Київ, 27 березня 2015 року – Повна ізоляція – це те, що відрізняє Донбас-2015 від минулорічного. Про це заявила Діана Берг, співорганізатор громадського руху “Донецьк – це Україна!” та переселенка з Донецька, під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі. За її словами, рік тому було страшно, проте була принаймні надія. Тепер же мешканці Донбасу опинилися «ізольовані як на острові», і щоб взаємовідносини не втратилися взагалі, слід відновлювати соціальний зв’язок. «Змінилося абсолютно все, ми втратили будинки, роботу. Навіть, є таке відчуття, що сумуєш за улюбленою чашкою. Раніше про це ніколи навіть не замислювалась», – пояснила пані Діана. Вона висловила думку мешканців сходу, що блокпости та пропускна система у зоні АТО, правила якої періодично змінюються, руйнують зв’язок тих людей із зовнішнім світом. Та, незважаючи на ці фактори, вважає Україну єдиною: «Ізоляція стосується території, а Україна – це люди, передусім».
Народний депутат Олексій Рябчин, спілкуючись протягом року з представниками обох сторін після подій на Майдані, виявив ряд спільних прагнень. На його думку, усі відстоювали спільні людські цінності, якісне державне управління, правосуддя. Обидві сторони були проти війни. «Були люди, що виступали проти Майдану, хоча вони за єдність України. Вони мали свою думку і хотіли вирішити проблеми у форматі однієї країни, у форматі діалогу, а вимоги, зокрема й федералізація, були нав’язані ззовні», – пояснив він, і зазначив, що часто мешканці сходу хочуть повернути все як було раніше. «Українці домовляться між собою, якщо там не буде іншої сторони – Росії», – підкреслив Олексій Рябчин.
Олексій Гарань, професор політології Національного університету «Києво-Могилянська академія», теж переконаний – якби не Росія, конфліктна ситуація розв’язалась би без воєнних дій. Для прикладу він назвав результати минулорічного соціологічного дослідження, згідного якого 30% мешканців Донбасу хотіли відокремитись від України, тобто 70% – виступали за цілісність, і без втручання сусідів все владналося б. «Путін хоче легітимізувати бойовиків, і щоб Україна все це фінансувала. Перекласти на Україну всі зобов’язання з відбудови цієї території, це очевидно», – заявив він. Фінансувати ворога – безглуздо, проте люди, що опинилися в окупації, потребують допомоги. Політолог не береться говорити про шлях вирішення проблеми, але переконаний, що відбувається заморожування конфлікту. «Але я не вважаю це найгіршим варіантом, будемо реалістами. На сьогодні я не бачу варіанту звільнення території , і ми не зможемо поки що їх реінтегрувати», – зауважив він, і зазначив, що відмежовуватися слід від бойовиків, а не від мешканців Донбасу.
У продовження теми переселенців, Олег Саакян, Голова Єдиного координаційного центру “Донбас”, заявив, що досі немає державної програми по роботі з людьми на тимчасово окупованій території. Має бути соціальна та культурна реінтеграція цих територій. «На сьогодні є певна систематизація регіону. Спостерігається узагальнене відношення до всіх як до одного цілого», – підкреслив він помічену тенденцію. За словами Олега Саакяна на сході , як і всюди, люди абсолютно різні, з різним менталітетом.
Геннадій Фісун, експерт-технолог комунікацій цивілізованих ареалів і розвитку субкультур, вважає, що немає інструментів дискусії, повного розуміння того, що трапилось, аби сфокусуватися на вирішення проблеми. «Території – це завжди наслідки, люди – причина», – переконаний він. На думку пана Геннадія, те, що відбувається нині – це зіткнення двох субкультур. «Романтична субкультура бароко та індустріальна культура, вони тепер не знають як далі розвиватися, а ворог цим скористувався», – вважає він. Геннадій Фісун висловив припущення, що зараз відбувається реанімація СРСР за рахунок Донбасу. Тому перш за все, слід провести повний чесний аудит, а далі – розробляти стратегію виходу із кризи.
Учасники дискусії висловили думку, що передусім, потрібно встановити контроль над кордоном, а далі вирішувати як повернути розв’язання проблеми у мирне русло. Як варіант, представники влади, громадських організацій, що працюють на Донбасі та знають тутешні проблеми, мають вступити у діалог, і що важливо – у публічній площині.