Сьогодні – 150 років із дня народження Василя Стефаника. Його доля, як і творчість, заслуговує на екранізацію. Як і визнання, особисте щастя теж довелося тяжко виборювати. Це вже в 1901 році Іван Франко писав про Стефаника: «Письменник, яким уже нині можемо повеличатися перед світом». Але на перші літературні спроби Стефаника важкий на характер Франко безапеляційно відрубав: «Напишіть хлопцеві, аби пера не брав до руки, бо він ніколи нічого не напише». Сам же Василь Семенович так казав про свою творчість: «Не пишу для публіки, а пишу на те, щоб прийти ближче до смерти». Захоплювався Ніцше, Берґсоном і Шопенґауером. У 37 років був обраний послом до австро-угорського парламенту. Після розвалу імперії йому пропонували посаду Міністра господарчих справ в Уряді ЗУНР. Відмовився. Як відмовився згодом і від персональної урядової пенсії СРСР, коли дізнався про Голодомор. Після цього Андрей Шептицький призначив письменнику пенсію від УГКЦ.
Василя Стефаника любили жінки. Сама Соломія Крушельницька була в нього закохана. Ще б пак – це був елегантний перфекціоніст із модною еспаньйолкою. Із першою любов’ю, Євгенією Бачинською, не склалося. Далі були почуття до Євгенії Калитовської, але та вже була заміжня. Одружився письменник з її сестрою – Ольгою Габорак. Після 10 років подружнього життя Стефаник овдовів у 43 роки, переживши Ольгу на 22 роки. Із третьої сестрою Габораків Оленою жив уже як друг. Вона допомагала господарювати та виховувати дітей сестри.
- Перевірте себе у квізах від Uchoose.
- Грайте у Першу політичну гру.
- Грайте у Антикорупційну інтерактивну гру “Непідкупність”.
- Відкривайте нові терміни у #дваабзаци.
- Читайте інші цікаві матеріали на нашому ресурсі.
- Долучайтеся до наших сторінок у соцмережах Facebook, Twitter та Telegram.
АНДРІЙ КЛИМЧУК
Український кризовий медіа-центр