Дехто не сприймає переспівування народних пісень, а ми почали з обробок, тому що це – зв’язок із минулим – інтерв’ю із кримськотатарським гуртом «Shatur-Gudur»

«Shatur-Gudur» – це етно-панк-рок із текстами кримськотатарською мовою. У складі гурту – гітарист Фікрет Ідрісов, вокаліст Бекір Хайбуллаєв, басист та вокаліст Джеміль Мамутов і ударник Сулейман Мамутов. Зараз вони – чи не єдиний гурт у такому стилі із текстами кримськотатарською. В інтерв’ю Українському кризовому медіа-центру у рамках музичного проекту «Слухай Україну» хлопці розповіли про те, як починався їхній музичний шлях, як вони розуміють свій стиль і що можна почути у новому альбомі.

– Що таке Shatur-Gudur у перекладі з кримськотатарської?

Джеміль: Шум і гам, гармидер, переполох…

 Чому ви так назвалися? Кому ця ідея першому прийшла у голову?

Джеміль: Мені і братові. Це був такий сталий вислів у місцях компактного проживання кримських татар – шатур-гудур, шатур-гудурянськ. Це коли кажуть, що щось незрозуміле відбувається, якийсь переполох. Це слово нам здавалося дуже кумедним, тому ми його і взяли.

– Коли ви виникли і скільки вас було на початку? Наскільки я знаю, склад змінювався час від часу.

Джеміль: Спочатку це були мої друзі із Сімферополя, із панк-тусовки, які потім усі стали професійними музикантами. Потім, коли я переїхав до Києва, це була Лєна Бугайова, басистка. Вона дуже професійний музикант, а ми тоді не могли забезпечити їй постійну зайнятість. ДоКиєва приїхав мій брат, Фікрет, потім я познайомився з Бекіром, і ми вирішили збиратися таким складом.  Ще є мій брат на ударних. Зараз колектив нарешті більш-менш сформувався і почалися регулярні репетиції, мінімум раз на тиждень, а не так, що від концерту до концерту. І, нарешті, сформувалося відчуття групи.

– Коли була ваша перша репетиція? Як це було?

Фікрет: У мене це було у групі «Фора», то був ще зовсім початок.

Бекір: Моя перша повноцінна репетиція була із Shatur-Gudur. А до того це було десь на квартирі вдома. Вперше я взяв гітару в руки у 2014 році – мене змусив мій друг. Він зараз у Криму, співає, мабуть. Давно не бачилися.

Джеміль: Моя перша репетиція була у шкільному ансамблі, у 1998 році, здається. Ми грали «Yesterday», якщо не помиляюся.

– Коли ви зрозуміли, що музика – це ваше, і має вилитися у групу?

Джеміль: У мене все почалося з «Nirvana», році у 96-му. Мене ця група спонукала взяти в руки гітару і спробувати, як це. Допомогло також уміння сидіти і вчити. Я ходив у музичну школу, тому якась база у мене була. Сидів, підбирав, а потім вже шукав однодумців і грав з ними. Зараз це вже частина життя.

Бекір: У мене тато завжди співав, грав на акордеоні і на кларнеті. Напевно, від нього передалося із генами. Я завжди любив співати, наспівував щось, писав. Насправді я хотів грати на піаніно, але трохи не склалося – там клавіш більше, ніж струн на гітарі. А взагалі вдома у мене була гітара, тому я і почав грати.

Фікрет: Як у Джеміля почалося з «Nirvana», так у мене все почалося з Green Day. Я купив 7-струнну гітару, зробив із неї 6-струнну і почав грати.

– Чим етнічний панк-рок доповнює панк-рок?

Джеміль: Панк, у нашому суб’єктивному розумінні – це не стільки стереотипий «хлопець з ірокезом», як певне цинічне ставлення до виконання, до догм народної музики. Тому що серед нас [кримських татар]  є такі, що дуже ревно ставляться до спадщини кримськотатарської культури і не сприймають перероблювання, переспівування – можна нарватися на критику. А ми почали з обробок, тому що народні пісні – це той зв’язок із минулим.

– Чому, на вашу думку, у сучасній кримськотатарській музиці таку роль відіграє реп?

Джеміль: Я досить рано почав стежити за тенденціями у музиці, і ще тоді помітив, що серед кримськотатарського народу до репу більше схильності, ніж до року чи панк-року. Молодь завжди слухала переважно реп. А зараз це вилилося у щось, тому що є люди, які вміють писати якісні тексти і якісно подавати це з музичної точки зору.

–  Зараз є ціла школа кримськотатарського репу, кримськотатарською мовою, також трохи російською і українською. А рок-музики фактично два гурти – «Фаетон» і ви, і був IZZET. Чому одна панк-рок група, одна арт-рок група? Хтось намагався створити конкуренцію у цій ніші?

Джеміль: Я навіть не знаю людей, які б цікавилися панком. Я думаю, тут роль відіграє не конкуренція, а вибірка – нас у Криму лише 250 тисяч, тому це нормально. Було б більше – було б більше груп.

– А з «Фаетоном» у вас які відносини?

Джеміль: Насправді ніяких. Я колись ще у 2005 році купив диск за 20 гривень, але розчарувався, мені не дуже сподобалося.

– У вас скоро має вийти альбом?

Джеміль: Так, це буде перший альбом. Там 14 треків, які ми зібрали за майже 10 років існування. Він вже є на Soundcloud. Називається «Burundan çıqtı», приблизний аналог – «Вийшов боком», буквально – «Вийшов із носа». Ми його так назвали, тому що він справді дуже довго виходив, постійно були якісь суперечності. Хотілося зробити нормальний продукт, нормальний підсумок 10 років роботи.

–  Скільки у вас всього пісень?

Джеміль: Взагалі 14, авторських – менше 10. Усі кримськотатарською мовою, і одна, де приспів українською. Вона про чоловіка, який торгував пловом у Ніколаєвці, в Криму, і він так і кричав: «Смачний плов на районі!».

– Взагалі про що ваші пісні?

Джеміль: От у цій пісні («Вібрації асиміляції») поет розповідає про те, як репресії вплинули на наш народ, асиміляцію, втрату самих себе. Є пісня про кохання. Є про переможця і переможеного, нам її подарувала поетеса Майє Сафет (Maye Safet). Тобто, співаємо ми про все, але найчастіше піднімаємо соціальні теми. І тему «самокопання».

– Крім цих основних інструментів, чи є треки, де використовуються ще якісь?

Джеміль: Так, в альбомі є експериментальний трек. Там є і фортепіано, і труби. Зараз технології дозволяють робити що завгодно, сумно тільки, що це не справжнє фортепіано. Можливо, колись знайдемо бюджет і будемо співпрацювати із музикантами.

– Чи плануєте тур із новим альбомом? І де вас можна наживо послухати?

Джеміль:  7 квітня, буде концерт в Asylum Club. Взагалі із концертами туго, тому що це не самоціль. Ми усі працюємо на інших роботах. Звісно, якби запропонували промо, ми б поїхали, але загалом розуміємо, що у рок-героїв така важка і непоказна доля, і нам це звично – просто сидіти і репетирувати.

– Те, що ви робите, це тільки для вас, чи є якась інша мета?

Джеміль: Якщо я почну задумуватися, я перестану це робити, таке передчуття, що цей промінь просто погасне. Тому просто граємо.