Через війну підприємець Фаріз та його родина евакуювалися зі сходу України до Львова, але потім він з дружиною повернувся додому, тому що його товар потрібен людям
Фаріз Мамедов народився і виріс в Азербайджані, але ще в дитинстві в нього виникло бажання переїхати в Україну: він захопився нашою країною після того, як до його рук потрапила книга з картинками українських міст – Львова, Одеси та інших. Тож, відслуживши в армії у себе на батьківщині, зібрав речі і поїхав до України. Фаріз оселився у Краматорську Донецької області, одружився з місцевою мешканкою Іриною, вони народили двох дітей, розвивали свій бізнес – торгували на ринку посудом і товарами для домашнього вжитку.
Нещодавно Фаріз здійснив ще одну свою мрію.
«Я давно мріяв потрапити до Львова. У цьому місті я вперше в житті практикував українську мову. Я хотів потрапити до Львова, але не таким чином, як це сталося», – розповідає він.
У кінці березня чоловік з дружиною, двома дітьми та бабусею вирішили евакуюватися з Краматорська, який і на той час, і зараз перебуває під постійними ракетними обстрілами російських військ.
«Ми підійшли на залізничному вокзалі Львова до волонтерського намету, де координували переселенців. Нам дали адресу адміністрації Личаківського району, ми туди звернулися, і нас поселили до ліцею. Загалом там жили близько 60 людей», – згадує Фаріз.
Незаплановане повернення
Перший місяць вони з дружиною волонтерили – допомагали по школі. Потім волонтерська робота скінчилася, а Фаріз з Ірою не звикли нічого не робити, тож на початку червня вирішили з’їздити до Краматорська і перевезти свій товар до Львова, щоб, можливо, почати бізнес на новому місці. Але приїхавши додому, вирішили залишитися.
«Ми планували відвезти товар до Львова, перевезти бізнес, тому приїхали до Краматорська. Але до нас почали звертатися люди, бо всім потрібен наш товар – у першу чергу, військовим. Ми продаємо посуд, товари для дому, різні дрібниці: це речі, які всім потрібні. Наприклад, їсти з чогось треба – та сама ложка, виделка», – каже Фаріз.
«Я пів життя живу в Україні, у Краматорську, тут діти ходили у школу, садочок. Краматорськ ми дуже любимо. Тому ми вирішили: поки конкретної загрози немає для життя, поки є можливість тут працювати, ми залишаємось. Поки є можливість, ми не будемо вивозити наш товар і будемо працювати, тому що це людям потрібно. Взагалі в цій ситуації кожен має робити те, що він найкраще вміє», – додав він.
Як війна вплинула на бізнес
Через широкомасштабне вторгнення росії та близькість лінії фронту у Краматорську, за оцінками місцевої влади, працює приблизно 30% магазинів. Стільки ж у місті залишилося місцевих мешканців, хоча останнім часом з’явилася тенденція до повернення раніше евакуйованих краматорців додому, попри заклики влади цього не робити – війна ще не закінчилася, а опалювальний сезон на Донеччині під загрозою зриву через те, що після обстрілів в регіоні немає газопостачання.
Одними з перших з міста пішли великі мережі – «Епіцентр», «Сільпо», «АТБ» та інші. Закрилися магазини, де продавали одяг, будівельні матеріали тощо. Купити щось, крім продуктів і кормів для тварин, у Краматорську зараз досить складно, тому ринок – чи не єдине місце, де можна спробувати знайти все, що потрібно.
До великої війни Фаріз з дружиною мали три магазини на ринку, де продавався посуд та товари для домашнього вжитку. Після повернення зі Львова вони відкрили лише один.
«Наші працівники, які працювали з нами до війни, всі виїхали», – пояснює підприємець.
80% товару, який вони мають, – це дорогий сегмент в їхній галузі: бокали, фужери, посуд таких брендів як «Богемія», «Люмінарк». На них зараз немає попиту. У місті, де через війну закрилися всі заводи та більшість дрібних підприємств і у людей немає роботи і доходів, покупцям не до дорогих речей.
Війна також вплинула на доставку товару і логістику.
«Раніше у нас було більше 20 постачальників товару, зараз залишився лише один – інші не хочуть навіть їхати по гроші, які ми їм винні. Люди бояться везти сюди товар і працювати в нашому регіоні. Нам доводиться шукати нових постачальників – через Інтернет, соцмережі», – каже Фаріз.
«Логістика дуже складна: залишився один-єдиний варіант постачання товарів – «Укрпошта». «Нова пошта» начебто працює, але вона не працює – постачальники, які хочуть передати нею нам товар, не можуть цього зробити, бо в інших регіонах на Краматорськ посилки не відправляють. А «Укрпоштою» йде довше – іноді до двох тижнів», – ділиться підприємець.
Чоловік погоджується, що ціни на його товари піднялися, через що покупці іноді дуже емоційно висловлюють своє незадоволення.
«Це не наша провина – сюди товар везуть із вже підвищеною ціною. Наш товар в основному доларовий – прив’язується до курсу долара, бо їде з Китаю, Чехії та інших країн. До війни долар був 28 гривень, а на сьогоднішній день – 40», – пояснює Фаріз.
«Дуже хочемо перемоги!»
Краматорськ майже щодня зазнає ракетних обстрілів з боку російських військ, особливо пекельними були липень і серпень. Всередині липня росіяни запустили ракету просто по центральній площі міста – тепер посеред відремонтованого майдану видніється вирва від снаряда. Фаріз з дружиною живуть саме у центрі Краматорська, біля площі.
«Коли бахнуло – «передьорнуло». Але загалом у місті не страшно – звикли, може. Страшно було, коли діти були з нами, бо коли ти на роботі і пролунав вибух, ти думаєш: «Де бахнуло? Чи не поруч з дітьми?» А коли дітей вивезли, стало спокійніше», – каже Фаріз.
Діти і бабуся залишилися у Львові – для них довелося зняти двокімнатну квартиру, тому що, за словами чоловіка, з ліцею почали виселяти переселенців. Оренда квартири їм обходиться у 10 тисяч гривень на місяць плюс комуналка.
«Дуже хочемо, щоб ми перемогли. Ми були під окупацією у 2014 році, ми знаємо, що це таке, і дуже хотілося б, щоб ворог не просунувся до Краматорська, Слов’янська і далі, щоб він пішов собі додому, до своїх діток», – ділиться чоловік.
Наразі Фаріз з дружиною не збираються їхати з Краматорська і налаштовані оптимістично:
«Ми поїдемо звідси, коли буде Перемога. Тоді будемо їздити не тільки до Львова, а й в інші регіони України, поїдемо мандрувати за кордон».
Олексій Ладика
19.09.2022
Матеріал підготовлений у рамках проєкту Local Media Support Initiative, що реалізовується УКМЦ за підтримки International Media Support IMS