Menu

На даному етапі революції чи не найбільша проблема країни – лідери, які реалізують стратегію недіяння, консервації системи, і бояться змін – учасники Ініціативи21-го листопада

Чи перемогла Революція Гідності: оцінка подіям останніх 2-х років. УКМЦ-17-11-2015

WATCH IN ENGLISH

Київ, 17 листопада 2015 року – Революція Гідності та подальший розвиток подій – гібридна збройна агресія РФ, необхідність відстоювати право України на суверенність і незалежність – згуртували народ, повернули людям усвідомлення відповідальності за долю країни, готовність до самопожертви заради ідеалів гідності і свободи, і, таким чином, стали справжньою революцією цінностей для значної частини громадян країни. «У національному плані революція завершилася – завершилася тим, що сформувалася українська політична нація», – зазначив Михайло Винницький, викладач Києво-Могилянської академії та бізнес-школи НаУКМА, у рамках дискусії в Українському кризовому медіа-центрі. За висновками учасників дискусії, в цілому однозначно є підстави говорити про перемогу революції, принаймні – у декількох її вимірах, і те, що процес змін вже незворотній.

«Майдан переміг, переміг одразу. Це унікальне явище[…] Це генератор цінностей, справжнього духу і незалежності України – у вигляді айтішників, студентів, простих робітників, інтелігенції», – зазначила Руслана Лижичко, співачка, громадський діяч, згадуючи події дворічної давності. Основною конфлікту між режимом Януковича та громадянським суспільством, наголосив Саїд Ісмагілов, муфтій Духовного управління мусульман України «Умма», стали кардинально протилежні етико-естетичні цінності, які сповідувались ними. Представники влади Януковича ставилися до громадян «як до майна, яке барин може і жорстоко побити, і продати іншому барину разом із землею, і вбити, якщо народ почне загрожувати барській владі», у той час як креативний середній клас, рушійна сила Майдану, «сповідував іншу етико-естетичну концепцію, вже сучасну, де немає барина і немає кріпака, але є свобода, гідність, право свого власного голосу і свого власного вибору», – наголосив Саїд Ісмагілов.

Революція Гідності, зазначив протоієрей  Георгій Коваленко, православний священик, чимось нагадувала зміну гетьмана за рішенням віче, і сама «зміна гетьмана» виявилася відносно швидким процесом. «Якщо ділити цей термін на дві складові, то «революція, безумовно, перемогла, гідність – ні. Напевно, тому, що для перемоги революції треба сила, а для перемоги і виховання гідності – час, освіта, тому що гідність передбачає повагу до інших, саморефлексію, самовиховання, широкий суспільний діалог», – наголосив Георгій Коваленко. Цей другий етап революції – еволюція суспільства і держави – є дуже складним, тривалим процесом, що вимагає глибшої рефлексії, більших зусиль, складніших рішень, і на цьому перед українським суспільством – як політичними елітами, так і громадськістю постає низка викликів, пов’язаних із реалізацією антиолігархічного та ціннісного напрямків революції. На думку Сергія Дацюка, революційний процес в Україні значною мірою гальмується саме тому, що основний рушій революції – громадянське суспільство – не виробило чіткої програми дій, чіткої стратегії, а лише узагальнені уявлення про цілі; інтелектуальні кола недостатньо активно включаються у дискусію щодо того, якою ця стратегія мала бути, хоча оформлення цієї стратегії є необхідною умовою досягнення успіху.

Значний виклик лежить і в геополітичній площині: хоча Україна та її політичні еліти остаточно переорієнтувалися на Європу, фактично «ніхто не хоче підпорядковувати українську політичну еліту і брати за неї відповідальність – ані Росія, ані Європа», – зауважив Сергій Дацюк.

Стосовно внутрішньополітичної ситуації, наразі, за словами Михайла Винницького, «ми бачимо класичну схему, де помірковані сили «нових» разом з поміркованими силами «старих» співпрацюють». З одного боку, це відносно позитивний варіант розвитку подій, оскільки в іншому випадку зростає ризик радикалізації суспільства, проте за таких умов зміни відбуваються набагато повільніше. Наразі чи не найбільша проблема, зауважив Андрій Длігач, генеральний директор групи компаній Advanter Group, – це не настільки спроби реваншу колишніх регіоналів, як «лідери, які реалізують стратегію недіяння, консервації системи, і бояться змін». Антиолігархічна революція в Україні на даному етапі майже не відбувається: «є певний громадський тиск, але українська політична еліта не зацікавлена у тому, щоб позбутися олігархів», – зазначив Сергій Дацюк. Люстрація майже заблокована з тих же причин. «Реформи на рівні оновлення законодавства виконані на третину, на рівні впровадження – відсотків на сім. Судова реформа практично не відбувається, про суспільний договір забули», – зазначив Валерій Пекар, підприємець, викладач, громадський діяч. Для справді серйозних економічних зрушень дуже важливо створити сприятливі умови для середнього і малого бізнесу, зазначив Андрій Мацола, засновник підприємства «Перша приватна броварня»: «Це дасть економічну свободу – не боятися платити податки, платити зарплати не в конвертах, а офіційно, сплачуючи всі необхідні податки і знаючи, що ці кошти підуть на дороги, на лікарні, на інші потреби суспільства».

Тривожною тенденцією є відверте зволікання із розслідуванням справ щодо викрадень, тортур та вбивств активістів Майдану, зважаючи на те, що це було однією з перших вимог Майдану, що це надзвичайно болюча тема і «лакмусовий папірець» того, наскільки нова влада усвідомлює відповідальність перед суспільством. «Відбувається саботаж […]. Волонтери зробили все, що могли, зібрали всі докази, але цього недостатньо для міжнародного суду», – зазначила Руслана Лижичко. Крім того, додала вона, представники діючої влади, попри декларації, виявляють надто мало реального бажання щось змінювати і працювати відповідально – це, зокрема, видно на прикладі того, що на найгостріші виклики першими відреагували волонтери, а не держава. Подальше ігнорування необхідності діяти, наголосила вона, може розлютити суспільство і призвести до вкрай негативних наслідків.

Підбиваючи підсумки, експерти наголосили, що зміни самої державної системи дадуть результат лише за умови, що і влада, і переважна більшість суспільства будуть готові грати за новими правилами. «До тих пір, доки домінуючими цінностями в країні не будуть відповідальна свобода, довіра і розвиток – до тих пір Україна буде регресувати і в плані економічному, і в плані суспільних стандартів, тому найближчим часом ми очікуємо зміни парадигми мислення лідерів революції», – підкреслив Андрій Длігач. Олександр Пасхавер, заслужений економіст України наголосив на необхідності розглядати процес зміни країни у довгостроковій перспективі. Зокрема, зазначив він, «з таким розподілом сил, який є наразі, не дивно,що до влади на певному етапі революції прийшли «помірковані» зі старого політикуму». На думку експерта, справді глибинна трансформація країни розпочнеться лише тоді, коли проєвропейська молодь – покоління доби незалежності – витворять свою ідеологію, своє бачення майбутнього України і прийдуть до влади – тобто, приблизно через 10 років, коли досягнуть зрілого віку.

Крім того, зазначили експерти, на даному етапі Революція Гідності і революція цінностей справді де-факто відбулася лише для частини населення України – переважно середнього класу, мешканців міст-мільйонників, в той час як дуже значна частина українського суспільства все ще сповідує цінності «не лише не схожі на європейські, але й прямо протилежні», підкреслив Олександр Пасхавер. Без цієї «революції свідомості», наголосив він, оновлені державні інституції будуть фактично паралізовані. Відтак Україні необхідно пройти складний перехідний період, під час якого відбуватимуться повільні зміни, впроваджені «поміркованими», які поступово підготують державну систему і суспільство до наступного етапу більш глибоких і ефективних реформ. Наскільки вони усвідомлюють цю місію і наскільки тривалим виявиться цей процес – сказати важко, проте «еволюційний шлях – це той шлях, який Україна має обов’язково пройти, бо альтернатива дуже страшна», – підсумував Валерій Пекар.