Майдан як барикада між двома світоглядами та цивілізаціями: міжнародний мистецький проект «Ідентичність. За завісою неозначеності»

Майдан як барикада між двома світоглядами та цивілізаціями: міжнародний мистецький проект «Ідентичність. За завісою неозначеності»
18 лютого 2016.

Київ, 18 лютого 2016 року – У Києві відкриється міжнародний мистецький проект «Ідентичність. За завісою неозначеності», ідея якого виникла під час Майдану. «За два роки після подій на Майдані, на ті події, те унікальне явище слід дивитися не в контексті того, що зараз щось не так, а осмислювати це як барикаду двох світоглядів або двох цивілізацій», – таку думку під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі висловив громадський діяч, актор та голос Майдану Євген Нищук. По один бік барикади були люди без чітко сформованої ідентичності, готові діяти за наказом, не осмислюючи, що перед ними – люди, а по інший бік – ті, хто має прагнення, бажання щось бачити, усвідомлювати та зберігати, і між ними – прірва, зауважив громадський діяч. «Ми маємо на тих хлопців, яких ми називаємо Небесною Сотнею, які загинули тоді, поклали життя за європейські загальнолюдські цінності, що прописані в європейських деклараціях, а за них загинули саме в Україні, дивитися не як на жертву, а на місію та великий внесок у те, що змінилося суспільство», – зауважив Євген Нищук. Наразі, наголосив він, важливо, щоб про цей феномен заговорили мовою мистецтва.

В часи Революції Гідності Національний художній музей України опинився за кордоном внутрішніх військ і був відрізаний від своєї публіки та народу загалом, згадує Марина Скирда, заступниця генерального директора Національного художнього музею України з науково-просвітницької роботи. Коли запалали шини, виникло питання відповідальності за збереження музею. Не розраховуючи на підтримку влади, керівництво музею вирішило ночувати там. «Ця одна ніч перетворилася на півтора місяця життя в музеї», – розповіла Марина Скирда. Сьогодні музейники так само не можуть залишатися осторонь осмислення тих подій.

Олена Гончарук, спеціаліст зі зв’язків із громадськістю, вважає, що вшанування річниці тих подій вимагає значної делікатності. «Минуло лише два роки відтоді, як наше суспільство почало вчитися спільно переживати горе. І щоб рухатися вперед потрібен позитивний смисл. Суспільство може висловити свою шану загиблим щодня, працюючи і вкладаючись у той величезний проект та ідею, заради яких Небесна Сотня пожертвувала життям. Якби не вони, то країна, напевно би, не змінилася», – зауважила Олена Гончарук.

Події зими 2013-2014 року знайшли відображення у проекті «Ідентичність. За завісою неозначеності», ідея якого виникла ще до революції. Ініційований посольствами Латвії, країн північної Європи та Балтії, він мав стати спільним проектом сучасного мистецтва, куди були б включені твори художників Балтії, Скандинавії та України. «Проект розвивався, і тепер з художнього презентаційного проекту перетворився на історію з певним соціальним підтекстом, і темою, яка є дуже важливою не тільки для України, яка шукає ідентичність […], а й ставала актуальною для країн Балтії і Скандинавії. Адже вони знаходяться на північно-східному кордоні Європи, і перед ними стоїть виклик існування на межі, між Росією з одного боку, та Європою з іншого, а всередині є великі протиріччя», – пояснила Олена Гончарук.

Заходи у рамках проекту триватимуть у Національному художньому музеї України з 18 березня по 21 травня. Передбачається, що це буде не лише виставка, але й простір для відкритої і вільної комунікації. Запрошені художники говоритимуть сучасною мовою про різні аспекти ідентичності – національну, політичну, територіальну, та гендерну, повідомила Юлія Ваганова, заступниця генерального директора Національного художнього музею України з виставкової роботи. Проект включатиме низку дискусій, майстер-класів та інших просвітницьких заходів. «Коли люди виходять на барикаду, вони шукають своє «я», вони виходять не заради розваги, а шукають свою ідентичність і намагаються відповісти на запитання «хто ми», «звідки ми» і «куди ми прямуємо». І саме це, напевно, і є рушійною силою і тими питаннями, які ми самі і музей собі ставить», – висловилась Юлія Ваганова. Художники якраз є тими «саперами», індикаторами та інструментами, які допомагають шукати відповіді на ці запитання. На думку заступниці генерального директора Національного художнього музею України, сьогодні людям важливо в музеях не лише дивитися експозиції, а й спілкуватися, ставити запитання та отримувати відповіді. «Мистецтво має надзвичайну силу «гоїти рани, лікувати душу, і люди тягнуться в музеї та прагнуть знайти відповіді», підсумувала Юлія Ваганова

Поділитися у соцмережах

Вконтакте Twitter