Нещодавно Європейський Союз розпочав переговори про приєднання України. Це рішення, передовсім, політичне і зумовлене геополітичною ситуацієї на континенті, російською агресією проти України, яка підштовхнула європейські країни по-іншому подивитися і на нас, і на сам Європейський Союз як простір свободи, демократії та верховенства права, що має розширюватися.
Водночас початок переговорів був би неможливим без великої внутрішньої роботи України, виконаної після Революції Гідності. Тобто юридично рішення ЄС засноване на досягненнях України. Подаючи заявку на вступ до ЄС, українська сторона заповнила опитувальник Єврокомісії, в якому зафіксувала свій прогрес у виконанні Угоди про асоціацію з ЄС, підписану і ратифіковану у 2014 році. Першу угоду про партнерство і співпрацю з ЄС Україна уклала ще далекого 1994 року.
Разом із початком перемовин Єврокомісія оприлюднила так звану переговорну рамку. “Рамка дуже подібна на ту рамку, яку запропонували Албанії, наприклад. Рамка вже змінює певні підходи, відходячи від того, що це не будуть перемовини за кожною окремою главою із 34 глав. Це будуть так звані кластери, – пояснює голова Комітету Верховної Ради з питань інтеграції України до ЄС Іванна Климпуш-Цинцадзе. – Тобто напрями, групи глав, за якими країна буде вести перемовини, які будуть відкриватися і закриватися. Це добре. У нас буде ширша можливість виконувати завдання в тій чи іншій царині. Країни, які вступали раніше, відкривали, наприклад, главу “Рибальство”. І якщо ти виконав цю главу, то можеш відкривати іншу. І це все відкривалося окремими главами. А зараз ці речі зібрані в групи”.
За її словами, це дасть можливість паралельно працювати одразу за кількома напрямками і просуватися в комплексі. “Мені видається, що це дасть нам додаткові можливості, але також покладе на нас додаткову вимогливість з точки зору об’єму завдань, яким треба буде давати раду, – каже Климпуш-Цинцадзе. – І тут дуже важливо, щоб ми не гналися за швидкістю і черговими картинками. Бо ми як держава, коли звітуємо, що щось зробили, то, переважно, його потім треба кілька разів переробляти. Бо ми його зробили швидко, не пропрацювали з різними стейкхолдерами, не врахували якісь деталі, бо думаємо, що можемо оминути ці деталі чи не помітити їх”.
Наразі ж Україна перебуває в тій точні процесу, де кожна деталь грає роль, тому важливо мати інклюзивний діалог між владою і суспільством. Закритість системи державного управління треба буде змінювати.
Європейська інтеграції чимдалі вимагатиме важких, іноді непопулярних рішень, що потребуватимуть відкритої суспільної дискусії. Інакше ми ризикуємо отримати серйозне нерозуміння й опір євроінтеграції. “Буквально після старту перемовин я бачу зненацька хвилю різних публікацій, у яких говорять про те, що, мовляв, навіщо нам іти в Європейський Союз, і що це нам не вигідно. Ми не повинні з цим боротися за допомогою гасел. Ми повинні мати аргументи”, – підкреслює голова євроінтеграційного комітету Парламенту.
На потребі постійного діалогу із суспільством наголошує також Васіле Пушкаш – головний переговірник від Румунії, який вів перемовини з Брюсселем, коли його країна вступала до Євросоюзу. “Я багато часу проводив із громадськими організаціями, із тими, кого в брюссельській мові ми називаємо соціальними партнерами. Я маю на увазі бізнес спільноту, профспілки і так далі. Мені довелося дуже тісно працювати з ними”, – каже Васіле Пушкаш.
Своєю чергою, редактор видання “Європейська правда” Сергій Сидоренко зазначає, що оновлений підхід до формування переговорної рамки має і свій позитив, і свій негатив. “Взагалі, вважають, що після того, як ЄС перейшов до кластерного підходу, то цей перехід був зроблений для того, щоб загальмувати тодішні держави-кандидати – це держави Західних Балкан – щоб вони не надто швидко рухалися. Тому цей кластерний підхід можна по-різному застосовувати”, – каже Сергій Сидоренко. Водночас позитивом він вважає те, що особливо сильну увагу в переговорній рамці приділяють засадничим для ЄС питанням. Ідеться про демократію, верховенство права, права людини тощо.
“Це завжди було важливо, але після мега розширення у 2004-му, а також 2007 році ЄС трошки обпікся через те, що частина держав увійшли не надто готовими до повного запровадження демократичних практик. Після цього ці вимоги посилили. Це все діятиме під-час переговорів з Україною”, – пояснює Сидоренко. Тому, на його переконання, у кластері, присвяченому фундаментальним питанням, Україні точно не варто чекати на якісь послаблення вимог.
Редактор “Європейської правди” також зазначає, що особливість переговорної рамки і загалом переговорів полягає в тому, що кластер “Основи” відкриватиметься першим і закриватиметься останнім. Тобто після того, як Україна виконає всі вимоги, їх ще раз передивлятимуться і вирішуватимуть, чи ми повністю відповідаємо вимогам.
У контексті виконання інших євроінтеграційних завдань Сергій Сидоренко вбачає найбільшою проблемою те, що частково влада, але і громадяни іноді не розуміють складність цього процесу. “У нас буде мега викликом все, – каже він. – Є якісь глави, де мало спільного законодавства ЄС, – там, відповідно, і роботи мало. По абсолютно усіх без винятку главах у нас дуже багато роботи. Є окремі глави, де складність є в тому, що ми в принципі до моменту вступу не зможемо виконати”.
У цих випадках ЄС може надати Україні, як це відбувалося і з іншими державами раніше, перехідні періоди для повного узгодження національного законодавства з європейським. “Наприклад, якщо ми говоримо про питання довкілля, то вважається, що це буде блок, у якому міститиметься найбільше перехідних періодів. Тому що ситуація з довкіллям дуже складна, зокрема через російську агресію”, – говорить журналіст.
Він застерігає від занижених очікувань від складності процесу приєднання до ЄС. “Це реальна проблема… Тому що, коли на початку будуються очікування, що ми такі хороші, опираємося російському агресору, нас мають взяти завтра… Якщо з такими очікуваннями іти, то за деякий час буде розчарування – не беруть. І з цього можна зробити хибний висновок: не через те, що ми не робимо те, що треба, а через те, що нас не хочуть, якщо не беруть. Такі завищені очікування щодо швидкості можуть призвести до євроскептицизму”, – пояснює Сидоренко. Такі тенденції зараз спостерігаються в державах Західних Балкан, які просто не виконували своє домашнє завдання.
Іванна Климпуш-Цинцадзе вважає, що в цьому контексті потрібен баланс між усвідомленням складності і досяжності цілі. “Ми не перші, хто проходить цей шлях. В умовах війни значно складніше рухатися до цієї цілі. Проте це не означає, що вона недосяжна. Але не треба брехати. Не треба казати, що ми завтра будемо в ЄС. Не треба казати, що якщо ми не досягли цього завтра, то це означає, що нас там не хочуть. Завжди треба дивитися в дзеркало. У нас є вади, вони серйозні. Давайте чесно дивитися і бачити їх, визнавати і над ними працювати, – каже вона. – Але також мені видається, що є багато речей, які ми за допомогою медіа можемо зробити, пробуючи змінити і поведінку людей у щоденному житті”.
Ідеться про захист прав споживачів, ставлення до довкілля, дотримання правил дорожнього руху тощо. “Ми вміємо демонструвати свою небайдужість у кризовій ситуації (і це те, що сьогодні робить переважна більшість українського суспільства). Але як нам цю кризову небайдужість перевести в щоденну додаткову роботу?” – підсумовує народна депутатка.