Menu

Полеглі герої червня 2021: обличчя, історії

© novynarnia.com

Війна триває. Протягом червня російські окупанти вчинили 196 обстрілів по позиціях ЗС України на Донеччині та Луганщині. Ще 16 разів у штабі Об’єднаних сил фіксували інші порушення “режиму припинення вогню” – прольоти ворожих безпілотників. Два українські воїни загинули, дев’ять – отримали бойові поранення.

Про це пише Новинарня.

Число полеглих і поранених – найменше з початку 2021 року. Та горе від смертей – величезне, незважаючи на їхню кількість. Для родин, друзів, побратимів. Для всіх, хто знав цих двох воїнів, чоловіків. Для тих, хто шанує їхній чин і подвиг.

Володимир Бєлов, 36 років, із Київщини. Загинув на Приазов’ї в Донецькій області.

Андрій Гонар, 51 рік, із Кривого Рогу. Поліг біля селища Піски під Донецьком.

Вони загинули за всю Україну і кожного з нас. Згадаймо, якими вони були.

1. Володимир Бєлов “Миротворець”

Володимир Бєлов

Сержант Володимир Бєлов народився 28 липня 1984 року в Казахстані. У 1993-му з батьками переїхав в Україну, в село Забір’я Фастівського району на Київщині, де надалі й мешкав. Вступив в авіаційний університет, потім працював у житлово-комунальному господарстві. Захоплювався електронною музикою.

А з 2015 року місцем його постійної “прописки” Володимира стали фронти російсько-української війни. Пройшов безліч найгарячіших точок цього конфлікту: Михайлівку, Піски, Зайцеве, Гранітне, Чермалик, Водяне.

Військовослужбовець 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Володимир Бєлов підходив до виконання бойових завдань професійно. Не дарма його призначили старшим взводного опорного пункту.

Бєлов не був офіцером, але постійно розвивався по сержантській вертикалі: закінчив курси підготовки, лідерства, успішно складав тести і мав амбітні плани щодо військової кар’єри. Пройшов бойовий вишкіл у рамках британської тренувальної місії “Орбітал”.

“Він завжди продумував усе до дрібніших деталей: розміщення вогневих точок, спостережних постів, усе, що стосується логістики і ворожих сутичок.. Важко знайти більш відповідального та тямущого воїна», – розповів агенції “АрміяInform” бойовий побратим Бєлова Юрій Москаленко.

За його словами, Володя був “людиною війни” – у хорошому сенсі слова: відважним воїном, чудовим тактиком, патріотом України. Мріяв про перемогу і постійно вдосконалювався як воїн”.

“Володя був дуже позитивним та веселим, часом аж занадто. З ним було неможливо не потоваришувати. Та це не головне. Головне, що він був надійним у всьому. Це та людина, на яку завжди можна було покластися”, – каже товариш загиблого.

Сержант Бєлов загинув 11 червня близько 15:45 поблизу села Водяне на Приазов’ї. В той день російські найманці чотири рази відкривали вогонь по позиціях ЗСУ – з автоматичних станкових, ручних протитанкових, підствольних гранатометів і великокаліберних кулеметів. Володимир отримав осколкове поранення, несумісне з життям…

Поховали воїна в Забір’ї.

Залишилися батько, брат і сестра.

2. Андрій Гонар

Андрій Гонар

Старший солдат Андрій Гонар на війні з 2015 року – спершу був мобілізований, а згодом підписав контракт із ЗСУ.

Він народився 14 серпня 1969 року в Кривому Розі на Дніпропетровщині. Працював водієм на різних підприємствах – в автобусному парку, на заводі “Комуніст” тощо. Захоплювався автомобілями, полюванням. А риболовлю любив так, що навіть на фронті знаходив час для улюбленого хобі. Побратими розповідають, що нерідко ласували смаженою рибкою, щойно впійманою Андрієм Миколайовичем.

Особисте життя в Андрія Гонара не склалося, зате залишилося троє чудових дітей: дорослі син та дочка від перших двох шлюбів та 11-річна донечка від третього. Як розповідає 23-річний син бійця Віталій, після строкової служби він також хотів підписати контракт і служити разом із батьком, але той йому не дозволив.

Сам Андрій, відслуживши рік за мобілізацією, повернувся додому. Знайшов непогану роботу – особистим водієм директора фірми. Але зізнавався товаришам, що його тягне назад, на фронт – де залишилися друзі, де “все простіше і зрозуміліше”. Тож зрештою він таки підписав контракт і повернувся у військо – у 128 огшбр.

По завершенні контракту знову спробував пристосуватися до цивільного життя. Однак і на цей раз не зміг опиратися поклику війни, і пішов служити за контрактом уже у 58-му окрему мотопіхотну бригаду імені гетьмана Івана Виговського. Старший солдат, старший водій мотопіхотної роти.

До завершення контракту Андрію Миколайовичу залишалося якихось один-два дні, коли рано-вранці 11 червня ворожі війська обстріляли українські позиції поблизу селища Піски на Донеччині з мінометів та інших видів зброї. Від осколкового поранення 51-річний боєць загинув на місці.

Похований у Кривому Розі.

Залишилося троє дітей та сестра.

* * *

Також у червні померли кілька українських воїнів, які були важко поранені на фронті у попередні роки. Зокрема, це Роман Кубишкін – доброволець ДУК “ПС”, що дістав поранення голови в селищі Піски взимку 2015-го.

Вічна пам’ять полеглим.