Війна триває. Протягом червня російські окупанти вчинили 196 обстрілів по позиціях ЗС України на Донеччині та Луганщині. Ще 16 разів у штабі Об’єднаних сил фіксували інші порушення “режиму припинення вогню” – прольоти ворожих безпілотників. Два українські воїни загинули, дев’ять – отримали бойові поранення.
Про це пише Новинарня.
Число полеглих і поранених – найменше з початку 2021 року. Та горе від смертей – величезне, незважаючи на їхню кількість. Для родин, друзів, побратимів. Для всіх, хто знав цих двох воїнів, чоловіків. Для тих, хто шанує їхній чин і подвиг.
Володимир Бєлов, 36 років, із Київщини. Загинув на Приазов’ї в Донецькій області.
Андрій Гонар, 51 рік, із Кривого Рогу. Поліг біля селища Піски під Донецьком.
Вони загинули за всю Україну і кожного з нас. Згадаймо, якими вони були.
1. Володимир Бєлов “Миротворець”
Сержант Володимир Бєлов народився 28 липня 1984 року в Казахстані. У 1993-му з батьками переїхав в Україну, в село Забір’я Фастівського району на Київщині, де надалі й мешкав. Вступив в авіаційний університет, потім працював у житлово-комунальному господарстві. Захоплювався електронною музикою.
А з 2015 року місцем його постійної “прописки” Володимира стали фронти російсько-української війни. Пройшов безліч найгарячіших точок цього конфлікту: Михайлівку, Піски, Зайцеве, Гранітне, Чермалик, Водяне.
Військовослужбовець 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Володимир Бєлов підходив до виконання бойових завдань професійно. Не дарма його призначили старшим взводного опорного пункту.
Бєлов не був офіцером, але постійно розвивався по сержантській вертикалі: закінчив курси підготовки, лідерства, успішно складав тести і мав амбітні плани щодо військової кар’єри. Пройшов бойовий вишкіл у рамках британської тренувальної місії “Орбітал”.
“Він завжди продумував усе до дрібніших деталей: розміщення вогневих точок, спостережних постів, усе, що стосується логістики і ворожих сутичок.. Важко знайти більш відповідального та тямущого воїна», – розповів агенції “АрміяInform” бойовий побратим Бєлова Юрій Москаленко.
За його словами, Володя був “людиною війни” – у хорошому сенсі слова: відважним воїном, чудовим тактиком, патріотом України. Мріяв про перемогу і постійно вдосконалювався як воїн”.
“Володя був дуже позитивним та веселим, часом аж занадто. З ним було неможливо не потоваришувати. Та це не головне. Головне, що він був надійним у всьому. Це та людина, на яку завжди можна було покластися”, – каже товариш загиблого.
Сержант Бєлов загинув 11 червня близько 15:45 поблизу села Водяне на Приазов’ї. В той день російські найманці чотири рази відкривали вогонь по позиціях ЗСУ – з автоматичних станкових, ручних протитанкових, підствольних гранатометів і великокаліберних кулеметів. Володимир отримав осколкове поранення, несумісне з життям…
Поховали воїна в Забір’ї.
Залишилися батько, брат і сестра.
2. Андрій Гонар
Старший солдат Андрій Гонар на війні з 2015 року – спершу був мобілізований, а згодом підписав контракт із ЗСУ.
Він народився 14 серпня 1969 року в Кривому Розі на Дніпропетровщині. Працював водієм на різних підприємствах – в автобусному парку, на заводі “Комуніст” тощо. Захоплювався автомобілями, полюванням. А риболовлю любив так, що навіть на фронті знаходив час для улюбленого хобі. Побратими розповідають, що нерідко ласували смаженою рибкою, щойно впійманою Андрієм Миколайовичем.
Особисте життя в Андрія Гонара не склалося, зате залишилося троє чудових дітей: дорослі син та дочка від перших двох шлюбів та 11-річна донечка від третього. Як розповідає 23-річний син бійця Віталій, після строкової служби він також хотів підписати контракт і служити разом із батьком, але той йому не дозволив.
Сам Андрій, відслуживши рік за мобілізацією, повернувся додому. Знайшов непогану роботу – особистим водієм директора фірми. Але зізнавався товаришам, що його тягне назад, на фронт – де залишилися друзі, де “все простіше і зрозуміліше”. Тож зрештою він таки підписав контракт і повернувся у військо – у 128 огшбр.
По завершенні контракту знову спробував пристосуватися до цивільного життя. Однак і на цей раз не зміг опиратися поклику війни, і пішов служити за контрактом уже у 58-му окрему мотопіхотну бригаду імені гетьмана Івана Виговського. Старший солдат, старший водій мотопіхотної роти.
До завершення контракту Андрію Миколайовичу залишалося якихось один-два дні, коли рано-вранці 11 червня ворожі війська обстріляли українські позиції поблизу селища Піски на Донеччині з мінометів та інших видів зброї. Від осколкового поранення 51-річний боєць загинув на місці.
Похований у Кривому Розі.
Залишилося троє дітей та сестра.
* * *
Також у червні померли кілька українських воїнів, які були важко поранені на фронті у попередні роки. Зокрема, це Роман Кубишкін – доброволець ДУК “ПС”, що дістав поранення голови в селищі Піски взимку 2015-го.
Вічна пам’ять полеглим.
