Під час пресконференції у Прес-центрі Українського кризового медіа-центру активісти-правозахисники озвучили факти про ймовірні викрадення українськими держструктурами людей, які шукали в нашій державі притулку від переслідувань на батьківщині. Окрім того, викрадених незаконно передавали спецслужбам інших держав, де їх незаконно ув’язнили.
Активісти наполягають на справедливому розслідуванні справ про викрадення та гарантіях безпеки шукачам притулку в Україні.
Під час пресконференції представники Проєкту “Без кордонів” та ГО “Асоціація мусульман-біженців “Азан” докладно розповіли про історії викрадення двох шукачів притулку Алішера Хайдарова та Рахміддіна Сапарова, яких видали Узбекистану.
Координатор Проєкту “Без кордонів” Максим Буткевич розповів, що 10 років тому, поміж тими людьми, які зверталися до організації за допомогою, шукаючи притулку в Україні від переслідувань на батьківщині, звернулася подружня пара, яка прибула з Узбекістану.
“Спершу вони поїхали до РФ, а звідти до України. Їх переслідували через їхні політичні та релігійні переконання. Це були Алішер Хайдаров і Назокат Пулатова. Вони попросили притулку в Україні, попросили надання статусу біженця, і отримали відмови.
Нагадаю, до 2014 року відмови були майже 100% залізним правилом, якщо людина тікала від авторитарного диктаторсьткого режиму, який був дружнім до тодішньої київської влади. Шансів отримати притулок майже не було.
Повертатися назад ці люди не могли, їхати далі їм не було як. І вони опинилися у глухому юридичному куті, й були змушені якось далі жити в Україні. І жили наступні 10 років, аж допоки в жовтні 2020 року від Назукат Пулатової надійшло страшне повідомлення: “нашого тата вкрали”, – розповів Максим Буткевич.
За словами правозахисника, Алішера Хайдарова викрали невідомі в Миколаєві, а наступного дня він вже був у в’язниці в Ташкенті.
“Алішер поїхав у справах з Київської області до Миколаєва і вже збирався їхати назад. Невідомі чоловіки витягли його з автомобіля, на якому він їхав, як пасажир, запхали до іншого автомобіля, і він зник. Із ним зник зв’язок. Згодом виявилося, що він у в’язниці Служби державної безпеки Республіки Узбекістан у Ташкенті. Намагання з’ясувати, що відбувалося протягом цих годин і діб, як так сталося, що він із Миколаєва опинився у Ташкенті, хто був залучений до цього, забрали в нас наступні місяці”.
Координатор Проєкту “Без кордонів” наголосив, що принципово важливо, щоб ця справа була розслідувана, щоб винні були притягнені до відповідальності. Тому що, це не перший подібний випадок, і правозахисники бояться, що якщо не буде зроблено потрібних кроків, він буде не останнім.
Максим Буткевич зазначив, що четверо дітей і дружина Алішера Хайдарова залишилися в Україні без годувальника. Вони у загрозливому становищі.
“Проєкт “Без кордонів” вважає, що в даному разі публічність – це чи не єдина наша зброя. Намагання вирішити цю ситуацію юридичним шляхом не дають результатів”, – констатував правозахисник.
Деталі про викрадення Алішера Хайдарова розповіла його дружина Назокат Пулатова.
“Він по справам поїхав у Миколаїв. Коли мав повертатися, то повідомив мені, що знайшов машину через Blablacar, і скоро буде вдома. Потім він зник зі зв’язку.
Наступного дня зателефонувала мати Алішера і сказала, що він телефонував і повідомив, що знаходиться в Ташкенті. Ми найняли адвоката, той не міг потрапити до Алішера. Через місяць нашого адвоката вперше впустили до нього. Спочатку Алішер говорив, що у нього все добре, що він тут по добрій волі, і щоб ми не хвилювалися. А згодом він таки розповів, що його викрали, що про подробиці не може говорити”.
За словами Назокат, 2 лютого адвокат ще раз говорив із Алішером. Його вже перевели із підвалу СГБ в ташкентську в’язницю, де той міг вільніше говорити.
Алішер розповів, що 4 жовтня співробітники спецслужби зупинили таксі, його затримали, і посадили в машину. Вони повезли його у бік білоруського кордону. О 5 ранку співробітники спецслужби перевели Алішера з України в Білорусь. А там його вже чекали спецслужби Узбекистану. Його передали з рук в руки.
Коли Алішера затримали, в узбецьких спецслужб вже був новий біометричний паспорт Алішера. Річ у тім, що в Узбекистані він не створював собі біометричний паспорт. Його узбецький паспорт лишився вдома. Окрім того, у цьому новому паспорті були позначені дати, ніби він нещодавно прибув в Україну, і 5 жовтня вже виїхав з неї”, – розповіла жінка викраденого.
За її словами, Алішер оформив собі в Україні біометричний паспорт. А в Узбекистані у нього не було біометричного документу.
“Звідки в узбецьких спецслужб з’явилися біометричні дані Алішера – це питання. Адже біометричні дані він здавав лише одного разу – в Україні”, – наголосив Максим Буткевич.
Пролив світло на всю історію з викраденням Алішера Хайдарова адвокат Ігор Скалько.
“Після того, як сім’я Алішера приїхала в Україну і намагалася отримати статус біженців, вони отримали відмови. Повертатися в Росію чи Узбекистан сім’я не могла. У Алішера не було ніякого виходу. Він почав шукати можливості для отримання українських документів”, – розповів адвокат Назокат Пулатової.
За його словами, Алішер знайшов людину в Державній міграційній службі, яка оформила йому паспорт. Але, як виявилося, у справі про його викрадення є відповідь з міграційної служби про те, що такий громадянин не отримував паспорт. Також у справі є відомості, що він нібито перетнув кордон з Білоруссю на машині за узбецьким паспортом. Хоча насправді його паспорт знаходиться у дружини.
“Є інформація, що ця людина з міграційної служби згодом почала вимагати з нього гроші. Йшлося про 25 тис. доларів. Алішер відповів, що у нього таких грошей немає, на що йому відповіли, що в такому випадку він повернеться в Узбекистан.
Я думаю, так воно і сталося”, – розповів Ігор Скалько.
Адвокату також вдалося з’ясувати, що водій, із салону якого викрали Алішера, свідчив, що їх зупинив мікроавтобус, і люди представилися працівниками СБУ.
“Очевидно, що спецслужби України викрали і передали спецслужбам Узбекистану людину, яка відмовилася платити їм хабар. Усе питання у банальних грошах. Вони діяли незаконно. Ніяких офіційних операцій вони не проводили, ніяких запитів про екстрадицію з боку Узбекистану не надходило. Це називається – торгівля людьми”, – наголосив адвокат.
За його словами, справу Алішера не розслідують, у справі змінюються докази, пропадають свідчення та документи. Очевидно, що хтось намагається протидіяти справедливому розслідуванню.
“Я бачу для себе єдину задачу – зібрати документи, що підтверджують немічність нашої держави в розслідуванні цієї справи, і звернутися в Європейський суд з прав людини. Іншого виходу немає”, – переконаний Ігор Скалько.
Історію ще одного шукача притулку в Україні, який опинився в узбецькій в’язниці, розповів голова ГО “Асоціація мусульман-біженців “Азан” Анвар Деркач.
“Рахміддін Сапаров відбував термін покарання за вироком суду у полтавській колонії. Перебуваючи там він звернувся до нашої організації з проханням про допомогу. Він розумів, що йому загрожує екстрадиція в Узбекистан, бо перебував у розшуку. Як розповіли земляки Рахміддіна, його батьків, літніх людей співробітники узбецької спецслужби викликали до себе, піддавали їх фізичному насильству з вимогою натиснути на сина, щоб він повернувся в Узбекистан.
По відбуттю терміну Рахміддіна адвокат, якого знайшла для нього наша організація, приїхав за ним. Але невідомі в чорній уніформі приїхали в колонію, вивезли його, а за кілька днів Рахміддін опинився в Узбекистані. І це при тому, що він вже звернувся за притулком до міграційної служби України.
Нещодавно ми дізналися, що, і Алішер, і Рахміддін перебувають приблизно в однакових умовах – вони позбавлені юридичної підтримки, вони ізольовані від родичів, від світу, від правозахисників”, – розповів Анвар Деркач.
За словами активіста, йдеться не про один випадок, йдеться вже про два аналогічних випадки викрадення і вивезення людей з України в Узбекистан. Можна говорити про небезпечну тенденцію.
“А якщо взяти до уваги, що два роки тому було видано до Росії Тімура Тумгоєва, а в 2020 році було видано до Молодови бійця батальйону імені Шейха Мансура Руслана Акієва, можемо із впевненістю говорити про те, що існує небезпечна традиція і тенденція видавати людей до країн, де їм загрожує небезпека.
На однозначну думку впливових міжнародних правозахисних організацій, Узбекистан, і після смерті диктатора Карімова, є країною, де системно порушуються права людини. Людям там загрожують сфабриковані справи, вироки, тривалі терміни, тортури. Україна брала на себе зобов’язання не видавати до таких країн шукачів притулку. Себто маємо справу із очевидними фактами, коли Україна порушує свої міжнародні зобов’язання. Є підстави стверджувати про торгівлю людьми. Але на якому рівні ця торгівля відбувається?.. Це системна робота з викрадення втікачів від диктаторського узбецького режиму”, – наголосив Анвар Деркач.
На його думку, спецслужби пострадянських країн – це “сіамські близнюки”, “онуки” радянського КДБ, ВЧК ОГПУ. Вони мають ті ж методи, підходи та практики.
Координатор Проєкту “Без кордонів” Максим Буткевич також розповів про ще одну кричущу історію викрадення зі схожим сценарієм, яка вже засвітилася у медіа:
“У квітні 2016 року у Києві невідомі люди в цівільному викрали громадянина Узбекистану. Спершу він отримував погрози із Узбекистану, потім його викрали, сильно били і намагалися вивезти з України. Але через щасливий збіг обставин, і його “холодну голову” йому вдалося втекти. Зараз він перебуває у безпечній країні. Але ми не маємо його згоди на оприлюднення його справжнього імені. Його теж намагалися везти до кордону з Білоруссю. В Чернігові він втік. Це був черговий кричущий випадок. Було подано заяви до відповідних правоохоронних органів, було розпочато кримінальне провадження. Але досі не було зроблено абсолютно нічого”.
За словами правозахисника, за останні 5 років десятеро людей були протизаконно повернуті, видані або викрадені. І це не всі випадки.
“Із цим треба щось робити. Треба встановити прецендент, який би показував, чому так не можна робити. Треба забезпечити належний догляд та безпеку Назокат Пулатовій та її дітям. Тим, хто шукає захисту в Україні від переслідування на батьківщині треба забезпечити ту безпеку, яку Україна зобов’язалася зробити згідно з міжнародним правом”, – наголосив Максим Буткевич.