Київ, 6 липня 2016 року – 79% українців не знають значення терміну «електронна демократія». При цьому 46% вважають, що це – механізм горизонтальної комунікації, спілкування між собою, а не з урядом. Рівень використання Інтернету в Україні зріс, але користувачі здебільшого шукають там інформацію, а не використовують його для участі у політичному житті суспільства, житті спільноти, мобілізації для спільних дій та контролю за діями уряду. Про це повідомила Йордана Томкова, програма EGAP, фундація INNOVABRIDGE, під час презентації результатів нового звіту «Електронна демократія в Україні: погляд громадян та ключових зацікавлених сторін» в Українському кризовому медіа-центрі. «Загалом українці не використовують технології для участі у житті держави. Головна причина – у відсутності інструментів. Водночас останнім часом вони потроху з’являються. Це електронні петиції, відкриті данні тощо. Тепер важливо, аби люди знали про них, почали використовувати, а також щоб такі інструменти мали реальний вплив – позитивні соціальні зміни», – зазначила вона. Пані Томкова запропонувала розробити відповідне законодавство, а також зосередитися на розвитку місцевої демократії в Україні.
Наталія Гаращенко, експерт Центру розвитку інновацій Національного університету «Києво-Могилянська академія», розповіла, що на думку наукової спільноти електронна демократія – це «громадська активність та моральна відповідальність, фактично, це – явище, яке підіймається знизу, а не насаджене з гори». Проте, схильність українців до патерналізму, традиція прийняття рішень на рівні центральної, а не місцевої влади, а також корупція та схильність до нелегітимних практик, тіньового бізнесу, – все це заважає повноцінному розвитку електронної демократії в Україні. Вона також наголосила на відмінностях у спілкуванні реального та віртуального. «Воно є різне, і це варто врахувати. Не треба відмовлятися від офф-лайн спілкування. Воно інколи може бути набагато кориснішим та ефективнішим ніж електронне. Варто комбінувати ці два види», – озвучила ставлення наукової спільноти пані Гаращенко.
Андрій Семенченко, Національна академія державного управління при Президентові України, зазначив, що державні службовці не готові та не вмотивовані до впровадження електронних технологій. Серед перешкод вони зазначають декларативність законодавчих актів, що не підтримані реальними ресурсами, відсутність стратегії та цифрову нерівність серед якої різний доступ до електронних засобів комунікації та недемократична взаємодія між органами влади.
Дмитро Хуткий, менеджер групи електронної демократії Реанімаційного пакету реформ, озвучив ставлення громадянського суспільства. «Електронна демократія не може існувати сама по собі, вона має спиратися на демократію взагалі, має бути певна політична культура та інституційна спроможність», – зазначив він. Пан Хуткий додав, що про такий інструмент е-демократії як електронні петиції знає лише кожен четвертий. Проте 2/3 підтримують такий механізм, тому важливо розвивати суспільну обізнаність.
За словами Марії Богуслав, виконавчого директора SkillsAcademy, українська молодь вважає, що у країні немає демократії. «Молодь втомилася від популістських заяв про демократію. Треба просувати не «демократію», а корисні інструменти для вирішення щоденних проблем людини. Тоді вже вона буде розуміти, що це і є електронна демократія, і таким чином можна боротися з корупцією», – пояснила пані Богуслав. Вона також розповіла, що наразі розробляють інформаційну кампанію для «тих 80%», які не мають жодного уявлення про електронну демократію. «Електронна демократія – інструмент запалити світло у темній кімнаті. Для бізнесу важлива стабільність, відсутність корупції, зрозумілі правила гри, доступ до ресурсів. Електронна демократія цікавить бізнес з цієї точки зору», – додав Володимир Ночвай, платформа «Нова країна».