Київ, 2 квітня 2015 року – 2 квітня – день розповсюдження інформації про проблеми аутизму. В Україні більше 100 тисяч дітей з аутизмом, хоча згідно з офіційних даних, їх лише 3 тисячі. Про це заявила Наталя Андреєва, голова Спілки захисту прав осіб з розладами спектру аутизму, під час прес-брифігу в Українскому кризовому медіа-центрі. За її словами, зростання діагностування цієї проблеми набуває обсягів пандемії у всьому світі. За даними ВООЗ, у світі це один відсоток від усієї популяції дітей. «Згідно досліджень Інституту вивчення аутизму, у 2007 році співвідношення було: 1 випадок на 150 дітей, у 2013 – вже 1 випадок на 55. В Україні діагностованих хворих дітей зростає на 30% щороку», – зазначила Наталя Андреєва.
Аутизм – це не хвороба, а комплексне порушення розвитку дитини. «Не існує методики лікування, золотої пігулки, яка б вилікувала аутизм», – підкреслила пані Андреєва. За її словами, основні проблеми у тому, що не існує системи своєчасної діагностики цієї недуги. Іноді поради лікарів лише шкодять таким дітям, відсутня система реабілітації, немає належного ставлення медичного персоналу, у соціальній підтримці у вигляді виплат для дітей з інвалідністю є дискримінаційні положення.
Голова Спілки пояснила, що навчання дітей з розладами спектру аутизму повинно починатися якомога раніше. Їх слід вчити спілкуванню, розумінню інших людей, відпрацьовуванню прийнятних норм поведінки, причому без ізоляції дитини. Як зазначила Лариса Самсонова, голова Товариства “Родина”, процес інклюзії, тобто «включення» має поки що ілюзорний характер в Україні. «Держава ніби й повертається обличчям до таких дітей, їх беруть до школи, проте викладачі не знають, що з ними робити. Замість того, щоб відповісти на це питання, дітей ізолюють, переводять на навчання вдома», – зазначила вона.
Процес інклюзії не може початися без повної поінформованості у суспільстві стосовно цієї проблеми. Лариса Самсонова акцентувала, що зазвичай цим питанням займаються громадські організації та самі родини артистів. Натомість до цього процесу має залучитися держава, і для ефективності має бути співпраця між усіма ланками. «Держава не все знає, не все сама може виконувати. Є громадські організації, які знають проблему, могли б виконувати у рамках соціального замовлення такі складні задачі, які не в змозі робити сама держава», – запропонувала голова Товариства “Родина”.
Галина Курило, директор Українського представництва Міжнародної організації захисту прав людей з інвалідністю зазначила, що Україні у спадок від радянських часів перейшла блокова система надання послуг. «Людина прирівнюється до її інвалідності. Сприймають не стільки людину, скільки її інвалідність», – пояснила вона. І звідси, як наслідок системи, існує проблема неналежного ставлення до особливих дітей. Як пояснює Галина Курило, інклюзія потрібна, щоб потім у дорослому віці не виокремлювали таких людей, та не виникали стереотипи. «Слід переходити від медичної моделі сприйняття до правової системи сприйняття інвалідності», – підкреслила вона.