Меценатські проекти часто викликають конфліктні ситуації у суспільстві. Яскравий приклад – суперечки навколо будівлі Театру на Подолі. Головною причиною цього Сергій Груздо, директор Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ», вбачає відсутність діалогу між владою та громадою. «У межах Києва існують «золоті стереотипи», що, наприклад, значна частина того Києва, який ми бачимо сьогодні, будувалися великими магнатами-цукровиками, підприємцями, девелопереами, які залишили колосальний культурний спадок. […] Є кілька ситуацій, коли навіть найкращі бажання людей, які мають гроші, бажання подарувати щось місту, зробити щось хороше, часто наражається на спротив», – зазначила керівник Центру урбаністичних студій Національного університету «Києво-Могилянська академія» Владислава Осьмак, під час дискусії в Українському кризовому медіа-центрі.
Кандидат історичних наук, науковий співробітник відділу історичної регіоналістики Інституту історії України Національної академії наук України Тетяна Водотика, зробила історичний екскурс питання: «Кінець 19 – початок 20 століття – це справді «золота доба» меценатства. […] Мотиви для жертвування коштів, часу, сил та натхнення були найрізноманітнішими». Це – кодекс честі, християнські мотиви, а також бажання «відбілити» свою репутацію, адже завжди вважалося, що чесно заробити великі статки неможливо. Це також корпоративна етика серед купців – змагальна складова, задоволення власних амбіцій.
Головними принципами меценатства є безоплатне надання матеріально-культурних благ громаді, місту, з метою досягнення позитивного впливу на якість життя суспільства. Усі процеси мають відбуватися виключно у правовому полі. Наразі існують лише два закони, які унормовують благодійну діяльність та роботу благодійних організацій. «Благодійництво потрібно заохочувати так само, як громади, до більшої зацікавленості цією темою», – зауважила Ольга Рутковська, мистецтвознавець, член ICOMOS України та співголова Громадської організації «Громада Андріївський узвіз». Вона переконана, що меценат має зберігати культурну спадщину, а його дарунок бути інтегрованим відповідно до потреб спільноти, аби він приносив користь. Ірина Пономаренко, директор з розвитку соціальних проектів Дочірнього підприємства «Кондитерська корпорація «Рошен», розповіла: «Благодійністю сплановано ми займаємося приблизно 2 роки. […] Перші спроби такої благодійності були дитячі майданчики». Їх побудували 80 по усій Україні. Часто люди про це не знають.
За роки розбудови міста при згадці про те, що проект реалізовується за рахунок коштів благодійника, вони, зазвичай, не викликають довіри з боку суспільства. «Повинні чи зобов’язані робити певні контролюючі моменти – це якраз і міська адміністрація, і Кабінет Міністрів, і різні інші територіальні органи влади», – наголосив депутат Київської міської ради, секретар постійної комісії Київської міської ради з питань культури, туризму та інформаційної політики Олександр Поживанов.
Ганна Бондар, заступник директора департаменту містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації, пояснила юридичні аспекти питання. У Києві існує дві процедури стосовно врегулювання питань благодійництва. Перша – це розпорядження Київської міської державної адміністрації щодо пропозиції організації. Процедура проходження інвестиційної комісії відносно легітимізує положення мецената. «У нашому місті було би дуже добре розробити положення про меценатство, яке буде впроваджувати певні процедури, враховуючи той досвід, що ми маємо. Вочевидь, способи раннього залучення громади мають бути у ньому відображені», – виступила вона з практичною пропозицією. Також доцільно створити банк міських проектів розвитку за європейським зразком формування міського простору.