1 квітня Міністерство закордонних справ Російської Федерації зробило цинічну заяву, стверджуючи, що військове втручання Росії в Криму та подальша незаконна анексія півострова, не є порушенням Будапештського Меморандуму 1994 року. Заява стала ще однією демонстрацією презирства та неповаги Росії до міжнародного права та до своїх незаперечних зобов’язань перед міжнародною спільнотою.
Москва знову намагається виправдати свої агресивні військові дії за допомогою референдуму, що відбувся в Криму 14 березня 2014 р. Кремль, зокрема, заявив, що в рамках Будапештського Меморандуму Росія «не брала на себе зобов’язання примушувати частину України залишатися в рамках території України проти волі місцевого населення».
Проте, ця риторика є ні чим іншим, як лицемірною спробою Росії маніпулювати фактами на свою користь. Ганебний референдум в Автономній Республіці Крим пройшов з грубим порушенням Конституції України, яка безумовно передбачає, що будь-які зміни територіального складу України повинні вирішуватися виключно шляхом всеукраїнського референдуму.
Таке положення, зокрема, повністю відповідає загальновизнаній міжнародній практиці самовизначення народів. Міжнародне співтовариство вже давно визнало серйозну небезпеку неконтрольованих і необмежених прагнень до утворення власної держави: дозволити існуючим у світі численним етнічним, релігійним і мовним меншинам домагатися самовизначення шляхом утворення нових незалежних держав означало б занурити світ в хаос і підірвати сучасну систему міжнародного миру та безпеки.
Ця логіка нещодавно була знову підтверджена більшістю країн світу в резолюції Генеральної Асамблеї ООН щодо Криму (07.04.2014). Резолюція ще раз підтвердила територіальну цілісність України і підкреслила, що референдум, «проведений в АР Крим та м.Севастополь, не мав обов’язкової юридичної сили і не може бути підставою для зміни правового статусу АР Крим».
Заяви російських дипломатів про те, що їхню країну неправомірно звинувачують у саботажі режиму ядерного нерозповсюдження, не менше абсурдні. Вони стверджують, що, оскільки Росія не порушила ключові зобов’язання Будапештського Меморандуму – так звані «негативні гарантії», що забороняють використання або загрозу застосування ядерної зброї – то вона не порушила й угоду як таку.
Однак, насправді Меморандум на додаток до цих «негативних гарантій» містить ще п’ять зобов’язуючих правових норм, які мають однакову юридичну силу, серед яких, зокрема, зобов’язання «поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України», «утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України», а також зобов’язання «утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам [сторін, що підписали] здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету …».
Таким чином, гарантії безпеки, надані Україні Будапештським Меморандумом в обмін на її відмову від ядерної зброї, повинні інтерпретуватися країнами-учасниками в повному обсязі. Зручно посилатися на «ключові» положення документа, ігноруючи при цьому інші, не менш важливі положення, – це робити посміховисько з міжнародного права.
Важко не погодитися із заявою МЗС РФ, в якій стверджується, що нещодавні зобов’язання є не лише частиною Будапештського Меморандуму, але також і частиною інших міжнародних угод. Таким чином, своїми агресивними і насильницькими діями щодо територіальної цілісності України, Росія порушила ряд універсальних міжнародних угод, в тому числі і Статут ООН.
Окрім того, Росія у двосторонньому порядку підтвердила свої зобов’язання поважати кордони України в статті 6 «Договору між СРСР і РРФСР» від 19 листопада 1990 року, в «Договорі про дружбу, співпрацю і партнерство» від 31 травня 1997 року після розпаду Радянського Союзу, а також у статті 5 «Договору про українсько-російський державний кордон» від 28 січня 2003 року.
Таким чином, вищезазначені багатосторонні і двосторонні угоди, учасником яких є Росія, утворюють чітку систему гарантій збереження кордонів України. Не існує нічого, що може виправдати порушення системи договорів. Якщо трапляються такі відхилення від договорів, то вони стають кричущим порушенням фундаментальних норм міжнародного права.
Світлана Мельник
Кандидат наук, старший науковий співробітник
Інституту держави й права Національної академії наук України
