія була недипломатичною. Ну і що? Під час війни дипломатичність – невелика перевага. Правила змінюються, і українська дипломатія продемонструвала, що може ставити і вирішувати питання. Перехід від зброї для партизанської боротьби, яку нам надавали ще в лютому, до стану наразі показує розвиток за дев’ять місяців. Україна була суб’єктом з 1991 року, але зараз її сприймають як реального гравця, який впливає на процеси тут і зараз”, – наголосив Володимир Огризко, відзначивши також величезну роботу в галузі парламентської дипломатії, роботи уряду та Президента.

Дипломат також назвав вагомим здобутком те, що ми відкрили очі західним партнерам на дуже багато питань, які вони багато років бачити відмовлялися. Втім, ще є з чим працювати: в НАТО остаточного рішення щодо нашого вступу до Альянсу немає. 

“Якщо Макрон досі говорить те, що говорить, після всього, що сталося, а його балтійські колеги всерйоз згадують якісь гарантії безпеки від Росії її сусідам, то це проблема. Красно дякуємо наперед, більше ніяких гарантій від Росії нам не треба!” – наголосив Володимир Огризко.

Протягом фінального кола обговорення, Валерій Чалий резюмував: в української дипломатії за підсумками року є питання та больові точки, але загалом темп, який українська дипломатія взяла з 2014 року, дозволив  Україні зустріти 2022 рік підготовленою. Зокрема тому, що дипломатія найменше зазнавала політичного впливу у зв’язку зі зміною влади в Україні.

Голова правління УКМЦ за підсумками розмови узагальнив формулу нашої перемоги, яка має складатися принаймні з п’яти компонентів. Це повна деокупація наших територій у кордонах 1991 року, звільнення всіх військовополонених і цивільних заручників, компенсація завданих Росією збитків, забезпечення безпеки країни через членство в системі колективної безпеки і оборони – НАТО, і нарешті – закритися від будь-яких агресивних дій Росії, якою б вона не виглядала після завершення війни. Втім, найбільш бажаним є домогтися трансформації Росії, щоб напевне убезпечитися від подальших нападів зі сходу.