До Українського кризового медіа-центру завітав Володимир Кудрицький. В період з 2020 року до початку вересня 2024-го він очолював компанію «Укренерго», і хто як не він може поглянути глибше на ситуацію, що склалася в національній енергосистемі. Недаремно зі слів «Так що із системою?» розпочала розмову з ним журналістка і медіа-менеджерка Тетяна Трощинська. Приводимо відповіді на це та інші питання.
Що відбувається?
В енергосистемі у нас сталий дефіцит. Він існує і тоді, коли є відключення, і коли їх може і не бути, але все одно енергосистемі не вистачає того виробництва електроенергії, яке є всередині України. Доводиться або імпортувати електроенергію, або залучати до роботи понаднормово, наприклад, гідроелектростанції.
Як країна ми стикнулися стратегічно із зменшенням традиційної генерації, яка здебільшого нам залишилася у спадок від Радянського Союзу. Це атомні електростанції, вугільні електростанції, великі газові теплоелектроцентралі – ті самі ТЕЦ, в які також зараз сильно прилітає, а також гідроелектростанції каскаду Дніпра і Дністра. Так от ця генерація зменшується з часом, тому що росіяни час в часу назавжди знищують якийсь енергоблок. Для того, щоб компенсувати цю проблему, нам треба будувати нову генерацію. Цей процес почався лише у 2025 році, і зараз темпи її будівництва є недостатніми для того, щоб компенсувати дефіцит.
Просто декілька цифр. Президент назвав, що ми 18 тисяч мегават ввечері споживаємо під час морозної, холодної погоди, 11 тисяч мегават здатні виробити, 7 тисяч мегават – дефіцит, імпортувати можемо максимум 2,5 гігавати з Європи, чого недостатньо, щоб покрити всі наші потреби. В Європі, до речі, теж не завжди є зайва електроенергія для нас, це теж треба розуміти. І, відповідно, решту нам треба добудувати. Збудовано 0,6 гігават, тобто президентський гігават ще не збудований, і в цьому є системна проблема.
Ми також мало займалися захистом трансформаторів поза підстанціями «Укренерго», тобто трансформаторів на електростанціях, трансформаторів на «Обленерго», і зараз тільки в жовтні 25-го року цим почали займатися. Це друга системна проблема.
На цю зиму ніяких системних рішень немає. Я розумію, що хотілося би чути кращі новини, але готуватися до цієї зими треба було два – три роки тому, але точно не в кінці січня 26-го року.
Що можна зробити зараз? Це, по суті, така аварійна екстрена допомога від наших партнерів. Це різного роду генератори, які зараз надають для того, щоб заживити там пункти незламності, якісь об’єкти критичної інфраструктури. Енергосистемі це не допоможе, але це допоможе пережити оцей дефіцит, поки в березні не потеплішає і не почнуть свою роботу сонячні електростанції, які зараз практично на нулі.
На наступний рік системними рішеннями є те, що я сказав. Захист того, що можна захистити. І розгортання інтенсивне, в рази інтенсивніше, ніж зараз. Розгортання розподіленої генерації. Це, перш за все, когенераційні установки, яких можна тисячі по Україні розтикати і росіяни навіть розвідати всі їх не зможуть або витратять на ці роки. Це вітрові сонячні електростанції і системи накопичення енергії. Отакий мікс, який нам потрібен для того, щоб замістити той радянський спадок, від якого росіяни змушують нас відмовлятися своїми обстрілами.
Ситуація у Києві
Чотири роки триває війна, а в нас в столиці житловий масив Троєщина, де мешкає близько 300 тисяч людей, залежить, по суті, від одного джерела генерації. Практично нічого не зроблено ні міською владою, ні центральною для того, щоб оцю залежність від одного джерела диверсифікувати. Має бути децентралізація.
Яку реакцію ми бачимо від політичних лідерів місцевого і центрального рівня? Місцеві кажуть, що винна центральна влада, а центральна влада каже, що ми ні при чому, винна місцева. В такій ситуації ніякого рішення бути не може. Відповідно, оце є якраз політичний вимір цієї ситуації. І він контрпродуктивний. Треба нарешті перестати розповідати про те, як погано підготовився Київ, а Житомир, наприклад, добре, тому що давайте не плутати відсутність обстрілів по інфраструктурі Житомира з хорошою підготовкою.
Жодне місце України на сьогоднішній день не готове і не є енергонезалежним хоча б до того рівня, щоб забезпечувати потреби власної критичної інфраструктури. І це провина центральної влади, що не було відповідної програми і координації для того, щоб ця децентралізована генерація з’явилася.
І, безумовно, в кожному місті це також провина місцевої влади, яка незалежно від центральної не почала вкладати в це достатньо грошей, щоб при таких інтенсивних обстрілах росіян хоча б залишати критичку заживленою.
Масштаб проблеми не комунікується
Декілька місяців тому «Укренерго» заборонило комунікувати, що в Києві більше трьох черг відключень. В Києві чотири черги відключень. І компанії кажуть, ви можете робити що хочете, але тільки не кажіть, що чотири черги. А що казати, якщо місцеве обленерго це публікує в своїх телеграм-каналах? І відповідно треба мовчати.
Це є поживний ґрунт для російської дезінформації і якихось побутових теорій змови про експорт електроенергії і про те, що насправді електроенергія є, але вона є тільки у народних депутатів, чи місцевих, чи ще якихось там можновладців. Це все неправда. Але через те, що не комунікується масштаб проблеми, сутність проблеми взагалі, цей пустий простір заповнюється потоком свідомості якоїсь там людини, яка, може, і російський іпсо кидає. Створюється зайва напруга в суспільстві. Це саме те, чого хочуть досягти росіяни.
Президент сказав про ці 18 тисяч мегават споживання, яке хотілося б спожити, і 11 тисяч доступних. От ці цифри треба давати. Що ви приховуєте? Це добре, що президент це сказав. Це крок в правильному напрямку. Тому що росіяни ці цифри все одно знають. Виходить, що росіяни знають, що воно з енергетикою, влада знає, і єдине, хто не знає, що воно з енергетикою, це населення України. Це не сприяє збільшенню нашої стійкості до цих обстрілів.
Розмова відбулась у рамках проєкту “Підтримка зміцнення стратегічної комунікації як невід’ємної складової розбудови стійкості в Україні” у партнерстві з PractNet, Естонія за підтримки Європейського Союзу