Під час пошуку роботи жінки часто стикаються із дуже високими вимогами роботодавців, дискримінацією за віком і за материнством. Респондентки відзначають нестачу робочих місць, тому сприймають будь-яку роботу як цінність і відмову від місця праці – загрозою. Близько половини зазначають, що погоджувалися на неофіційне працевлаштування протягом останнього року. Респондентки часто зазначали, що бояться недоброчесності з боку роботодавця; багато з них зіткнулися із такими ситуаціями. Більшість не відчуває себе захищеною нормами трудового законодавства. Такими виявилися результати дослідження, презентованого ГО «Центр зайнятості вільних людей», під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі.
Дослідження проводили у Києві, Дніпрі та Краматорську у листопаді 2016 – березні 2017 року за ініціативи Фонду НДО в Україні за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку. Експерти застосовували метод фокус-груп (12) та метод телефонного інтерв’ю (близько 600 респонденток).
Експерти дійшли висновку, що більшість проблем жінок, які шукають роботу, напряму пов’язані з тим, що в умовах скрутної економічної ситуації роботодавець хоче від працівника максимум інтенсивності та ефективності. Тому часто висуваються дискримінаційні умови, пов’язані з віком та материнством. Респондентки зустрічалися з необґрунтованими віковими обмеженнями на рівні вимог до вакансії і зазначали, що часто роботодавець вагається брати на роботу матерів, посилаючись на те, що вони не захочуть працювати понаднормово і будуть «випадати» з роботи, розповіла Єлизавета Кузьменко, керівник проекту дослідження. Це найбільш поширений наратив у відповідях респонденток.
Проблеми жінок-ВПО посилюються упередженнями щодо переселенців загалом. У роботодавців є побоювання, що ВПО у пригніченому психологічному стані, що негативно впливає на працездатність. Часто їх сприймають як таких, що можуть звільнитися у будь-який момент. У багатьох однією з проблем став недостатній рівень володіння українською мовою. Жінки-переселенки зазначали, що роботодавці відчувають їхнє складне становище і тому можуть диктувати умови. За оцінкою респонденток, на ринку праці поширена корупція і протекціонізм, особливо у державному секторі. Але на власному досвіді з цим зіткнулася невелика кількість респондентів.
Роботу Центру зайнятості оцінюють незадовільно. За словами респонденток, він надто бюрократична структура із виснажливими процедурами, і виконує радше функцію соціального захисту, ніж працевлаштування. Щоправда, деякі відзначають користь від курсів перекваліфікації.
Значна частина респондентів зазначили, що відчувають невпевненість і страх під час пошуку роботи. «Більше половини респонденток з Дніпра і з Києва сказали, що враховуючи їхній досвід пошуку роботи протягом останнього року, вони відчувають потребу покращити навички складання резюме, самопрезентації і проходження співбесіди», – розповіла Єлизавета Кузьменко. Частина відчуває потребу у нових знаннях і навичках, або взагалі перекваліфікації, щоб відповідати вимогам ринку праці. Таких найбільше серед жінок, старших 40 років.
Респондентки зізнаються, що відчувають себе незахищеними трудовим законодавством, і хотіли б підвищити правову грамотність у цій сфері.
Рекомендації
На думку експертів, для покращення ситуації потрібно працювати і з роботодавцями, і з жінками. «Нам потрібно відновити тристоронні угоди, коли з одного боку це державний апарат, з другого – роботодавці, з третього – працівники. І тільки після того, коли налагодиться діалог у цьому союзі, у нас може бути налагоджена ситуація із працевлаштуванням», – вважає Жанна Лук’яненко, представник Уповноваженого з питань дотримання прав внутрішньо переміщених осіб у Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Також потрібно покращувати ефективність служби зайнятості, звернувшись до позитивного досвіду громадських проектів працевлаштування і створення робочих місць. Водночас, проекти могли б використовувати потужності служби зайнятості.
Роботодавцям, на думку Марини Лебідь, голови ГО «Центр зайнятості вільних людей», потрібно пояснювати переваги не ієрархічних, а партнерських стосунків із працівниками, і дати інструменти для практичних рішень. «Наприклад, коли роботодавець знає, що є база даних кандидатів, які можуть працювати неповний робочий день, і має змогу швидко знайти для себе працівників. Також потрібно показувати досвід інших компаній, які є гнучкими і отримують від цього переваги. Дружня атмосфера у колективі дуже впливає на ефективність роботи. Це дуже важливий фактор, але роботодавці не завжди його враховують», – зазначила вона.
Жінкам потрібно запропонувати курси, на яких їх навчатимуть планувати свою кар’єру і презентувати себе. Також їм потрібно пропонувати навчання професіям, на які є попит, які не прив’язані до повного робочого дня і необхідності бути на місті – ІТ, копірайтинг, діджітал тощо. Зважаючи на те, що державною мовою є українська і вся документація ведеться українською, доречно запустити курси української мови для тих, хто бажає покращити свої знання. Також потрібні курси правової обізнаності і підтримка для тих, кому потрібно відстояти свої права. «Тут будуть доречними групи самопідтримки, щоб жінки збиралися і ділилися успіхами та проблемами, щоб вирішувати їх», – зазначила Марина Лебідь. «Громадські організації, які займаються захистом прав жінок, могли б створювати такі майданчики. І не тільки для обговорення, але й поєднання послуг – коли одна мама може посидіти із 5-6 дітьми», – додала Наталя Церклевич, програмний координатор Форуму НДО в Україні. На Заході це досить поширена практика.