«Діалог. Кава з Трощинською» – спеціальний проєкт Українського кризового медіа-центру, який має на мету допомогти аудиторії розібратися в непростих трендах часу. Ось і цього разу головна редакторка Громадського радіо запросила на розмову про безпекову ситуацію навколо України людину, яка добре знається у міжнародному контексті цієї теми, і не звикла оперувати термінами на кшталт «контрнаступ».
Валерію Чалому – Голові правління Українського кризового медіа-центру, в минулому – надзвичайному і повноважному послу України у США – як цивільній особі зручніше поділяти часовий вимір війни на весняно-літню кампанію, оборону або деокупацію. Стосовно оцінки ситуації, він у першу чергу орієнтується на Ставку і Генеральний Штаб. До інформаційних хвиль у світових медіа відноситься з певним скепсисом. Закликає не захоплюватися тим, що пишуть у відомих газетах. Треба читати, розуміти і пам’ятати, що у кожної країни є національні інтереси, які не завжди можуть збігатися з інтересами твоєї країни.
«Є таке поняття як керування війною. Очевидно, що шляхом надання або ненадання по кількості і по типам озброєнь можна регулювати наші дії, – сказав Валерій Чалий, коментуючи тему надання Україні військово-технічної допомоги. – Нам своє робить. Ми доходимо до кульмінації військової фази саме в цьому етапі війни, і тут, можливо, треба включати дипломатичну складову. Наші цілі чітко сформульовані, і дуже добре, що навколо них об’єдналась влада, опозиція і український народ в цілому».
Поки військові на фронті героїчними зусиллями створюють контур майбутньої перемоги, політики і дипломати обговорюють те, як захистити країну у повоєнний період. У цьому дискурсі лунають різні точки зору, що, за визначенням Тетяни Трощинської, залишає питання надання Україні гарантій безпеки досить хистким льодом. Найбільш послідовні в своїй позиції прихильники вступу до НАТО. Серед них і Валерій Чалий. Проте, у питанні щодо очікувань від літнього саміту у Вільнюсі віддає перевагу здоровому реалізму. Припускає, що Україні не обов’язково задля власної безпеки намагатися об’єднуватися зі всіма сильними країнами розвинутої демократії. Можливо, вистачить одного партнера, – такого, як США. Не слід забувати, що Сполучені Штати мають такі домовленості з Ізраїлем, Японією, Республікою Корея, Тайванем. Це може бути і Велика Британія. Головне – це ядерна держава як партнер і підписання оборонної угоди.
А от вислів «Колективний Захід» Валерій Чалий не охоче сприймає, вважаючи російським наративом.
«Чи зникне загроза Україні після деокупації? – запитує він. – Ні. Чи можна розвивати країну, інвестувати, коли вона не захищена? Ні. Звісно, є поодинокі виключення, але для нас витрачати ресурси на безпеку і одночасно розвивати країну – непідйомний тягар. Треба відгородитись від загроз збоку Росії. Як це зробити? Продовжувати одноосібну оборону, приймаючи допомогу від партнерів, як це робиться сьогодні, на довгострокову перспективу не вийде. Залишається тільки одне – перехід на колективну оборону».
На його переконання, лише це у подальшому зупинить агресора. Дипломат називає себе прибічником концепції недопущення, а не реагування, і критикує пропозицію залишити існуючу модель безпеки, вважаючи неефективними будь-які інші моделі, як то надання Україні зброї впродовж 48 годин з початку нападу або виробництво зброї на власній території.
Як же ж в цій ситуації достукатись до дверей північноатлантичного альянсу, щоб нарешті Україні відкрили? Реалістичність поглядів не заважає Валерію Чалому зберігати оптимізм. Він його пояснює таким чином: «Ми б усі хотіли, щоб рішення про вступ України у НАТО було прийняте у Вільнюсі, проте, реалії такі, що ключові країни ще не визначились, і питання, чи зможуть вони це зробити до саміту. В мене більше надії на саміт у Вашингтоні наступного року. Альянсу виповниться 75 років, і це співпаде з президентською кампанією Байдена. До того ж, всі хочуть, щоб Україна приєднувалась зовсім в іншій ситуації, ніж сьогодні. Отже, нічого неможливого немає. Головне, щоб наша офіційна лінія не змінилась».
Тетяна Трощинська не могла на задати питання, яке сьогодні жваво обговорюють. Чому Китай в ООН підтримав резолюцію, в якій вказується, що Росія є країною-агресором?
«Я б не сказав, що Китай змінив позицію, – відповів дипломат. – Скоріше, він її скорегував, і зробив це неодноосібно, а в координації з групою впливових країн, що входять у БРІКС. А от що точно можу сказати – Росія в даному випадку програла. Можливо, це наслідки її занадто брехливої позиції».
Щодо втоми від війни, ознаки якої з’являються у світових медіа, то це, на думку Валерія Чалого, не той предмет, який дійсно цікавить суспільство в цих країнах.
«Як можуть бути втомлені від цього громадяни США або Великої Британії? Це втома політиків, хоча це слово для них не притаманне. Вони ведуть свої розрахунки, адже у кожного попереду вибори. Однак, ці настрої навряд чи змінять ситуацію, яка склалася по відношенню до війни в Україні», – зазначив Голова правління УКМЦ.