Слов’янськ, та не той. Так можна сказати про Нікополь – один з індустріальних центрів Дніпропетровської області, що знаходиться на березі Дніпра. Князь Григорій Потьомкін хотів на цьому місці збудувати фортецю і назвати її Слов’янськом. Та не судилося.
Так само й зараз. Шалені нащадки хитромудрого князя, вторгнувшись в Україну, мріяли взяти під свій контроль і цю землю. Але не врахували всієї історії міста. Як свідчать літописи, саме сюди 1647 року, рятуючись від переслідувань коронного уряду, прибув Богдан Хмельницький. Під його керівництвом козаки розгромили гарнізон коронних військ, який стояв на Січі. Тут же Хмельницького на початку лютого 1648 року було обрано гетьманом України.
Тепер уже нащадки козаків боронять територію від російських загарбників, які зосередилися на протилежному березі великої ріки. Боронять і знають, що з ними правда, міцна зброя та надійний тил.
Об’єднані бажанням бути корисними
З перших днів війни активні нікопольці організувалися, щоб допомагати фронту виробами, виготовленими власноруч. Сотні людей об’єдналися під символічною назвою «Теплі руки», бо в прямому та переносному значенні зігрівають наших військових в’язаними шкарпетками та мітенками, шапками та балаклавами, вовняними взуттєвими устілками і навіть домашніми гарячими борщами. За місяці війни бажання бути корисними у людей не згасло. Детально вивчили попит, відточили майстерність, налагодили чітку роботу та навчилися довіряти одне одному…
Ініціаторкою створити віртуальну творчу майстерню була жителька Нікополя Анна Клим. Вона працює бухгалтером та зізнається, що з початком війни багато справ за основним місцем роботи доводиться виконувати вночі, бо допомога військовим стала важливою та суттєвою частиною її життя:
«До 24 лютого я ніколи не займалася волонтерською діяльністю. Ніякого зваженого рішення для себе щодо цього не приймала. Бачила та розуміла, що треба щось робити. Створили чат «Теплі руки», до якого почали доєднуватися люди, які здатні допомогти своїми вміннями. Особливість нашої спільноти у тому, що ми не збираємо коштів на якісь речі, ми надаємо можливість допомогти своїм трудом. Багато таких людей, що не мають змоги перерахувати гроші, але мають велике бажання бути корисними».
Сьогодні, коли Нікополь вже четвертий місяць перебуває під щоденними обстрілами, дещо важче виконувати деякі роботи – багато жителів виїхали з міста, будівлі зазнали ушкоджень, та все одно справа просувається.
Особливості волонтерського побуту
З’ясовувати потреби військових, організовувати місця, куди можна приходити працювати, пункти збору матеріалів, добирати потрібні викрійки, розподіляти нитки чи тканину – базові речі для того, щоб все безперервно функціонувало. Квартира, де живе сім’я Анни, перетворилася на виробничу творчу майстерню:
«Мама кроїть білизну для солдатів, шиє сумки, я допомагаю, в’яжу шкарпетки. 9-річна донька також задіяна у процесі: перемотує нитки, які розпускаємо з вовняних речей. У такому режимі жити тяжко, як фізично, так і морально. Інколи навіть дозволяємо собі перепочити, але тільки для того, щоб взятися до роботи з новими силами».
Не всі, хто доєднаний до чату, активні, але на більшість можна повністю розраховувати: троє дівчат шиють сумки, близько десятка – чоловічу білизну, найбільше жінок в’яжуть. Одна дівчина, яка виїхала за кордон, на своїй в’язальній машинці виготовила більше трьох сотень пар шкарпеток. Є у чаті й чоловіки.
Солдатські смаколики
Спочатку ідею сушити борщі довго обговорювали, адже страва багатокомпонентна і доволі складна у технології приготування. Та дівчата зважилися, за свої гроші зробили перші закупи. Свій варіант швидкого борщу презентували у військовій адміністрації: організували дегустацію. Вправним господиням, які пройшли перевірку санітарної служби, погодили масове виробництво та надали приміщення і продукти для приготування. Спочатку використовували лише сушильні апарати, а потім пристосувалися робити заготовки у великих духових шафах. Борщик полюбився військовим, бо готується напрочуд легко: 100 грамів суміші заливається 2 літрами окропу – смачна страва готова. Вона нічим не відрізняється від свіжозвареної, бо містить весь традиційний набір овочів та м’ясо. Таку роботу виконують професійні кухарі комунальних підприємств.
Полюбилися нашим солдатам і картопляники, і млинці, які готуються із заморожених напівфабрикатів, що їх виготовляють нікопольчанки. Смакує й тушонка.
Волонтерів Будівельного батальйону – добровольців, що допомагають комунальникам ліквідовувати наслідки ракетних обстрілів у Нікополі, «Теплі руки» забезпечують перекусами, зазвичай це смачна домашня випічка.
Майстри на всі руки
Напрямів робіт, що їх виконують «Теплі руки», багато. Відомо, що була і залишається потреба військових у маскувальних сітках. У Нікополі було організовано багато пунктів з плетіння таких сіток. Благодійники надавали сітки, а от людей, які своїми руками безпосередньо виконували роботу, часто скеровували через чат «Теплі руки», так само збирали й необхідні матеріали для плетіння.
Волонтери готові до потреб, що виникнуть з початком холодів, бо не покидали в’язати теплі речі у літній період, тому дещо вдалося підготувати про запас. Тисячі устілок виготовили до зими.
Залишки картону використовують для створення окопної свічки. Смужки складаються у металеву банку та заливаються воском – такому волонтерів навчила 20-річна нікопольчанка, що долучилася до спільної роботи навесні. Пізніше вона поїхала до Німеччини заробляти гроші для оплати навчання, а її діло живе, бо виріб затребуваний, тому справу продовжують ті, хто лишився.
Працює у Нікополі Благодійний фонд «Берегині Нікополя», який може залучати кошти для проєктів, що потребують матеріальної підтримки. На початку літа фонду вдалося зібрати гроші для купівлі якісного трикотажу, з якого пошили футболки для військових. За замовленням спецодяг могли отримати й родичі військового для передачі йому на передову.
«У нашій спільноті є вчителька, я її прозвала Блискавка. Вона велосипедистка, запропонувала свою допомогу з розвезення матеріалів майстриням. Спочатку мені здалося це не дуже вдалою ідеєю, адже залучено дуже багато людей з різних куточків міста та всього Нікопольського району. Але вирішили спробувати. Туристичний рюкзак та величезні баули з матеріалами для рукоділля, готовими виробами та заготовками наша Блискавка по декілька разів на тиждень за будь-якої погоди розвозила містом – до 30 км накатувала по Нікополю. Попередньо дівчата писали у чат про свої потреби: кому що привезти, у кого що можна забрати, куди передати. Наразі роботу організували так, що гострої потреби в таких поїздках немає, адже нам допомагають декілька людей на автівках, та тепер ми знаємо, що на Блискавку завжди можна покластися», – розповідає Анна Клим.
Світла тканина не для фронту – з неї шиють наволочки для шпиталів. Сині та жовті матеріали йдуть на виготовлення українських прапорів. Зі старих, але ще міцних покривал та ковдр виходять хороші ноші для фронту.
Нікопольці допомогли зі швейними машинками – доручили своє майно майстерним «Теплим рукам». Тут кожен знає, що він робить та для чого.
Оксана Лимар
м. Нікополь