Маріанна Присяжнюк, експертка УКМЦ
У вівторок, 10 жовтня, президент Володимир Зеленський відвідав Бухарест. Український лідер разом з румунським візаві Клаусом Йоханнісом оголосив про новий етап у двосторонніх відносинах – стратегічне партнерство між двома країнами. Румунські ЗМІ вже прозвали візит Зеленського історичним і довгоочікуваним. Але приїзд був “довгоочікуваним” не тільки для офіційного Бухаресту, а й для російської агентури, представники якої старанно підігрівали румунський інформаційний простір, намагаючись зіпсувати порядок денний, запланований на найвищому рівні. І їм це вдалося.
Візит Володимира Зеленського в Бухарест відбувся вперше з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. З боку президента Румунії Клауса Йоханніса прозвучало багато конкретних і важливих, для України, речей. Наприклад, те, що “перемога України – це національний інтерес Румунії” і те, що “Румунія буде підтримувати в цьому Україну стільки, скільки треба”. Але зосередимося на інформаційному вимірі й гібридних впливах Росії на цей візит.
Тактична перемога російської агентури в Бухаресті
Як зазначають румунські ЗМІ, програма президента Зеленського передбачала виступ перед румунським парламентом, який було раптово (на перший погляд) скасовано. Президент Зеленський під час пресконференції зазначив, що виступ не планувався, а от румунські ЗМІ, посилаючись на коментарі політиків, писали, що сторони скасували виступ Зеленського, щоб уникнути провокацій з боку проросійських депутатів у парламенті.
Найяскравішими фігурами румунського політикуму, які відкрито підтримують Росію, співпрацюють з посольством Росії в Бухаресті й всіляко сприяють дестабілізації всередині країни, є сенаторка Діана Шошоака та лідер партії AUR, депутат Георге Сіміон, якого звинувачують у співпраці з ФСБ. Політична активність цих двох осіб нагадує, скоріше, театр абсурду, аніж політичну діяльність. Але менш небезпечною вона від цього не стає. Вірогідно з цієї причини ні Шошоаку, ні Сіміона серйозно не сприймають.
Бо як можна серйозно сприймати, скажімо, істерику з парламентської трибуни, під час якої Шошоака одягла собачий намордник? Як можна сприймати серйозно “законодавчу ініціативу” про повернення “споконвічно румунських земель”, які є частиною України? Як можна серйозно сприймати обіцянки Шошоаки “переламати ноги” українському президентові, якому “немає, що робити на румунській землі” напередодні візиту?
Але от систематичні візити до російського посольства мали б викликати серйозніше занепокоєння, особливо у контексті війни в Україні. Тобто, війни на кордонах Румунії, якщо говорити категоріями, до яких чутлива румунська аудиторія. Очевидно, що ні Київ, ні Бухарест не хотіли підставлятися із виступом Зеленського в паралменті, враховуючи такі обставини, але і своїх “пасток” для російських посіпак теж заздалегідь не підготували. І в цьому – проблема.
Тому скасування виступу українського президента є тактичною перемогою російської пропаганди, а місцеві проросійські діячі продемонстрували, що можуть впливати на дипломатичні процеси найвищого рівня, просто влаштовуючи цирк, який помалу набирає все більше й більше підтримки серед виборців. Якщо у 2019 році скандальна партія AUR мала близько 10%, то вже сьогодні, як пишуть румунські ЗМІ, ця цифра сягає 20%.
“Споконвічні землі” й технологія реваншизму
Російські пропагандистські кампанії використовують проти України найрізноманітніші сценарії, які включають, як активні заходи впливу із залученням конкретних осіб, які фальсифікують події, так і інформаційні кампанії, які вже потім на них базують. Так створюється благодатне середовище для закріплення певних когніцій, за які вже потім чіпляється наратив, який здатний адаптуватися до різних обставин, зокрема, до існуючою суспільної напруги, дипломатичних та політичних реалій, тощо. Саме це і сталося у Румунії під час візиту президента Зеленського.
У контексті відносин України із сусідніми державами, Росія традиційно покладається на роздмухування реваншистських настроїв, поширенні наративів про територіальні зазіхання та “історичну справедливість”. При цьому така кампанія втілювалася і втілюється не тільки на рівні інформаційних впливів, а й на рівні дипломатичних та політичних контактів.
Ще у 2014 році, живий ще тоді, лідер ЛДПР Володимир Жиріновський, направив до Міністерства закордонних справ Польщі листа від Держдуми РФ з пропозицією поділити територію України. Схожі пропозиції отримали Угорщина і Румунія. Згодом Жиріновський помер, а от ідея – досі жива й такі проросійські посіпаки, як Діана Шошоака продовжують нести її в маси. Зокрема, в румунські маси, у цьому контексті.
В день візиту Зеленського у Бухарест, Шошоака прийшла у в парламент з картою Великої Румунії (карта Румунського королівства у часи найбільшого її розширення після Першої світової війни) і влаштувала чергову виставу. Скандальна сенаторка вигукувала, що “Зеленський не має нічого спільного з оскверненням румунської землі. Зеленський – нацист, йому не місце в Румунії”. І цей добревідомий регіональний контекст може бути ще ширшим і звинувачення українського президента у “нацизмі” на тлі того, що сьогодні відбувається навколо Ізраїля – не випадкове.
Перенесемся в іншу частину Європи.
В ніч на вівторок 10 жовтня, невідомі розгромили єврейський ресторан у Лондоні. Цим подіям передував напад палестинського збройного формування ХАМАС на державу Ізраїль і війну, яку у відповідь оголосив Тель-Авів, що емоційно сколихнуло арабські іммігрантські спільноти по всьому світу (та й єврейські). Після початку цих події Велика Британія, Франція, Німеччина, Іспанія, Італія вже посилили заходи безпеки єврейських громад, щоб унеможливити терористичні загрози і цей напад продемонстрував, що підстави для таких опасінь існують.
Російська пропаганда, своєю чергою, до цього готова, як ніколи. “Нацистська” методичка, якраз напередодні цих подій активізувалася з новою силою, як з боку офіційних осіб РФ, так і пропагандистської машини.
“Зеленський – ганьба єврейського народу”, – це висловлювання, наприклад, належить Путіну, напередодні подій у Секторі Гази.
Звинувачення України в “русофобії” змінилися на звинувачення в “нацизмі” й інструменталізація антисемітського дискурсу відіграє тут ключову роль.
Від “русофобів” до “нацистів”
Тому ці вистави із звинуваченнями Зеленського в “нацизмі” у день його приїзду з боку проросійської депутатки у Бухаресті є тим самим ширшим контекстом у порівнянні з картою “Великої Румунії” і є красномовним індикатором зміни акцентів російської пропаганди, в той час, як Кремль розраховує на хаос у Європі. Про те, що Росія знала про підготовку ХАМАС до нападу на Ізраїль – вже відомо. Про те, як Росія використовує міграційні кризи для дестабілізації Європи – відомо ще краще.
Таке інформаційне підґрунтя дозволить звинуватити Україну не тільки у “контрабанді зброї”, а й дасть імпульс для цькування українських біженців, які раптово стануть причиною “терористичної загрози” по методичці про “нацистів”.
Довгий час Росія виставляла жертвою себе: закиди в “русофобії”, звинувачення у начебто порушенні прав російськомовних були генеральною лінією пропаганди, яка забезпечувала привід для агресії та втручання у внутрішні справи інших країн. І хоча ця методичка ще досі лунає, розгромний для Росії виступ американського історика Тімоті Снайдера під час засідання Ради безпеки ООН, наприклад, міг стати для російської пропаганди умовною точкою біфуркації. У своєму виступі науковець аргументував, як Росія використовує ідеологему “русофобія” для виправдання агресії (зокрема, і гібридної) та воєнних злочинів. Тому активізація звинувачень у “нацизмі”, враховуючи геополітичний контекст має серйозний потенціал для подальшого розгортання інформаційної війни.