Київ, 3 березня 2016 року – Олігархат в Україні та пострадянських країнах – це абсолютно нове явище, не характерне для Південної Європи, країн Азії та Латинської Америки. Саме в цих країнах відбувалося роздержавленням економіки, що стало основною причиною олігархізації. Групи людей почали створювати неформальні політичні інститути. З такою думкою виступила Галина Зеленько, доктор політичних наук, професор, Інститут політичних та етнонаціональних досліджень НАН України, під час дискусії в Українському кризовому медіа-центрі. За її словами, до олігархізації призвело, в першу чергу, те, що Україна обрала ваучерну приватизацію. Крім того, цьому сприяв і відхід свого часу від парламентської моделі державного правління, що знизило рівень політичної конкуренції. «Це була фатальна помилка, коли у 1996 році ми Президенту Кучмі надали повноваження, коли укази Президента прирівнювались до закону […]. По суті, нормотворення перемістилося в Адміністрацію Президента і, скажімо, на 6 тисяч указів Президента на рік приймалося приблизно всього 20 законів […] Домовитися з однією людиною стало знано простіше, ніж домовлятися на рівні парламенту», – пояснила Галина Зеленько. Для того, щоб змінити ситуацію, зазначила вона, необхідно сформувати нові правила гри та наполягати на інституалізації влади. На її думку, для від відходу від олігархічної системи знадобиться 3 – 4 електоральні цикли.
Володимир Дубровський, член наглядової Ради CASE Україна, зауважив, що поєднання бізнесу і влади – це не та хвороба, що виникає раптово. Коренем такого гібриду була радянська номенклатура, з якої походять не фінансово-промислові групи, а бізнес-адміністративні групи. Приватизація – лише один із факторів, що сприяли олігархізації та закріпили її, адже більшість олігархів з’явилися ще раніше – на «потоках» з продажу російського газу, металу тощо, зазначив Володимир Дубровський. «Поєднання бізнесу і влади – це абсолютно не унікальна риса для України, це абсолютно «нормальна» риса для будь-якого середньовічного суспільства, де були барони, які поєднували тодішній найбільший бізнес – аграрний – із владою […] Але на той час привілеї тих баронів були закріплені формальними інститутами, вони належали до знаті», – провів аналогії член наглядової Ради CASE Україна. Перші революції, що відбувалися у світі, були спрямовані проти знаті, проте революція ж в Україні мала на меті насамперед встановлення влади закону – тобто, позбавлення олігархів наявних важелів впливу, додав експерт.
За словами Сергія Лещенка, народного депутата України, олігархічна система народилася в 90-ті роки, коли в політику прийшли перші великі гроші, зароблені на газових постачаннях. «Політика перетворюється на замкнене коло – таку спіраль, де на одному витку вкладаються гроші в партію, потім ця партія йде на вибори, використовує вкладені кошти з метою отримання результату для перемоги в рекламі, у вульгарній купівлі голосів, потім приходить в парламент, і починає відпрацьовувати для інтересів того клану, який профінансував», – зазначив Лещенко. На думку депутата, до розриву цього ланцюга, серед іншого, має призвести ухвалений Закон про фінансування партій, який передбачає незалежне фінансування діяльності політичних партій – фінансування з коштів держбюджету. Крім того, додав він, потрібно знизити концентрацію коштів у політиці – зокрема, змінивши систему виборів, позбувшись мажоритарної системи, коли кандидатів фінансують олігархи. «Якість людського матеріалу «мажоритарників» на голову нижча, ніж «списочників», бо «мажоритарники» – це просто бізнесмени, які пришли тупо заробляти гроші, у яких в очах долари, а в кишенях заготовлені спеціальні ніші, щоб складати ці гроші», – заявив Сергій Лещенко. Крім того, зазначив він, бажано заборонити телевізійну політичну рекламу, або принаймні лімітувати ролики: наприклад, щоб вони були мінімум 2 хвилини, тоді весь цей час вже не можна буде маніпулювати виборцями, вважає депутат.
«Наша політична боротьба – це боротьба Чипа і Дейла з «телепузиками», – акцентував Віктор Чумак, народний депутат України (позафракційний), що слід обмежити політичну рекламу в усіх її формах. Депутат переконаний, що перший крок боротьби з олігархічною системою – це зміна виборчих правил, зокрема, запровадження відкритих списків. «Якщо неможливо «додавити» закон щодо відкритих списків, то треба хоча б «додавити» пропорційну систему, повністю прибрати мажоритарну. Бо це, як на мене, головне болото, яке країну тягне назад», – заявив він. На думку пана Чумака, у якості економічного інструмента для зміни системи важливо закріпити на законодавчому рівні, щоб 25% учасників усіх державних закупівель становили підприємства малого та середнього бізнесу. Загалом же, за його словами, проблемою нині є те, що важливі для країни рішення приймаються за межами державних інституцій. Це призводить до підміни понять: політика перестає бути публічними змаганнями і стає інструментом кулуарних домовленостей, а економіка перетворюється на монополізовані фінансово-промислові групи, які працюють виключно на конкретні групи людей.
Ігор Ліскі, голова ради директорів компанії «Ефективні інвестиції», учасник Української бізнес ініціативи, зауважив, що ми «боремося із симптомами, в той час як треба змінити правила гри». Має змінитися суспільний договір, при цьому бізнес повинен подати сигнал, що він готовий змінюватися. «Має бути суспільний договір іншого типу: бізнесмен, в першу чергу, турбузається про створення робочих місць, про свій бізнес та платить податки», – зазначив Ігор Ліскі.
На думку Вікторії Пташник, народного депутата України, найефективнішим інструментом розвитку конкурентоздатної економіки є Антимонопольний комітет України (АМКУ), проте, на жаль, багато років він не сприяв розвитку конкуренції. Депутат зауважила, що якраз 3 березня вступає у силу Закон про публікацію всіх рішень АМКУ. «Нарешті ми побачимо, хто є кінцевим бенефіціаром усіх компаній, які укрупнюються. Це також можливість здійснювати контроль боку громадянського суспільства», – пояснила Вікторія Пташник.
«Суспільство обирає свій шлях, все що ми маємо – це те, що ми хотіли мати», – вважає Павло Шеремета, керівник Школи управління Українського католицького університету, екс-міністр економічного розвитку і торгівлі України. Тобто, поки суспільство не захоче критичною масою жити за європейським принципами – принципами відкритого суспільства – нічого не зміниться. За словами Павла Шеремети, фактор, що сьогодні діє проти України – це загальна бідність, у той час як фактором проти олігархату є загальна відкритість. І, в першу чергу, це соціальні медіа. Сьогодні ці фактори перебувають у балансі, вважає екс-міністр економічного розвитку і торгівлі.
Данило Пасько, член правління ініціативи «Професійний уряд», президент Гарвардського клубу в Україні, вважає, що де-юре в Україні олігархії немає, існує інститут демократичної держави; водночас, де-факто олігархія процвітає, бо «невелика група людей […] протягом 23 років користується недоліками цієї юридичної структури, нібито демократичної, для того, щоб управляти країною на свою користь», – пояснив він. Щоб зруйнувати цю систему, на думку Данила Паська, потрібно прибрати недоліки на рівні законодавчої влади, на чому наголошуваии депутати. Крім того, необхідно вирішувати проблеми на рівні виконавчої влади, зокрема, такі, як низькі заробітні плати у міністерствах та некоректна система призначення на посади – за принципом лояльності, а не професіоналізму. Крім того, треба скорочувати привабливість «пирога», зменшивши роль держави в економіці – це суттєво знизить бажання олігархів впливати на процеси. Серед економічних методів член правління ініціативи «Професійний уряд» назвав зменшення ролі держави в економіці шляхом приватизації та скорочення перерозподіленого ВВП через бюджет. Коли розмір пирога менший – менша ініціатива його перерозподіляти», – зауважив Пасько.
«Суспільство,незважаючи на значний стрибок за останні два роки, насправді, не дуже хоче радикальних змін», – вважає Андрій Бойцун, керівник дослідницького департаменту Центру економічних стратегій. Зокрема, зазначає він, серед населення немає підтримки приватизації та ідеї підвищення зарплат чиновників та депутатів.
