За останні 5 років на законодавчому рівні Україна суттєво покращила ситуацію із доступністю знеболюючих препаратів для паліативних хворих, але основним бар’єром залишається фіктивне існування послуг паліативної допомоги. З’ясувалося, що на практиці переважна більшість медичних працівників продовжують застосовувати старі норми і ситуація для хворих не особливо змінилася. Про це свідчать результати дослідження громадських організацій та Human Rights Watch, які презентували під час круглого столу в Українському кризовому медіа-центрі.
«Ми провели у 10 областях України 94 інтерв’ю із пацієнтами або членами їхніх родин, із близько 50 медичними працівниками, 11 керівниками закладів охорони здоров’я. Із усіх опитаних, умовно успішне знеболення досягнуто у 5-14% хворих – залежно від регіону. Ви бачите, наскільки це відрізняється від того, що має бути у разі правильного застосування нормативів», – заявив Андрій Роханський, директор ГО «Інститут правових досліджень та стратегій». Він зазначив, що у разі правильного призначення знеболюючих відповідно до рекомендацій ВООЗ, пацієнт навіть із 4-ю стадією онкозахворювання не страждає від болю 80-90% часу. «Ми зробили висновок, що усі рекомендації залишилися формальністю – вони просто не виконуються», – констатував він.
За словами експертів, на рівні нормативно-правової бази у лікарів тепер є «усі інструменти для того, щоб надавати паліативним хворим якісне знеболення». Зокрема, тепер пацієнти можуть отримати призначення знеболюючих на 10-15 діб незалежно від місця проживання, а не 3-5 діб, і можуть приймати ліки самостійно, а не обов’язково з допомогою медичних працівників. Це також скасування норми про комісійне призначення наркотичних знеболюючих і забезпечення наявності перорального морфіну.
Основний спротив змінам, як з’ясувалося, чинять саме лікарі первинної ланки та керівники закладів – через страх викликати наркозалежність чи ускладнення і бути притягненими до відповідальності або незнання чи небажання знати законодавчі зміни. Леся Брацюнь, радник Міністра охорони здоров’я України з паліативної допомоги, розповіла, що у листопаді МОЗ провело опитування керівників закладів охорони здоров’я первинної ланки із Києва, які брали участь у семінарі з паліативної медицини. «З’ясувалося, що приблизно 70% лікарів працюють ще за старою практикою, 86% лікарів послуговуються практикою призначення препаратів комісійно. На практиці це означає, що ці препарати просто не виписуються», – зазначила вона. Леся Брацюнь додала, що приблизно 85% пацієнтів, які не знаходяться на стаціонарному лікуванні, не можуть отримати повноцінне знеболення у домашніх умовах. Про аналогічні проблеми розповіла із власного досвіду Людмила Андріїшин, завідувач виїзного консультативного відділення паліативної допомоги вдома Івано-Франківського Центру паліативної допомоги, директор тренінгового центру.
«За пацієнта найсильніше голос звучав, як не дивно, з боку правоохоронних органів – МВС та Державної служби контролю за наркотиками, та з боку Уповноваженого Верховної Ради з прав людини», – зазначила Ксенія Шаповал, менеджер програмної ініціативи «Громадське Здоров’я» Міжнародного Фонду «Відродження». Олег Дзісяк, директор Департаменту державного регулювання та контролю у сфері обігу наркотичних засобів Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, зазначив, що у новій стратегії наркополітики вже суттєво гуманізували вимоги, мінімізувавши при цьому ризики. Наразі у Верховній Раді знаходиться на розгляді законопроект, який передбачає подальшу гуманізацію норм. Зокрема, там є норма, за якою паліативним хворим дозволять ввозити і вивозити для власної потреби наркотичні і психотропні засоби. «На першому місці має бути людина, її життя і здоров’я», – підкреслив Олег Дзісяк.
Основне завдання – належне навчання медичних працівників
Успіх впровадження законодавчої бази надалі буде залежати від просвітницької роботи із медичними працівниками і впровадження постійних навчальних програм у додипломну та післядипломну освіту медичних працівників, наголосили експерти. «Ми радимо, щоб усі студенти медичних закладів проходили базовий курс паліативної допомоги. Для тих, хто буде працювати саме у паліативній медицині, має бути поглиблений курс вивчення протоколів лікування та клінічна практика», – зазначила Тетяна Купер, представник Human Rights Watch в Україні. На сьогодні за підтримки МФ «Відродження» вже переклали та адаптували два навчальні модулі ЕРЕС-О та ELNEC, їх вже використовують в Івано-Франківському Національному медичному університеті, Харківському медичному коледжі №1 та Черкаському медичному коледжі. Також бажано створити інформативну, але максимально просту для лікарів форму звітування про те, як проводиться паліативна робота на місцях.
Леся Брацюнь зазначила, що зараз при МОЗ створюють групу експертів, яка проведе моніторинг знання законодавства лікарями та керівниками медичних установ. Планують запровадити обов’язковий залік на знання протоколів і законодавства у цій сфері. Також Міністерство охорони здоров’я підтримуватиме семінари із роз’яснення законодавства, які зараз проводить у регіонах Фонд «Відродження».
Володимир Тимошенко з Євразійського інституту наркополітики та Сергій Дубров, головний позаштатний спеціаліст Міністерства охорони здоров’я України з анестезіології, зауважили, що дуже важливо проводити навчання не лише лікарів, але й самих пацієнтів та їхніх родичів, щоб вони знали про свої права та можливості отримати допомогу і знали, як за потреби відстоювати їх.
Актуальною проблемою залишається доступність опіоїдів для пацієнтів із малих містечок і сіл. Наприклад, за словами Ксенії Шаповал, у Кіровоградській області лише одна аптека, яка відпускає такі препарати. Це також завищені ціни і недостатній асортимент ефективних сучасних знеболюючих препаратів. Також залишаються труднощі із включенням до системи паліативної медицини онкохворих дітей та пацієнтів, хворих на ВІЛ і туберкульоз. «Закликаємо владу України, Міністерство охорони здоров’я не зволікати із реалізацією цих кроків, тому що ці заходи критично важливі для людей, які постійно живуть із болем – для якості їхнього життя і для гідного кінця життя», – підкреслила Тетяна Купер. «Сподіваюся, український уряд, громадянське суспільство і медексперти продовжать здійснювати реформи, та займатися просвітницькою роботою, щоб покращувати якість життя пацієнтів та їхніх родин», – додала Наомі Бурк-Шайн, старший програмний менеджер Програми «Громадське Здоров’я» Фондів Відкритого Суспільства (Лондон, Велика Британія).