Новий випуск спеціального проєкту Українського кризового медіа-центру “Навколо постаті” був присвячений Уласу Самчуку – одному з найвизначніших українських письменників XX століття, якого зарубіжні дослідники називали «українським Гомером». У розмові з докторкою філологічних наук, деканом факультету української філології, культури і мистецтва Київського столичного університету імені Бориса Грінченка Іриною Руснак зайшла мова про те, що сформувало світогляд Уласа Самчука та його роль в літературному процесі міжвоєнного 20-ліття.
З літературними текстами і життєвим шляхом Уласа Самчука Ірина Руснак працює 25 років, і вважає цю постать особливою в українській культурі.
«Тривалий час його намагались відрізати від національного організму, оскільки це була людина-державник за своєю ідеологією. Це була людина, яка працювала для того, щоб Україна здобула власну незалежність. Тому в радянські часи його вважали буржуазним націоналістом, і навіть нацистом. Йому присвячували свої книжки радянські ідеологи. І, звісно, тавроване ім’я Самчука тривалий час не могло повернутися в Україну», – зазначила професорка.
Тільки зі здобуттям незалежності Самчук і його творчість повертаються в Україну. Він помер 1987 року, трохи не доживши до цієї події, заради якої він вже випрацював усе своє життя.
«В 1994 році повернувся весь архів Самчука, і це велика радість, бо можна працювати із його текстами, із тим, що він для нас залишив. Це величезний епістолярій», – уточнила Ірина Руснак.
Тому, що ця видатна людина і досі не зовсім вивчена і добре відома в Україні, на її думку, є свої пояснення.
«І по сьогоднішній день одіозні ідеї тих, хто противиться розбудові української держави, впливають на те, як ми сприймаємо своїх митців. Достатньо згадати історію 2020 року, коли за поданням одіозного Андрія Портнова окружний Київський суд заборонив святкування Київській адміністрації, яка видала календар пам’ятних дам. Так від нас постійно вихолощували наш простір, а творчість Самчука, мабуть, формує справжнього українця», – вважає науковиця.
Улас Самчук міг стати єдиним українським письменником – лавреатом Нобелівської премії з літератури. Це мало статися у 1980 році, коли в Канаді журнал «Совремєнник» запропонував висунути його кандидатуру на отримання премії за трилогію «Волинь» Нобелівської премії. Однак, на жаль, справу не було доведено до кінця.
«Спрацювало чимало чинників. Передовсім варто сказати, що не така велика кількість видань перекладів іноземними мовами. Були переклади польською мовою «Волинь» і «Марії», французькою «Куди тече та річка» і «Марії», німецькою, хорватською, та сама «Волинь». Але такої великої кількості перекладів не було, а це теж би якоюсь мірою популяризувало творчість письменника світові», – пояснила Ірина Руснак.
Було і дещо інше.
«Я не виключаю, що велику роль відіграло середовище, де знайшлися заздрісники, які якоюсь мірою цій справі просто зашкодили. Хоча б тим, що не давали активної діяльності, бо це ж треба проводити всілякі заходи, допомагати номінанту працювати свою книгу. На жаль, цього не сталося. Але, як на мене, Самчук має Нобеля Українського, тому що направду він один з найпотужніших епіків ХХ століття», – наголосила Ірина Руснак.