Однією з найдивовижніших химер російської пропаганди є тема польської анексії території Західної України. Історії про «зазіхання» Польщі на українські землі виділяються на тлі інших пропагандистських сюжетів регулярністю, з якою представники російського владного ареопагу звертаються до даного наративу. В Україні та Польщі, хіба що за виключенням маргінальних груп, подібний креатив кремлівських ідеологів зазвичай викликає іронічну посмішку. Втім адресатами заяв про підготовку Польщею «анексії» західних областей України є західноєвропейські аудиторії, особливо вразливі до розповідей про сценарії прямого зіткнення НАТО з РФ. Саме ці фобії нещодавно намагався підігріти очільник російського Міноборони Сергій Шойгу, «розвінчуючи» плани Варшави щодо створення так званого польсько-українського з’єднання для окупації Західної України.
Спадок Жириновського
З часу анексії Криму в середовищі російської пропаганди розвинувся цілий піджанр геополітичного тролінгу – перекроювання мапи України. Ці «проекти», як правило, передбачали відторгнення українських територій, які перебували в складі Польщі, Румунії та Угорщини до Другої світової війни.
В березні 2014 року одіозний лідер ЛДПР Володимир Жириновський навіть надіслав листи до посольств цих країн з пропозицією провести референдуми на українських теренах. Враховуючи звичку Кремля висміювати «західних партнерів» вустами свого ручного блазня Жириновського, заклики до розділу України були знущальницькою відповіддю російського президента на номінальні санкції Заходу після крадіжки кримського півострова.
Подібна картинка «облаштування» України, ймовірно, виникла в уяві Путіна задовго до подій Революції Гідності та подальшої російської інтервенції. Непрямим свідченням цього є спогади колишнього міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського. В інтерв’ю Politico у жовтні 2014 року та згодом у своїй книзі він стверджував, що в 2008-2009 роках Путін натякав на можливість поділу України під час зустрічей із тодішнім польським прем’єром Дональдом Туском. Справедливо зазначити, що сам Туск не підтверджував цих заяв, а офіційний Кремль тривалий час утримувався від відверто провокативної риторики.
Улюблений фейк російських еліт
Лише після початку повномасштабної агресії 24 лютого 2022 року «розвінчування» загарбницьких намірів Варшави стало публічною «естафетою» російських владоможців. Впродовж останніх півтора років в дезінформаційній кампанії прийняли участь Путін, Лавров, Шойгу, Медведєв, Патрушев та інші кремлівські небожителі. Не залишився в стороні і білоруський лідер Олександр Лукашенко, який на зустрічі з Путіним 23 червня навіть примірив на себе роль «захисника» жителів Західної України від польських інтервентів.
Особливо сумлінним в продукуванні «викривальних» заяв виявився керівник СЗР РФ Сергій Наришкін. Головний розвідник Росії видав нагора щонайменше шість заяв щодо планів Варшави окупувати українські землі (квітень, червень, липень, листопад 2022; квітень, липень 2023).
Для підтримки постійного «інформаційного шуму» російська машина пропаганди транслює заяви персонажів меншого або ж зовсім дрібного калібру. До прикладу, польську окупацію анонсували радник президента РФ Володимир Мединський, російський постпред при ЄС Володимир Чижов, український екс-прем’єр-втікач Микола Азаров та інші.
Варто відзначити, що для експорту відповідного наративу російські ЗМІ активно використовували своїх кишенькових коментаторів в польському інформаційному просторі. Так, оглядач Марек Галась переконує читачів польського видання Niezależny Dziennik Polityczny, що Зеленський «пообіцяв віддати полякам частину західних областей», оскільки «…контрнаступ приречений на провал, а тиск США посилюється». Понад те, за інформацією Галася, президент України заохочує польський бізнес купити найбільші українські підприємства в обмін на погашення зовнішнього державного боргу.
Активно російські ЗМІ цитують польського політолога Лешека Сикульского, який ще в листопаді минулого року запевняв – Варшава розпочала підготовку до участі у бойових діях проти РФ. На підтвердження свого припущення Сикульский наводив ухвалені у Польщі законодавчі акти, у тому числі закон «Про захист Вітчизни», який відновлює строкову військову службу.
Також відзначився в коментуванні теми загарбницьких амбіцій Варшави обласканий увагою прокремлівських медіа офіцер розвідки Корпусу морської піхоти США у відставці Скотт Ріттер. За його словами, врегулювати «конфлікт» можна завдяки поділу української території між Польщею та РФ. «Західна Україна має вийти з рівняння» – до такого «висновку» приходить «експерт».
Наведені приклади – лише декілька повідомлень в довгому ряді офіційних заяв та коментарів проросійських експертів.
Прикметно, що в рамках теми «польського експансіонізму» російська пропаганда не демонструє дива вигадливості – основним джерелом сюжетів і заяв є порядок денний відносин Києва та Варшави. Так, ще в березні 2022, реагуючи на ініціативу лідера польської правлячої партії «Право та Справедливість» Ярослава Качинського щодо потенційної «місії миру» під проводом НАТО або ООН, міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров заявив, що під цим приводом Польща хоче взяти під контроль Західну Україну. Далі російська пропаганда вдавалась до маніпуляцій навколо закону України “Про встановлення правових і соціальних гарантій для громадян Республіки Польща, які перебувають на території України”, слів президента Зеленського на зустрічі з колегою з Польщі Анджеєм Дудою, що «між поляками та українцями не буде жодних кордонів» (квітень 2023) та інших подій україно-польської адженди.
Російська пропаганда вигадала нове застосування для Литовсько-польсько-української бригади
Останній на даний момент виток конспірології щодо анексії західноукраїнських територій запустив наприкінці липня сам Путін.
«Щодо польських лідерів, то, ймовірно, вони розраховують під «натовською парасолькою» сформувати якусь коаліцію і прямо втрутитися в конфлікт на Україні, щоб потім «відірвати» собі шматок пожирніше, повернути собі, як вони вважають, свої історичні території — сьогоднішню Західну Україну», – повідомив він членам російського Радбезу.
Цього разу, смакуючи слова Путіна, особливий акцент російська пропаганда зробила на військовій компоненті. Тому на короткій дистанції Шойгу випередив Наришкіна – головного аларміста щодо «польської загрози». Російський міністр в ході свого виступу на колегії Міноборони заявив, що Варшава виношує «плани створення на регулярній основі так званого польсько-українського з’єднання нібито для забезпечення безпеки західної України, а по суті – для подальшої окупації цієї території».
Легко здогадатися, що під польсько-українським з’єднанням автори тексту виступу Шойгу мали на увазі ЛитПолУкрбриг – Литовсько-польсько-українську бригаду імені Великого гетьмана Костянтина Острозького. Це формування було створене ще в 2014 році за участі збройних сил Литви, Польщі та України. Чисельність бригади складає 4500 військовослужбовців. Командування дислокується в Любліні (Польща), а підпорядковані підрозділи перебувають у пунктах постійної дислокації трьох країн.
В умовах війни ЛитПолУкрбриг продовжує виконувати свою основну місію – тренувати підрозділи Сил оборони України за стандартами НАТО. Однак будь-яка можливість прямої участі бригади у російсько-українській війні відсутня, оскільки Варшава та Вільнюс не можуть діяти всупереч усталеній позиції Альянсу, яка полягає у невтручанні збройних сил країн НАТО в хід бойових дій на території України.
Цікаво, що в квітні поточного року з’явились повідомлення про розсилку шахраями фейкових повідомлень громадянам Польщі про набір добровольців до ЛитПолУкрбриг для участі у війні. Це може свідчити про спланований характер провокації з боку росії. Тим паче тепер, після заяв Шойгу, російська пропаганда взялась лякати свою аудиторію нісенітницями про розгортання на основі бригади цілого «корпусу» для окупації західноукраїнських областей.
Особливий акцент російські пропагандисти роблять на факторі спільної діяльності українських військових та їхніх польських і литовських колег в рамках одного підрозділу. Тому варто зазначити, що багатонаціональні бригади є звичною практикою Альянсу. Так, країни НАТО Східної Європи (Болгарія, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Румунія та Словаччина) приймають на своїй території постійно діючі багатонаціональні батальйонні тактичні групи НАТО.
Інший приклад – багатонаціональний корпус НАТО «Північний Схід». Штаб корпусу є частиною структури збройних сил НАТО і з червня 2017 року діє в системі комендування Сил підвищеної готовності НАТО. Цікаво, що до складу корпусу з 2015 та 2014 років відповідно входять Фінляндія та Швеція. Однак цей факт ніколи не спричиняв в Москві тривог щодо підготовки «захоплення» натівцями територій на той час нейтральних скандинавських країн.
Підсумки:
Наполегливість, з якою російська пропаганда нав’язує тезу про «плани» Польщі щодо українських земель, попри відсутність будь-яких доказів існування подібних намірів Варшави, змушує замислитися про те, які цілі вона переслідує.
Показово, що після визнання так званих ЛНР та ДНР, про західноукраїнські землі російський президент висловлюється виключно як про «відібрані» у Польщі, Угорщини та Румунії та «передані» Українській РСР. Вочевидь, Путін, який часто маніпулює, звинувачуючи Захід у власних намірах, вважає (або лише вдає), що Варшава ледве стримується від спокуси розділити з ним українські землі. Тому високий в політичній ієрархії Кремля рівень спікерів, залучених до просування наративу про польську окупацію Західної України, частково пояснюється бажанням догодити верховному вождю в його жазі до знищення України.
В загальній конструкції антиукраїнської пропаганди тема поділу українських земель підкреслює «штучний характер» української державності. Відтак, вторячи своєму президенту, російські пропагандисти стверджують, що лише Росія може стати гарантом України від територіальних «замахів» Польщі, Румунії та Угорщини.
Попри те, що даний фейк є одним з найменш переконливих в арсеналі російської пропаганди, протягом останніх тижнів Кремль намагається реанімувати його з метою впливу на західноєвропейські аудиторії. Заяви про підготовку Варшави до вводу військових підрозділів на територію України розглядається кремлівськими ідеологами як один з головних аргументів, що підтверджують «втягування Польщі» в бойові дії. Таким чином Москва шантажує НАТО прецедентом прямого зіткнення з членом Альянсу. Розрахунок Кремля може грунтуватися на припущенні, що така риторика змусить Захід обмежити об’єми постачання зброї та військові техніки Україні та вдатись до штучного стримування співпраці Києва та Варшави у військово-технічній сфері.
Отож, навіть найбільш неймовірну вигадку пропаганди РФ намагається адаптувати до викликів, перед якими постала в ході вторгнення в Україну.