Головні виклики для внутрішньо-переміщених осіб на нових місцях проживання – це доступ пенсій та соціальних виплат, забезпечення їх постійним місцем проживання та роботою, а також інтеграція у нових громадах. Ці проблеми та можливі шляхи їх вирішення обговорили активісти та міжнародні експерти на дискусії організованій Atlantic Council «Ключ до мирного порядку денного – в руках внутрішньо переміщених осіб України» в Українському кризовому медіа центрі.
За даними ООН, на третій рік після початку конфлікту на Сході України один із чотирьох переселенців досі проживає у неприйнятних умовах. На підконтрольній уряду території Луганської області 74% осіб живуть за межею бідності. На підконтрольній уряду території Донецької області ця цифра сягає 66%, навів дані Джок Мендоза-Вілсон, директор з питань міжнародних відносин та інвестицій System Capital Management. У Луганській області з 2013 до 2015 року кількість діючих підприємств знизилась на 17%, у Донецькій – на 60%. Рівень безробіття у Луганській області становить – 18,3%, у Донецькій – 15,6%. «Отож, коли ми говоримо про те, чого внутрішньо-переміщені особи потребують, мені здається все досить очевидно: усі дослідження вказують на те, що внутрішньо-переміщені особи, перш за все, потребують постійного місця проживання та роботи. Якщо у них немає житла та роботи, вони стають ізольованими від громади та у певних аспектах від України в цілому. Тому потрібно створити план забезпечення їх житлом та програму інтеграції на нових місцях і створення відповідних умов для того, що вони могли забезпечити собі необхідний дохід», – наголосив Джок Мендоза-Вілсон.
Як зазначають самі переселенці, ще одним викликом є доступ до соціальних виплат. Часто вони змушенні вимагати їх у судах. «Люди нам розповіли, що їх найбільшою тривогою є доступ до пенсій та соціальних виплат. Держава повинна докладати удвічі більше зусиль, щоб забезпечити негайну виплату пенсій та соціальних виплат особам, які мають на них право. Також вона повинна зменшити бюрократичне навантаження на людей, які намагаються отримати доступ до таких виплат, для того, щоб їм не потрібно було звертатись у суди», – наголосила Марі Йованович, Надзвичайний і Повноважний Посол США в Україні.
Для того, щоб вирішити проблеми ВПО, необхідна комплексна державна програма по роботі з ними. «Держава досі, на четвертий рік, не має чіткого бачення, що робити з окупованими територіями, переміщеними особами і як до них ставитися. Я бачу абсолютно дискримінаційні положення законодавчих актів, які приймаються. Доки ми не припинимо дискримінаційне ставлення до людей, вони не будуть транслювати позитивних сигналів як у Крим, так і на територію Донецької і Луганської областей. Держава має проявити повноту дуже чіткого бачення, що робити з цими територіями і цими особами, щоб переміщені особи стали провідниками нових думок на території, які зараз є неконтрольованими [українським урядом]», – підкреслила Таміла Ташева, співзасновниця «Крим SOS».
Однак, якщо стратегія інтеграції переселенців у місцеві громади буде недостатньо продуманою, вона може вступити у протиріччя з перспективою реінтеграції Донбасу. «Уже сьогодні 68% переселенців вважають, що вони повністю інтегрувались у місцеві громади, 25% – частково інтегрувались. Саме ці люди, які здатні ефективно адаптуватись та креативно пристосуватись до нового місця проживання – це ті люди, яких не буде вистачати в Донбасі, коли постане питання його української реінтеграції. Якщо ми подивимося на опитування, саме ці люди не збираються повертатися до свого місця проживання до конфлікту – таких від 30% до 40%. Це ті, без кого успішна реінтеграція не буде можлива. Тут необхідна чітка, продумана політика держави, органів місцевого самоврядування і недержавних організацій», – зазначив Юрій Теміров, декан історичного факультету Донецького національного університету.
Стратегія по роботі з ВПО має передбачати інформаційну кампанію – як для міжнародної спільноти, так і для внутрішньо-переміщенних осіб та самих українців. «Для українців така кампанія повинна нести ключовий посил – внутрішньо-переміщені особи нічим не відрізняються від звичайного українця. Це може статись з кожним. Для людей, які мають негативне відношення до ВПО, важливо зрозуміти, що вони також є частиною України та її майбутнього», – наголосила Марі Йованович. «Необхідно розповідати більше історій успіху про те, як внутрішньо переміщені особи змогли інтегруватись у нових громадах. Але я би також хотіла заохотити самих ВПО до того, щоб виходити на контакт із західною спільнотою та демонструвати їм, що, не дивлячись на те, що проблема з переселенцями в Україні не є такою гострою, як у Сирії чи інших країнах, це не означає, що Європа та США повинні закривати очі та вдавати, що проблеми не існує», – додала Катерина Смаглій, директор Київського офісу Інституту Кеннана.
«У комунікаційні сфері ми можемо працювати краще. Ми дійсно маємо більше розповідати історій успіху про інтеграцію ВПО, але, водночас, розповідати про потреби гуманітарної допомоги. Тому потрібно багато розмірковувати над тими меседжами, які ми надаємо західній спільноті, для того, щоб вони взаємно не виключали один одного», – зазначив Пабло Матеу, представник Офісу Верховного Комісара ООН у справах біженців в Україні.
«Ситуація в Україні є складною і становище внутрішньо-переміщених осіб є досить вразливим. Недискримінація має бути основним принципом у роботі з ВПО. Важливо, щоб політика стосовно ВПО була комплексною та брала до уваги усі їхні потреби. При цьому, важливо надати органам, відповідальним за ВПО, а саме Міністерству з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України, достатньо ресурсів для впровадження необхідної стратегії», – наголосив Ален Ешліманн, голова делегації Міжнародного комітету Червоного Хреста в Україні.
