Якщо правильно розрахувати свої можливості та використати унікальність – можна досягнути найкращого результату. А якщо ще й заручитися підтримкою сусідів та залучити додаткові кошти з ЄС – ідеї перетворюються в історії успіху. Морська ґміна стає потужним осередком туризму. Затишна маленька ґміна посилює локальну ідентичність через культуру. А звичайна ґміна на перетині транспортних шляхів може перетворитися в промисловий хаб, і тепер не ґміна думає про конкуренцію з іншими, а бізнес вишукує можливості потрапити сюди. Кожна територія – буде то польська ґміна чи українська громада – має власний потенціал. Як його використовувати найбільш ефективно польське самоврядування ділилося із українськими громадами під час навчального візиту, який організувала Програма USAID DOBRE спільно з Фондом розвитку місцевої демократії імені Єжи Регульського.

У другому цьогорічному візиті беруть участь 19 громад із Херсонської, Харківської, Івано-Франківської та Тернопільської областей. Три з цих громад досі залишаються окупованими, 11 пройшли окупацію і тепер планують відновлення, тилові громади мають свої виклики, адже повномасштабна війна ударила по всіх громадах. Попри щоденні ризики й небезпеки війни, українські представники ловили кожен корисний кейс, який допоможе громадам стати ще сильнішими, а також розповідали історії своєї боротьби.

«Громади-учасниці візиту ми обираємо для кожної поїздки не випадково. Не всі наші громади, які беруть участь, знають один одного особисто. Але Тернопільські й Івано-Франківські громади дуже допомагали, коли цього потребували Харківська й Херсонська області. І ми хотіли щоби вони зустрілися наживо, почули історії один одного, ближче познайомилися для подальшої співпраці між громадами в Україні, – розповіла координаторка візиту, фахівчиня компоненту вдосконалення послуг місцевого самоврядування Програми USAID DOBRE Юлія Юненко. – Також ми враховували особливості регіону, в який їдемо, щоби з нашими громадами були подібні ресурси та можливості. Приміром, Херсонська область також має вихід до моря і досвід польських ґмін може бути корисною. Зараз ми перебуваємо в стані війни, але розвиток не зупиняється і ми маємо ще більше працювати над цим, показувати кращі практики громадам. Такі поїздки й такий досвід надихає, обмін знаннями допомагає налагоджувати партнерства між українськими громадами й польськими ґмінами».

Візит проходив у Західно-Поморському воєводстві – регіон, що має багато лісу, вихід до моря, а також межує з Німеччиною.

«Ми всі розуміємо, що відбувається в Україні. Я відчуваю велику честь зустрічати українське самоврядування в Польщі. Я сам неодноразово відвідував партнерські громади в Україні. Коли трапляється поганий час, не можна обертатися спиною. Ви завжди можете на нас покластися. І ми зробимо все, щоби допомогти вам перемогти й вигнати зло з вашої землі. Зараз ми перебуваємо в унікальному місці – прикордоння завжди дуже цікаве. Багато речей можна побачити й застосувати в Україні», – зазначив Роберт Жарковський, директор філії Фонду розвитку місцевої демократії імені Єжи Регульського в Щецині.

Усього українські представники відвідали чотири ґміни та місто Щецин, де розташовані різні рівні місцевого самоврядування. Кожна ґміна розповідала про ті галузі, в яких досягла найбільшого успіху. Про частину кейсів ми розкажемо вам у нашому лонгріді.

Коротко, про що ви дізнаєтеся:

Щецин та Асоціація Щецинської метрополітальної території. Багато важливих змін у Польщі вдалося досягнути завдяки співпраці та партнерству. Щоби це робити потрібно домовлятися і ламати одноосібний підхід на кшталт: «це мій бюджет, скоро вибори, треба собі зробити». Як це вдалося зробити – розповідаємо далі. А ще в Щецині представники українських громад відвідали «пасивний будинок» – повністю автономну будівлю, яка не потребує ресурсів та забезпечує себе сама.
Ґміна Голенюв та індустріальний парк. Ґміна має зручне логістичне розташування, залізничне сполучення, річковий порт, траси в чотири сторони Польщі та близькість до кордону. Місцева влада зрозуміла, що це робить територію привабливою для бізнесу, й на свій ризик створила промисловий парк. І, якщо раніше про конкуренцію за інвестора думала ґміна, то тепер інвестор вишукує нагоду потрапити в ґміну. Представники українських громад поспілкувалися із місцевою владою та відвідали декілька підприємств, щоби дізнатися, в чому секрет інвестиційної привабливості.
Ґміна Злоценець, її культура й пожежники-волонтери. «Ми працюємо не на людей, а з людьми», – так говорять про культуру ґміні. І вважають своїм завданням зробити культуру такою, яка би зміцнювала локальну ідентичність та допомагала людям обʼєднуватися. Одна з ініціатив навіть допомогла помирити ворогуючих сусідів.
Острівна туристична ґміна Мендзиздроє та комунальні послуги. Ключові туристичні точки Мендзиздроє складають великий пішохідний маршрут, яким можна пройти від центру міста до морського узбережжя або навпаки. Щоб розбудувати туристичний простір, місцева влада вигадала ефективну стратегію залучення коштів. Зараз туризм ґміни досяг такого рівня, що в сезон відпусток кількість населення тут виростає в понад шість разів. І комунальні служби справляються з цим. Як це вдається – читайте далі.

Щецин та Асоціація Щецинської метрополітальної території

Щецин – столиця Західнопоморського воєводства та сьоме за величиною місто в Польщі. Від межі міста до кордону з Німеччиною – лише 5 кілометрів. А близькість до моря дає платформу для розвитку морської промисловості. Суднобудівництво тут є головною галуззю індустрії. Втім туристів, що їдуть до моря в Щецин, чекає розчарування, адже морського узбережжя та пляжу тут немає.

Щецин є містом на правах повіту, а також столицею Західнопоморського воєводства.

Регіональна політика задля зниження контрасту в розвитку

Загалом у Польщі налічується 16 воєводств – є найбільшою адміністративною одиницею в державі і займається регіональною політикою. Державна влада в регіоні представлена воєводою – представник Ради міністрів Польщі на рівні воєводства, якого призначає премʼєр-міністр. А виконавчу владу регіону очолює маршал воєводства. Він отримує посаду на підставі голосування сеймика – це законодавча гілка регіональної влади, яка є єдиним виборним органом влади на регіональному рівні. Схожа система рангування діє і в Україні: очільника державної адміністрації призначає президент, а голову облради – обирають голосуванням. Маршалом може стати не депутат, а інша особа. Воєводське самоврядування (офіс маршала) визначає регіональну політику, а його головне завдання – стратегічне та ефективне використання потенціалу регіону.

Раніше в Польщі існувала система втручання влади за вертикаллю, проте вона показала свою неефективність. Тож тепер співпраця відбувається тоді, коли це точково необхідно, адже кожен рівень має свої задачі.

У воєводстві створюють стратегічні документи для управління регіональним розвитком. Регіональна стратегія – це складна система, яка водночас має узгоджуватися із загальнодержавною політикою та враховувати потреби й запити людей. Якщо змінюються потреби людей, то і стратегія зазнає змін, не зважаючи на те, скільки часу залишилося до завершення її дії. Кожен регіон по максимуму прораховує свої особливості та перспективу. Приміром, Західнопоморське воєводство робить ставку на морську економіку.

Регіональна політика в Польщі передбачає, щоб менш розвинені регіони наздоганяли більш розвинені. Під час комуністичного режиму прикордоння було в занепаді, наслідки цього Польща відчуває досі. Щоби таких контрастів було менше й потрібна справедлива регіональна політика. Для цього створюють кооперації та залучають кошти з Європейського Союзу. Частка залучених з ЄС коштів складає близько 20% витраченого на регіональну політику.

«Пасивний» будинок приклад енергоефективного проєкту в місті Щецин

Місто Щецин діє на правах повіту, тож тут є одразу декілька рівнів місцевого самоврядування. Адміністрація розташована в в центрі міста: в реставрованій будівлі, а також новому «пасивному» будинку, створеному за підтримки ЄС.

У частині старої будівлі колись був кінотеатр. Цінуючи цей теплий спогад, під час оновлення вирішили залишити деякі елементи на згадку, як постери та фотографії, декорації. У самій же залі обладнали сучасний простір для проведення публічних подій.

Поряд створили «пасивний будинок» – так називають повністю автономну будівлю, яка не потребує ресурсів на обслуговування. Подвірʼю та фасадам також надали сучасний естетичний вигляд, щоби місце працювало, як відкритий публічний простір.

Звели будівлю в межах енергоефективного проєкту за підтримки Європейського Союзу, який профінансував три чверті витрат, решту – доклали з власних рахунків та кредитів. Реалізацію інвестицій почали у 2019 році, проте пандемія коронавірусу спровокувала галопуючу інфляцію. Та і європейські кошти мають часові рамки. Тож втілювати задум доводилося швидко, ще й паралельно подавати купу звітності, якої задля прозорості вимагає ЄС. Попри труднощі, все вдалося, і тепер «пасивний будинок» працює у Щецині.

Два поверхи будівлі розташовані під землею, ще шість – здіймаються угору. Їх зʼєднує ліфт, який працює за принципом самозаряджання. Витрачає енергію під час піднімання вгору – і накопичує її, коли спускається. За подібним принципом працюють електрокари.

Потовщені стіни будівлі зі спеціальних матеріалів дозволяють зберігати потрібну температуру, незалежно від погоди. Будівля не потребує охолодження, адже скло не пропускає сонячне тепло всередину. Задля обігріву працює тепловий насос, що живиться від міні електростанції.

Комплекс будинків має систему для збору дощової води. Її очищають та спрямовують для технічних потреб. Тож централізованого водопостачання тут непотрібне. Звісно, до витрат води ставляться ощадливо – вся система запрограмована на знижене споживання води.

На даху будівлі облаштували відпочинкову зону. Тут є лавки та ростуть рослини. Завдяки такому облаштуванню прагнули створити місце для відпочинку працівників, а також додати місту декілька кубометрів чистого повітря. Навіть такий невеликий внесок у екологію для поляків цінний.

Усередині будівлі теж оаза – в холі є одразу декілька «водойм». Скляна річка – зменшена копія справжньої річки, що протікає в місцевому заповіднику. До неї «стікає вода» з водоспаду-фонтану. Водна інсталяція доповнюється ліаноподібними та іншими живими рослинами, які здіймаються аж до скляної стелі на відстань чотирьох поверхів. Щоби доглядати за рослинами та стежити за чистотою скла, в будівлі звели металеві конструкції, які слугують маршрутами альпіністів.

Звісно, будівля повністю інклюзивна та оснащена для людей із інвалідністю. Порогів тут немає, а від входу прокладені спеціальні позначки, щоб незряча людина без сторонньої допомоги могла потрапити на рецепцію, де її зустрінуть спеціалісти та нададуть потрібну допомогу.

Тут розташовані керівництво воєводства, маршал, зала засідання правління воєводством, інші офіси. Щоби потрапити на потрібний поверх чи відчинити двері потрібні різного рівня доступу ключ-карти, які є пропуском та доступом до користування технікою. Усі дії задля безпеки відстежуються з допомогою чіпів у ключ-картах.

Кейс цієї будівлі показує, як можна ефективно залучати кошти та одночасно дбати про екологію та енергоефективність. Ці два пріоритети є наскрізними в діяльності фондів Європейського Союзу, і на це варто зважати українським громадам, готуючись до вступу. До того ж питання енергоефективності та автономності є актуальним для України під час війни та блекаутів.

Принцип спільної дії задля кращого результату

Щецин також є центром Асоціації Щецинської метрополітальної території, яка створена для того, щоби ґміни та міста допомагали один одному в розвитку. Ґміни в Польщі часто обʼєднуються в асоціації та створюють спільні проєкти, втілювати які самотужки нераціонально та неефективно. Завдяки асоціації, місцеве самоврядування фокусується на сталому розвитку регіону замість того, щоби вирішувати точкові проблеми. Такий підхід, відповідно до бачення асоціації, посилює економічний розвиток регіону, покращує якість життя, і, як наслідок, попереджає міграцію молодих людей до більших міст.

Асоціації Щецинської метрополітальної території виникла однією з перших у Польщі, тож довелося бути першопроходцями в багатьох процесах. Директор офісу асоціації Роман Валашковський пригадує, що з 2014 року Європейський Союз активно пропагував підхід інтегрованих територіальних інвестицій. Тоді виникла потреба створити певний вид співпраці, щоби залучати кошти. Частина партнерств діяла на підставі звичайних угод. Згодом держава на законодавчому рівні розширила концепцію партнерств, і зараз принцип спільної дії є дуже популярним у Польщі. Це стосується як партнерства в межах асоціацій, так і співпраці між ними.

«У впровадженні партнерства та повсюдної співпраці найважчим для нас було змінити менталітет, сприйняття. Найчастіше був такий підхід: «це моє, мій бюджет, скоро вибори, треба собі зробити». А нам треба було робити спільно, й думати ширше – далі власних кордонів, бачити сусідів. Щоби голова дбав не лише про свою громаду, а дивився на проблеми сусідів і враховував, як це впливатиме на нього, на його ґміну. Тоді кращий результат», – говорить Роман Валашковський.

Асоціація складається із місцевого самоврядування, але є добровільним обʼєднанням, яке не має статусу ОМС, тож не може брати участь у сеймі (прим. – законодавче засідання). У країні діє Унія польських метрополій, які мають більший вплив на рішення, натомість асоціація займається лобіюванням потрібних питань, а також залученням фінансування на спільні проєкти.

«Гроші є, їх тільки треба знайти та зуміти використати», – говорить директор офісу асоціації Роман Валашковський.

Від найбільшого міста та малої ґміни – один голос

Щоби ефективно залучати кошти, асоціація розроблила ряд стратегій та планів. За словами Романа Валашковського, це дороговартісні документи, для створення яких асоціація запрошувала спеціалістів, проте без них ефективно залучати кошти неможливо. Асоціація сама визначає собі завдання, проте діє виключно в межах погоджених пріоритетів діяльності, серед яких: формування єдиної політики органів місцевого самоврядування, представлення інтересів членів Асоціації та популяризація їхніх досягнень, підтримка економічного та культурного розвитку ОМС, створення міжрегіонального зовнішнього співробітництва, особливо транскордонного співробітництва ґмін і повітів.

На чолі асоціації стоїть президент міста-ядра. Проте місту це не дає жодних привілеїв, адже усі члени асоціації (від найменшої ґміни до найбільшого міста) мають однакове право голосу. Тож щоби прийняти рішення – членам асоціації доводиться шукати спільний знаменник і домовлятися.

«Найбільше допомоги чекають малі ґміни. Бо в великих містах є свої потужності. У малих же часто одна людина займається кількома напрямками одразу. Проте допомога надається переважно за масштабом користі: де проєкт охопить більше людей, для яких він створений. Але щоб домовитися, чому фінансування отримає ця ґміна, а не інша, доводиться домовлятися. Жорсткий вплив тут не працює, адже загрожує залишитися ні з чим. Політика залишається поза стінами асоціації – лише спільні рішення на користь більшої кількості людей», – говорить директор офісу асоціації.

Єдина відмінність між розмірами міст – це величина членського внеску. Він розраховується в залежності від кількості мешканців – 1 злотий за людину. Отож, велике місто із населенням 400 тисяч мешканців заплатить у спільну казну 400 тисяч злотих. Натомість ґміна, де живе 2000 людей – платитиме 2000 злотих. Кошти йдуть на оплату офіса та на зарплатню людей, які працюють над тим, щоби залучати кошти для спільних проєктів та координувати реалізацію.

У кожній гміні є свій координатор від асоціації – зазвичай це фахівець відділу стратегічного розвитку або інвестиційного відділу. Такі люди є звʼязковою ланкою між місцевим самоврядуванням та асоціацією й займаються координацією всієї роботи. Приміром, знаходять у ґміні потрібний контакт чи організовують роботу із відповідальним за певний проєкт фахівцем. Таким чином офіс асоціації не витрачає час на пошук такої інформації самотужки, а отримує достовірну інформацію від компетентного координатора. За додаткову роботу працівник отримує доплату. Асоціація має бюджетну статтю, щоби передавати кошти ґміні, яка перераховує їх призначеній людині. За словами, Романа Валашковського, премії покликані заохотити до відповідальної співпраці і вони мотивують координатора приділити відповідну увагу завданням, які могли би загубитися серед виру поточних задач.

Партнерство задля виконання глобальніших завдань

Одним із масштабних спільних проєктів асоціації є будівництво мережі громадського транспорту, яка даватиме можливість зручно та недорого подорожувати регіоном. Створення такого сполучення, на думку ініціаторів, має знизити потребу використовувати власні автомобілі для частих поїздок. А, враховуючи, що багато людей їздять цими дорогами щодня, то навантаження на дороги та негативний вплив на екологію знизяться в рази.

«До повноважень органів місцевого самоврядування входить забезпечення громадським транспортом у ґміні. Ми мріємо створити єдину організацію на всіх територіях, яка фінансувалася би спільно та координувала всю новостворену мережу. Проте все зараз вирішується найпростішим способом – домовитися між собою», – говорить директор офісу асоціації.

Хребтом маршруту буде залізниця, що сполучатиме ключові агломерації. Відповідно до попередніх підрахунків, 15% мешканців живуть у пішій доступності до зупинок – до 15 хвилин. Ще 80% зможуть доїхати на велосипедах. Для них передбачають спеціальні парковки, де можна залишити двоколісний транспорт. Усі станції будуються повністю інклюзивними та з ліфтами для людей із інвалідністю.

Передбачається, що на всі види транспорту буде єдиний проїзний квиток вартістю 250 злотих на місяць (приблизно 2500 у гривневому еквіваленті). У нього входить вартість проїзду залізницею, а також автобусами та іншими видами транспорту, передбаченими мережею. Для порівняння: зараз мешканці ґмін платять за одноразовий проїзд до Щецина до 300 злотих (близько 3000 гривень).

Це приклад проєкту, який став можливим тільки завдяки партнерству. Фінансування знайшли в межах конкурсу – вартість проєкту 249 мільйонів злотих.

Ґміни готуються до втілення проєкту й залучають інші фонди, щоби створити додаткові умови для пасажирів. Приміром, місто Голенюв купило будівлю старого вокзалу й знесло його, щоб збудувати новий. Там працює міська стража, є зали для подорожуючих, у сусідньому приміщенні зробили культурний центр.

Регіональна асоціація як спосіб міжнародного партнерства

За словами директора офісу асоціації Романа Валашковського, до вступу в ЄС між Польщею і Німеччиною була «стіна». Після відкриття кордонів небагаті німецькі ленди, розташовані неподалік кордону, рівнялися на Щецин. Асоціація вже показувала свою результативність, тож деякі ленди прагнули вступити до асоціації. Навіть писали листи керівництву асоціації та в профільні міністерства. Польське законодавство такої колаборації не допускає, адже членами можуть бути лише польські представники. Проте спільні напрацювання по дві сторони кордону таки є. Така практика розповсюджена в європейських країнах. Часто прикордоння має спільні проблеми, тож немає доцільності вирішувати їх самотужки, коли разом можна втілювати проєкти й залучати при цьому великі чи малі фонди фінансування з ЄС по обидва боки кордону. Німецькі ленди та польські ґміни разом впроваджують проєкти за рахунок Європейського Союзу. А ще проводять інтеграційні події: пожежники, медсестри, вихователі з дитсадків, інші фахівці обмінюються досвідом.

Роман Валашковський зазначив, що подібне партнерство можливе й між громадами прикордоння Польщі та України:

«ЄС відкривається далі на інші країни. Є вже гроші, передбачені на польсько-українське партнерство. На мою думку, для цього можна створити групу територіального співробітництва. Вона би засновувалася двома державами і допомагала б вирішувати спільну проблему, що виникла для обох сторін».

Втім і до вступу в ЄС, асоціація може допомогти українським громадам, приміром, у пошуку партнерів. За словами Романа Валашковського, для результативного партнерства ґміна та громада чи міста мають бути однакового розміру та мати подібні виклики й можливості. Саме асоціації місцевого самоврядування в Польщі оперують найдокладнішою «живою» інформацією про ґміни і міста. Тож якщо українська громада прагне знайти партнера в Польщі – варто звертатися саме в асоціації, а не в офіційні канали. Великим містам може допомогти Унія польських метрополій, а різнотипні громади можуть звертатися до регіональних асоціацій, серед яких і Асоціація Щецинської метрополітальної території.

Ґміна Голенюв та індустріальний парк

Ґміна Голенюв розташована в північно-західній частині Польщі. Тут проживає близько 37 тисяч людей, серед яких багато й українців. Ще декілька років тому населення сягало 34 тисяч. Ґміна простягається площею 443 квадратних кілометри, половина з яких це ліси. Голенюв шукає способи покращувати комфорт для мешканців, аби вони не виїжджали. Один із інструментів – пільги для місцевих. Приміром, проїзд у громадському транспорті для мешканців є безкоштовним. Місцева влада дбає про якісні комунальні послуги, будує велодоріжки, оновлює зупинки громадського транспорту. У підготовці до втілення масштабного проєкту з будівництва спільної з сусідніми ґмінами мережі громадського транспорту, збудували новий залізничний вокзал та інфраструктуру біля нього. Також ґміна залучає інвесторів, щоби збільшувати кількість робочих місць. Бурмістр Голенюва Кшиштоф Сипень говорить, що інвестиційна привабливість ґміни є високою і у воєводстві поступається лише Щецину і Старгарду. Але так було не завжди.

Як Голенюв використовує свою інвестиційну привабливість?

До Щецина з Голенюва 35 кілометрів, до столиці сусідньої Німеччини – дві години автострадою. Це відкриває швидкий маршрут до інтерконтинентального аеропорту – полетіли звідси можна в будь-який напрямок світу. Хоча в Голенюві є також власний міжнародний аеропорт, через який щороку проходить півмільйона людей. Також ґміна має залізничне сполучення, річковий порт, неподалік є паромна переправа річкою Іна. Траси від ґміни простягаються в чотири сторони Польщі. Усе це робить територію привабливою для бізнесу, і громада активно використовує цю нагоду.

Як результат, індикатор прибутку, як і сплата місцевого податку, тут найкращі в регіоні. Трішки цифр про громаду. У ґміні налічується 6000 зареєстрованих підприємців. Зайнятість одного жителя приносить у бюджет ґміни близько однієї тисячі злотих (10 тисяч у гривневому еквіваленті). Дохід на одного мешканця в середньому складає понад 7500 злотих (75 тисяч гривень). А загальний бюджет громади сягає 282 мільйонів злотих (майже три мільярди гривень).

Бурмістр Кшиштоф Сипень зазначає, що свою стабільність ґміна підтримує завдяки бізнесу. Місцева влада використовувала різні покращення, щоби виграти конкуренцію з іншими ґмінами. У питанні залучення закордонних інвесторів велику роль зіграв індустріальний парк. До речі, його допомагав будувати Євросоюз ще коли Польща лише готувалась вступити до ЄС, як зараз це робить Україна.

«Ми могли використати різні пільги. Завдяки статусу економічної зони ми можемо скасовувати національний податок під час запуску бізнесу. Також допомогло фінансування є ЄС. Із-поміж інших ґмін нас виділяє те, що інвестори отримують відкриту професійну підтримку від нашого управління. Маю надію, що завдяки цьому ми зможемо бути ще більш успішними та помітними».

У ґміні кажуть, що місцева влада в процесах діяльності індустріального парку допомагає створити «сімʼю» – від моменту знайомства інвестора з територією, до надійного родинного партнерства. Для цього мають команду спеціалістів, які супроводжують інвестора.

Зараз вільної території в парку залишилося зовсім трішки і вартість її виросла в рази. Навіть ті підприємства, які хочуть розширюватися на ділянках поряд, зараз не мають місця для цього. Тож про конкуренцію вже думає не місцева влада, а бізнеси, які хочуть прийти в Голенюв.

Як починався промисловий парк

Промисловий парк у Голенюві розташувався на 405 гектарах. Свої підприємства тут збудували 60 інвесторів з Німеччини, Франції, Данії, Норвегії, Швеції, Польщі тощо. Галузі виробництва різноманітні: спецодяг, платформи з алюмінію, яхти класу люкс, вітряки для електростанцій.

Територія, де збудували парк, раніше була порожньою. Частково це було поле, де випасали худобу. Але в більшості земля просто не використовувалась. Тут не було ні доріг, ні комунікацій. І що криється під землею теж достеменно не знали. Місцева влада вирішила ризикнути: вклала власні кошти й інфраструктуру та залучила підтримку фондів Європейського Союзу.

Для промислового парку розробили надзвичайно важливий документ – план просторового планування. Завдяки ньому, можна розрахувати ресурси та потужності, щоби використати територію ефективно. Документ необхідно пропрацювати детально та з урахуванням перспективи, щоб він не потребував змін. Планування дозволяє також передбачити виклики. Приміром, коли потрібно вирахувати масштаби підприємств, які заходять на територію. Єжи Висоцький розповів, що в Голенюв хотів зайти великий інвестор: мав багато грошей та готовий був створити 23 тисячі робочих місць. Він такої пропозиції ґміна змушена була відмовитися через величезний ризик. Якби щось пішло не так, то втрата для ґміни була би суттєвою.

Також місцева влада взялася за дослідження землі. Необхідно було знати, чи вона безпечна, чи немає вибухонебезпечних предметів, чи не станеться зсуву ґрунту від великих будівництв. Потім почали організацію ділянок, будівництво доріг, підведення електро-, водопостачання та водовідведення. Викликом було прокладання електромереж, оскільки інвестор не може отримати струм, доки не підпише договір. А до перемоги в тендері на ділянку, інвестор не може бути впевненим, що виграє і не буде оплачувати струм. Тож закупівля певної потужності струму лягла на плечі місцевої влади. За словами директора з інвестицій Єжи Висоцького, місце необхідно було підготувати для інвестицій:

«Коли є дорога та інфраструктура – територія з’являється на карті інвестицій. А коли приходить великий інвестор – він дивиться, щоб територія була безпечною, не мала шкідливих елементів, залишків воєнних дій, археологічних цінностей тощо. Міжнародним інвесторам це дуже важливо знати, тож наше завдання зібрати цю інформацію завчасно».

Після підготовки території важливо було швидко знайти першого інвестора. Голенювський промисловий парк був першим у повіті, тож вкладати сюди гроші було сміливим рішенням. Єжи Висоцький пригадує одного інвестора, який на початку запропонував за ділянку ціну в один євро. Мовляв, привезе виробництво, дасть робочі місця, спровокує великий старт бізнесу на території. Переговори тривали декілька днів, проте ґміна не погодилася на таку «привабливу пропозицію». Єжи Висоцький вважає, що якщо в підприємець має гроші на інвестиції, то і заплатити справедливу ціну за купівлю території теж зможе. Вартість землі на старті повинна принаймні покривати витрати на комунікації.

На початку заснування місцева влада запропонувала пільгові умови оподаткування потенційним інвесторам. Це приваблювало нових підприємців, проте створювало виклик місцевому бізнесу, який не користувався пільгами та ще й отримував конкурентів на території. Втім для деяких фірм майданчик в індустріальному парку став поштовхом для розвитку: місцева курʼєрська компанія, налагодивши парнества із бізнесом, переросла у велику логістичну компанію.

Постійний супровід – важливий аргумент на користь Голенюва

Важливою перевагою Голенюва перед іншими промисловими парками був і залишається постійний супровід фахівця від місцевої влади. Він виконує роль провідника для інвестора: консультує про оформлення дозволів на місцевому рівні, направляє щодо пошуку працівників, надає покроковий супровід щодо запуску бізнесу. По суті інвестор не розбирається в місцевих законах та й самотужки шукати відповіді на свої запитання його складно – все це допомагає зробити людина, яка знає всі тонкощі справ на місці. Такий фахівець радить інвестору як сформувати думку про ґміну, може оперативно зреагувати на сумніви, переконати вкласти кошти і, зрештою, показує, що ґміна чекає цього інвестора й зацікавлена в співпраці. За словами Єжи Висоцького, інвестор має відчувати, що він може прийти в ґміну, розповісти про свої побоювання чи запитання, а фахівець мусить розуміти свою територію, щоби дати відповідь. Зрештою, інвестор шукає стабільність. І завдяки супроводу від місцевої влади він може в цьому переконатися.

Відкритість влади та постійний супровід стали переконливими аргументами для німецького виробника електро-механічної індустріальної та побутової техніки BOSCH. У 2016 компанія отримала землю, наступного року почала будувати перший завод. У 2019 році розширилася до серійного виробництва, частково релокувалася зі Швейцарії і планує розширюватися. Під кінець року розпочне будівництво ще однієї будівлі нового покоління.

Спочатку компанія обирала країну для створення підприємства – перевіряли території та особливості законодавства. Коли визначилися, що це буде Польща, постало питання, де саме. Не останню роль зіграли наявність транспортної мережі та доступ до людських ресурсів, зокрема, через близькість університетів та закладів освіти для підготовки кадрів. Втім, за словами представництва BOSCH у Голенюві, вирішальним аргументом була відкритість місцевої влади та конкретика в процесах підготовки. Попередньо угода за іншим варіантом для розміщення бізнесу не склалася якраз через те, що представники не змогли надати чіткої консультації та сказати, скільки часу потрібно на документацію. Для BOSCH було важливо планувати свої дії, та мати розуміння про час запуску виробництва. Це показало компанії, що процес реєстрації не буде складним, а ґміна зацікавлена у співпраці.

Як створити індустріальний парк: виклики та поради

Бурмістр Кшиштоф Сипень говорить, що нині успішний промисловий парк починався із ризикованої ідеї: ефективно загосподарювати території, що не використовуються. Проте для цього потрібно було провести серйозну роботу.

Кожен інвестор звертає увагу на особливість території, що може бути вигідною та зручною. Проте є декілька загальних правил та дій, що допоможуть залучити інвестиції в індустріальний парк і можуть бути корисними українським громадам:

Здійсніть просторове планування території, щоби мати чіткий план дій та розуміти, яких інвесторів ця територія може зацікавити.
Вивчіть територію, щоби впевнитися, що на ній немає небезпечних підземних вод, залишків вибухонебезпечних предметів тощо.
Створіть інфраструктуру для бізнесу: електроенергія (перевагою буде можливість автономності), водопостачання та каналізація, дороги тощо. До речі, ґміна Голенюв пішла далі і навіть організувала до парку громадський транспорт із безоплатним проїздом для працівників.
Підготуйте спеціалістів у місцевій владі, які будуть супроводжуватимуть інвестора на всіх етапах підготовки та оформлення.
Дайте інвестору впевненість у вашій ґміні. Внутрішні конфлікти повинні залишитися за кадром: у зовнішньому контексті необхідно тримати єдність.
Подбайте про промоцію. Голенюв створив для індустріального парку сайт, який використовував як візитку й де можна було знайти докладну інформацію про територію, планування тощо. Зараз сайт використовується для інформування про новини та як каталог життя індустріального парку.

Наявність такого парку та бізнес-інфраструктура стабілізує економіку на віки. Як би не змінювалася влада – мешканці ґміни матимуть роботу, а місцевий бюджет отримуватиме податки.

Хто перший – той купить вигідніше

Ще один приклад успішної співпраці – данський розподільчий центр «Bestseller» & «CEVA logistic». Від компанії ґміна отримує податки за нерухомість, а також за доходи працівників. Компанія займається обробкою онлайн-замовлень та сортує їх за чотирма напрямками в понад 10 країн світу, серед яких і Україна. Після початку повномасштабного вторгнення поставки в Україну не припинилися, хоч і замовлень стало менше.

Директор представництва в Голенюві Яцек Фридрих говорить, що компанія думала про те, щоби релокуватися в Нідерланди через близькість війни. Проте від цього рішення відмовились і в перспективі розглядають розширення в Голенюві. Навіть мають для цього територію в індустріальному парку. Ще на старті компанія розуміла: хто перший – той зможе купити вигідніше, а ціна буде зростати. Землю купили про запас, частину території забудували. Зараз на нульовому рівні компанія займає 1,2 гектара, а загальна площа підприємства із усіма поверхами – 3,6 гектара. Продавати вільну площу не планують, проте пропонують в оренду, доки не мають плану забудови.

«Bestseller» вважає Голенювський промисловий парк вдалим місцем для розвитку бізнесу. Тут компанія має доступ до транспорту завдяки зручному сполученню та інфраструктурі. А також до людського ресурсу: співпрацюють із рекрутинговими фірмами. У піковий період подарунків, як різдвяні свята, компанія потребує до 1200 працівників. У несезонний час тут працює близько 600 людей із 17 країн світу. За словами Яцека Фридриха, найсильнішою є команда українців, адже вони завжди працюють злагоджено та націлені на результат. Для підтримки морального духу українців навіть організовують дні української кухні, а після початку повномасштабної війни компанія допомогла організувати дитячий садок для дітей українців, які працюють у парку.

Працівники зобовʼязані виконувати роботу швидко та якісно: протягом 24 годин після замовлення товар відправляється покупцю, а до покупця замовлення повинно доїхати протягом 48 годин. Запізнення не допускаються. Щодня пакують і відправляють 50 тисяч посилок, а за місяць – близько мільйона. Щоби дотримуватися суворих вимог до термінів відправки, роботу повинні виконувати вмотивовані та компетентні працівники. Тож компанія дбає про свою команду: страховка, тренажерний зал, басейн, харчування, фрукти, кава, чай – усе це забезпечує роботодавець. Для тимчасового проживання є недорогий хостел, який люди можуть винайняти. У радіусі 50 кілометрів від офісу транспорт від компанії збирає та розвозить працівників.

На підприємстві організували простір для пропозицій. Працівники можуть писати свої коментарі щодо організації роботи чи навіть харчування. Яцех Фридрих говорить, що завдяки чесним відгукам керівництво бачить, що треба змінювати, які є помилки і як компанія може стати кращою. Звісно, дбають і про зарплату – тут вона є не мінімальною.

«Якщо хочеш мати хороших працівників – то мусиш добре платити. Інакше люди просто підуть працювати в інше місце, де кращі умови. Ми намагаємося заохочувати людей висловлювати свою думку, адже ми хочемо бачити наші помилки, і тільки так можемо зростати», – додав Яцех Фридрих.

Центр професійної активності для людей із інвалідністю

А ще у Голенювському індустріальному парку працює центр професійної активності, який займається соціальною адаптацією людей із інвалідністю, а також працевлаштовує їх відповідно до можливостей. Заклад охоплює близько 150 людей із різними типами інвалідності: від фізичних до психічних порушень. Засновником центру є ґміна, проте на будівництві приміщення обовʼязок місцевої влади завершився. Заробляє заклад собі сам. Електроенергію отримує від власних сонячних станцій, тож на комунальних послугах економить. Будівля повністю інклюзивна: вона не має сходів та порогів, вивіски дублюються шрифтом Брайля, вбиральні пристосовані для людей із інвалідністю. Всі двері широкі для зручного пересування на колісних кріслах. Працює рецепція, а також столова. Є тренажерна зала для різних видів вправ, кабінет фізіотерапії, а також реабілітолог для підбору вправ та супроводу. Також у закладі працює медсестра, щоби оперативно реагувати на будь-які запити.

Кароль Ламент, директор закладу, говорить, що особливістю центру професійної активності є те, що вони навчають людей із інвалідністю базовим правилам життя в суспільстві. Приміром, як правильно поводитися в магазині, як купити собі квиток у кіно, піти до лікаря, приготувати собі чай, бутерброд. Заклад співпрацює з театром: професійні актори допомагають людям навчитися висловлювати свої емоції. Хто має психологічні відхилення – працює із психологом. Також проводять фінансові тренінги, наприклад, дають завдання на 20 злотих (200 гривень) продумати й купити обід для двох людей. Окрім того, для всіх працівників організовують різні екскурсії, розважальні виїзди, катання яхтах, іпо-, доготерапію, майстеркласи, навіть стрибки з парашутів.

«Ми навчаємо, як працювати, вчимо пристосовуватися до життя. Маємо тренажери, реабілітолога. Для загального розвитку вони танцюють зумбу», – розповів Кароль Ламент.

Усе це фінансується із власного заробітку закладу, який отримують від співпраці з підприємствами в промисловому парку та в ґміні. У Польщі є закон, що вимагає, щоби 6% посад на підприємстві займали люди з інвалідністю. Кароль Ламент розповів, що бізнес не любить цієї вимоги, адже вважає таких людей ненадійними, бо вони часто хворіють чи можуть уникати роботи. А якщо показник не дотримано – бізнес платить штраф. У Голенюві підприємці можуть заключити договір із центром професійної активності на певний вид послуги, й цим виконує вимогу закону. Центр, у свою чергу, гарантує виконання послуги, адже для роботи завжди знайдуться працівники.

Звісно, працівникам центру не доручать занадто складну чи травмонебезпечну роботу. Відділи й послуги визначаються з урахуванням двох критеріїв: запит підприємців та можливості працівників. Сфери послуг різноманітні: поліграфія та друк, пошиття жилетів та робочої форми, нанесення на одяг вишивок та фірмових знаків, прибирання, приготування їжі, розкладання речей до початку зміни на підприємстві. Послуга контролю якості після транспортування: працівники центру здійснюють перевірку товару відповідно до чеклиста. Ще є пральний цех, який пере постільну білизну для готелів та дитячих лікарень. Цех має потужність 150 кілограм за годину. Простір організовано так, щоби працівники не мали контакту з хімією і вона випадково не потрапила на шкіру чи очі. Обладнанням може керувати будь-яка людина. Послуги поступово оновлюють та розширюють, а людей вчать працювати із новим сучасним обладнанням у тих сферах, які потрібні промисловому парку.

Працівникам закладу платять мінімальну зарплатню, щоби вони не втратили свої соціальні виплати. Втім для деяких людей, зарплатня від закладу є єдиним джерелом доходу.

«Ми даємо роботу людям, які ніколи не працювали, бо мають інвалідність від народження. Для замовника купити послугу в нас коштуватиме дешевше, але нам цих цін достатньо, адже люди мають роботу та кошти на особисті потреби. Люди можуть заробляти для себе вдома. Тут вони й витрачають свої гроші – на перукаря, в магазині тощо. Гроші крутяться в ґміні. Дати роботу – це краще, ніж дати пільгу і забути про людину, – говорить Кароль Ламент. – До того ж ми підбираємо роботу відповідно до діагнозу та особливостей людини. Приміром, жінки з клінічною депресією краще почуваються на обслуговуванні святкового кейтерінгу. Бо їм потрібно, щоби щось відбувалось навколо, і швидка похвала за прості завдання їм психологічно допомагає. Натомість людям із діагнозом аутизм комфортно виконувати спокійну та монотонну роботу, вони не люблять змін, навіть інший колір виробу чи нова етикетка є для них стресом. Такі люди в нас відшивають губки».

Швейний цех щомісяця виготовляє 40 тисяч губок для миття посуду. Їх постачають у магазини та ресторани. За роботою стежить керівник та контролер якості, адже іноді людям потрібно нагадати, як робиться річ.

«Не можна проганяти людей із інвалідністю. Вони хочуть просто працювати, і їм не потрібно заважати. Ми не милуємося, не шкодуємо, не виручаємо. Ми навчаємо і надаємо можливість соціалізуватися та працювати. Не потрібно казати «дозволь допоможу» – це найгірше, що можна зробити. У нас рівність для всіх», – сказав директор закладу.

Як і всі підприємства промислового парку, центр професійної активності платить податок на нерухомість та заробітні плати працівникам. По суті це є автономне підприємство, що працює на ринкових засадах. Центр професійної активності називають польським ноу-хау – ґміна запровадила суспільно відповідальний бізнес, до того ж дає роботу людям із інвалідністю, а підприємці не думають, як їм заповнити необхідних 6%.

Ґміна Злоценець, її культура і пожежники-волонтери

Ґміна Злоценець розташована на річці Драва, в районі Дравських озер у північно-західній Польщі. На площі неповних 200 кілометрів квадратних проживає більше понад 15 тисяч людей. Неймовірної краси природа спонукає розвивати туризм. До того ж поряд є ландшафтний парк, який приваблює мандрівників не лише з Польщі. Тут є потенціал для розвитку пішого, велосипедного туризму, є нічліжна база, будинки відпочинку.

Ґміна має три меморандуми про співпрацю з українськими громадами Дніпропетровської області: Новоолександрівською, Солонянською, Гречаноподівською. Останній поляки надсилали гуманітарну допомогу. А ще у відпочинковому центрі на озері приймали вимушених переселенців із України.

Культура – це про зміцнення локальної ідентичності

Розвиток культури в ґміні вважають пріоритетом і саме для цієї галузі залучають фінансування, щоби створити умови для комфортного життя. «Miasto z klimatem», що перекладається як «місто з атмосферою», – пишуть на своїх сувенірах та просувають на зовнішню авдиторію. У ґміні Злоценець вважають, що культура – це про ідентичність, згуртування, відповідальність за свій дім. У сфері культури будь-яка активність ґміни робить центром уваги людину. Проте є нюанс: людям дають можливість самим створювати культуру, якою хочуть її бачити.

У ґміні працює 26 установ культури. Один із них це будинок культури в Злоценці. Тут не лише організовують концерти й майстер-класи. Вони мають сучасний кінотеатр та власні бібліотеки, займаються культурною та екологічною освітою, організовують фестивалі, заохочують людей обʼєднуватися.

«Ми працюємо не на людей, а з людьми», – говорить директорка будинку культури Йоланта Смульська.

Щоби люди могли долучатися до культурних ініціатив, спільних подій, є «аніматори з культури» – це люди, які координують діяльність галузі в конкретних проєктах, керують заходами та комунікують із людьми. Основна мета – мотивувати людей приєднуватися до руху, робити культуру активною, сприяти ініціативності людей. Аніматори працюють, зокрема, в сільських представництвах будинку культури, де активність менша, ніж у місті.

У Злоценці прагнуть, щоб культура згуртовувала людей і створювала сенс бути разом. На подіях вони знайомляться за інтересами, спілкуються, підтримують звʼязок у соцмережах. Коли в них є міцні звʼязки – будується ідентичність місцевого типу.

«Нащо нам культура? Будинки, банки, дороги є – що ще треба? Ми прагнемо, щоб культура будувала відносини між людьми. Ми хочемо бути тим простором, де люди могли би зустрічатися, спілкуватися, дискутувати, обмінюватися думками. Тоді виникають відносини, соціальні зв’язки. Коли в нас є такі зв’язки – будується ідентичність місцевого типу. Адже це моє місце, мої люди, я люблю сюди приходити, ми розвиваємося. Завдяки такій спільноті ми дуже швидко розвиваємо нашу свідомість різними елементами, які впливають на загальний розвиток. Кожен з нас має свою спеціальність, а коли ми разом, то наша спільна компетенція зростає. Тоді ми здатні робити більше», – говорить Йоланта Смульська.

У спільній справі вдається примирити ворогуючих сусідів

Одним із прикладів спільної результативності є конкурс, який проводить будинок культури за власний бюджет. До речі, цей бюджет є частково дотаційним, проте й власний заробіток складає немалу частку. За словами Йоланти Смульської, конкурс – не про дороговартісні проєкти, а про цікаві ініціативи, яких хочуть люди. Бюджет конкурсу щороку різний і залежить від ініціативності людей та можливостей організації. Будинок культури допомагає підготувати заявку та описати проєкт, проте не втручається в ідею, адже суть в тому, щоби це була виключно ініціатива людей. А ще комісією з вибору переможців є самі кандидати. Проте за власну ідею голосувати не можна. Кандидати презентують проєкт на зібранні, а потім обирають переможців, які втілять свої ідеї.

У ґміні кажуть, що в спільній справі навіть вдається примирити сусідів, які недолюблювали один одного роками. Одна з вулиць вигадала для себе ідею муралу. Допомагаючи один одному обійти конкурентів, сусіди прийшли до примирення, попри особисті стосунки.

«Усе це про якість життя. Це моє життя, я маю вплив. Люди гуртуються і розвивають свій дім», – додала Йоланта Смульська.

Обʼєднати людей – головна місія культурної сфери в Злоценці. Задля досягнення цілі в ґміні створили нову традицію. Із 2016 року тут проводиться свято Драви. Це велике костюмоване дійство, яке проходить хороводом через усе місто, щоби кожен мешканець та гість міг побачити Королеву Драву та вийти на свято.

Королева Драва – вбрана в ошатну сукню жінка, яка є символом свята і міста. Усі гості разом символізують річку, та виконують традиційний для свята танок.

«Найважливіше це місцевий характер свята та партнерства. Ми хочемо щоб якомога більше людей могли розвиватися і творити свято. І це свято виключно про нас – ми символічно оживляємо нашу річку з рибою. Усе наше мотто має вісь: «Запрошую, це твоє місто. Ти можеш творити його разом з нами». До нас приїжджає багато туристів, і ми всі разом показуємо місто святковим та ділимося творчістю наших людей», – розповіла директорка будинку культури.

По місту створюють локації з майстер-класами та виставки з витворами місцевих людей. Стало традицією вдягати в тематичні костюми та розмальовувати обличчя. Хоровод проходить містом та запрошує людей долучатися. Свято завершується тим, що всі гості разом співають гімн свята.

Традиція захищати своїх людей

Хоч основною темою візиту українських громад у Злоценець була культура, ґміна не могла оминути увагою добровільну пожежну команду, якою дуже пишається. Ця команда є однією з найбільших у повіті – складається вона із семи підрозділів і загалом налічує 140 добровольців. А ще команда зі Злоценця має найбільше виїздів у воєводстві – близько 300 у рік.

Як член асоціації, пожежники мають право залучати кошти є ЄС, проте утримання, гонорари, витрати на змагання чи просвітницькі події та основне стабільне фінансування йде з бюджету ґміни.

«Мундир завжди тішить око, тим паче вони роблять все, щоб захистити людей і їхнє майно. Наших пожежників-добровольців дуже поважають у ґміні. Традиція бути волонтером передається поколіннями», – зазначила бургомістр Злоценця Малгожата Глодек.

Саме тому немає потреби вигадувати мотивації чи промоційні кампанії для залучення людей. Традицію підтримують та виховують змалку в сімʼях, і вважають це покликанням. А ґміна дає можливість підготуватися до виконання добровільного обовʼязку. Тут є молодіжна пожежна команда, яка налічує 20 людей. Звісно, на гасіння серйозних пожеж вони не виїжджають, але проходять навчання та базову підготовку.

Як організована робота добровільної пожежної команди

Добровільні пожежні команди діють у Польщі понад 120 років, тоді як державна служба була створена лише 30 років тому. Зараз вони працюють разом і в координації, до того ж добровольці підключені до загальної системи пожежної охорони, тож можуть виїжджати на будь-які території за потреби.

За словами коменданта ґміни Матеуша Ващека, місцева команда розташована ближче й доїжджає завжди швидше. Тоді як державній потрібно більше часу на дорогу, й вони виїжджають на складніші випадки, де потрібне підкріплення місцевій команді. На основні виклики може виїхати будь-хто із добровольців: загасити пожежу, врятувати тваринку чи допомогти в ДТП. Вони для цього навчені, адже пройшли обовʼязкове стажування в державних підрозділах, навіть відпрацювання в димових камерах. А на спеціалізовані (хімічна небезпека, розбирання завалів будинку, допомога на воді та кризі) – тільки ті, хто пройшов відповідне навчання. У цьому підрозділі є машини з гідравлічними підйомниками, човни, квадроцикли та оснащення для таких викликів.

У штабі обладнані офіси для оперативного офіцера та коменданта. Але на місці чергують тільки водії. Вони отримують мінімальну ставку, а рятувальники – погодинну оплату за виклик, що складає 44 злотих (приблизно 440 гривень). Пожежники ж не чергують у штабі, а живуть своє життя, ходять на власну роботу – на виклики виїжджають тільки за оповіщенням. До речі, відпускати з роботи пожежника-волонтера роботодавець зобовʼязаний законом. Якщо це неможливо, бо людину немає ким замінити під час виробництва, то роботодавець заплатить штраф. І завжди щонайменше 4 людини мусять оперативно зреагувати на сигнал. Тож якщо наближається велике свято або в когось із колег весілля, то пожежники завчасно домовляються, хто буде тверезий і готовий виїхати.

Усі виклики надходять на загальну лінію «112». Потім диспетчер передає інформацію в повітове відділення, яке сповістить підрозділ по радіо та відправляє сповіщення волонтерам. Кожен пожежник має в телефоні застосунок, де дізнається про виклики та підтверджує свою готовність виїхати. Від моменту виклику до виїзду машини зі штабу повинно минути не більше пʼяти хвилин.

На момент перебування представників українських громад у пожежному підрозділі саме надійшов виклик про пожежу в квартирі. Один із волонтерів приїхав з роботи на велосипеді, щоби приєднатися до команди. Пожежники оперативно зібралися і вже за чотири хвилини машина виїхала. Матеуш Ващек додав, що у цей час із двох інших відділень також виїхали команди. А за певний час по вулиці промчав і автомобіль державної служби.

Острівна туристична ґміна Мензиздроє та комунальні послуги

Ґміна Мендзиздроє розташована на найбільшому польському острові Волін. Із усіх сторін ґміна оточена різною водою: море, залив, річка, озеро. Перші пляжі для купання на острові зʼявилися у XIX столітті, а після прокладання сюди залізниці місто стало справжнім курортом. Неподалік є парк, де водяться зубри. Завдяки великому потоку туристів, ґміна фінансово міцно стоїть на ногах, проте має і певні виклики, зокрема, в комунальних справах. Мендзизроє активно використовує можливість залучити кошти на розвиток через асоціації, співпрацює із іншими ґмінами узбережжя, сусідами із менш морської території. Завдяки такій співпраці вдається балансувати спільний розвиток між туристичними та менш привабливими ґмінами, а також будувати спільні маршрути для туристів, щоби люди могли побачити більше та залишитися надовше.

Ґміна із морем та лісом

Загальна площа ґміни складає 117 квадратних кілометрів, і значна частина це зелена територія. Усього в ґміні проживає 6 тисяч мешканців. Проте в сезон відпусток тут налічується близько 40 тисяч людей.

Ґміна Мендзиздроє називає себе ідеальним місцем для занять спортом, туризму та активного відпочинку. Туристів ваблять сюди чисті води Поморської затоки, дика природа, лікувальний клімат, мальовничі краєвиди. Поціновувачів спокою та релаксу запрошують до музеїв та численних природних пам’яток, оглядових майданчиків із панорамою дельти, демонстраційну ферму бізонів та природних озер, історичного городища X-XII століття в Любіні.

Місто Мендзиздроє має щільну забудову на північ узбережжя моря: тут є готелі, відпочинкові бази, будинки. Проте приватних пляжів немає, адже це не дозволено на законодавчому рівні. Усі пляжі є публічними, а готель може орендувати лише територію. У такому випадку йому належатимуть лежаки, але інші люди можуть безперешкодно користуватися пляжем.

На морському узбережжі є ресторани та можливості для розваг. А над узбережжям росте густий і різноманітний ліс: дуби, клени, черешні тощо. Через зелену зону проходить довга деревʼяна стежка, що поєднує майже все узбережжя. Тож гості пляжу можуть прогулятися до будь-якої морської ділянки чи ресторану не по піску, а комфортною стежиною поміж дерев.

Як ґміна використала свій туристичний потенціал

До морського узбережжя веде променад – пішохідна вулиця, де є сучасні забудови та історичні будівлі прусської доби. Їх реставрували, проте зберегли первісний вигляд архітектури. Щоби розбудувати туристичний центр, місцева влада здала землю та вільні приміщення на променаді в оренду на 30 років. Втім була умова: 30% коштів орендарі мали виплатити одразу. Частина грошей пішла на відбудову та оздоблення туристичного центру. Зараз на променаді налічується 8 гастрономічних і понад 50 торгових точок, тут курсує туристичний потяг. Ґміна має ще вільні будівлі та ділянки, які пропонує інвестору. Втім залишає місце й для власних проєктів. На одному із майданчиків планують створити парк активності.

Мото ґміни – «miasto gwiazd!», що дослівно перекладається як «місто зірок». На підтвердження цьому променад веде туриста до алеї зірок. Із 1995 року відбитки своїх долонь тут залишили 250 видатних особистостей, якими пишається Польща. Щороку на цьому місці проходить однойменний триденний фестиваль, який є ще однією привабою для туристів.

Ґміна Мендзиздроє продумано розбудувала свою туристичну інфраструктуру. Затишні вулички, де можна зняти житло чи насолодитися кавою в спокої. Променад, де вирує туристичне життя. Морське узбережжя із вишуканими готелями та деревʼяною стежиною для комфортної прогулянки поміж дерев. Зелений парк із чайкою, дзьоб якої туристи труть, щоби знову повернутися сюди. Тут є підземні парковки, щоби транспорт не псував загального краєвиду. А ще це чи не єдине місце в Польщі, де є горобці. Ці птахи в країні справжня рідкість, адже людям заборонено годувати будь-яких птахів на вулиці через ризик хвороб. А в Мендзиздроє жартують, що їхні горобці – частина туризму і вони тут навчені професійно красти вафлі. Ключові туристичні точки Мендзиздроє складають великий пішохідний маршрут, яким можна пройти від центру міста до морського узбережжя або навпаки.

Як людям живеться у туристичній ґміні?

«Наше життя це туризм, і на цій основі ми будуємо будні наших жителів. Але намагаємося, щоби місцевим тут було комфортно жити, і вони від нас не виїжджали», – зазначив секретар ґміни Адам Щодрі.

Створити умови для людей, щоби вони не виїжджали – це один із пріоритетів стратегії розвитку. Місцевим мешканцям, які тут працюють і платять податки, надаються преференції. Наприклад, картка мешканця для пільгового проїзду та інших послуг. А ще за народження дітей виплачується суттєва допомога.

Для комфорту людей ґміна збудувала наново центр міста. Раніше тут були мерія, бібліотека, центр соцзахисту населення – і всі ці будівлі були в занедбаному стані. Дванадцять років тому вирішили створили нову сучасну інклюзивну та енергоощадну забудову. Для цього змінили план просторового планування, і передбачили створення центральної ратуші та поліклінік неподалік. У поліклініках сьогодні працюють як державні лікарі, так і приватні, які винаймають приміщення.

Чотирьохповерхову ратушу змушені були зводити на стовпах через особливість ґрунту. У новій будівлі розмістилися місцева влада, центр соціального захисту, бібліотека, простір культури для просування місцевих майстрів. Бібліотека в ратуші Мендзиздроє повністю інклюзивна. Фонд налічує 55 тисяч книг. Усі вони оцифровані для читання на планшеті та озвучені, щоби можна було слухати. Тут є автолектор для читання сканованих документів. Щоби взяти з бібліотеки книгу не обовʼязково шукати її самотужки – можна обрати онлайн та забрати у зручний час на рецепції або ж у книжковому поштоматі. У читальних залах проводять зустрічі з авторами чи просто цікаві події, повʼязані із читанням. А ще є місце для майстер-класів, де, крім усього, можна зануритися у віртуальну реальність.

Для комунікації з людьми ґміна видає кольоровий журнал, із ключовими рішеннями влади, анонсами та новинами з життя ґміни. Адам Щодрі говорить, що цей інструментдля них важливий, адже ґміна старіє, тож паперові новини це зручно для людей. Друкується журнал тиражем 2,5 тисячі примірників і розповсюджується безкоштовно у публічних місцях: бібліотеках, магазинах тощо. За словами редакторки Анетти Чижак, над новинами ґміни працює три людини. Вони отримують повідомлення від різних відділів, асоціацій, організацій ґміни і не тільки. Усе, що відповідає вимогам та вважається корисним мешканцям – потрапляє на сторінки журналу.

Як комунальні служби справляються з потоком туристів?

У сезон відпусток населення Мендзиздроє збільшується у понад шість разів. Потужність комунальних систем має розраховуватися на пікову кількість людей.

Ґміна має власну станцію для очистки каналізаційних стоків. Вона є частиною підприємства, яке займається водопостачанням та водовідведенням. Підприємство збудували на місці старого німецького. У 90-х роках тут додали два резервуари біоочистки. Проте потужностей ледве вистачало, і це блокувало розвиток туризму, адже місцева влада не могла видавати дозволи на будівництва нових готелів. До того ж ґміна ризикувала отримати штраф від інспекції ЄС за забруднення екосистеми. За словами керівника підприємства Томаша Топольського, деякі ґміни платили мільйонні штрафи. Такі заміри проводяться регулярно, і очищена каналізаційна вода, яка потрапляє у водойму й ґрунт, мусить відповідати стандартам.

У 2015 році розробили інвестиційний проєкт – за нього заплатила ґміна й коштував документ близько 500 тисяч злотих (еквівалентно 5 мільйонам гривень). Модернізація тривала чотири роки і коштувала 58 мільйонів злотих (580 мільйонів гривень). Із яких 40 мільйонів злотих це безповоротне співфінансування, сім – кредит під 5%, решта – позика. За рахунок цих коштів повністю оновили обладнання – зі старого залишилися тільки бетонні стіни будівлі. У результаті підприємство збільшило потужність удвічі. І завдяки вдосконаленій системі каналізаційні води після очищення придатні навіть для поливання газонів. До модернізації підприємство було комунальним. Тепер – ТОВ. Засновником є ґміна, а старе обладнання задокументоване як негрошовий вклад.

«Старі потужності підприємства не справлялися зі збільшенням навантаження в сезон. Зараз ми здатні впоратися із будь-яким навантаженням. Хоч тепер ми товариство з обмеженою відповідальністю, але ми не маємо завдання заробляти, тож прибуток ТОВ у тарифі не може бути надто високим. Ми мусимо бути самоокупними і якісно надавати послугу людям: забезпечити водопостачанням та очистити каналізаційні відходи. У наш тариф входить також витрата на амортизацію, щоб коли щось вийде з ладу – ми не мусили піднімати тариф людям», – розповів Томаш Топольський.

Каналізаційні стоки перетворюються в продукти для продажу

До централізованої каналізації не підключено лише 2% помешкань. Вони мусять мати септики, заключити договір про виведення стоків та надавати підтвердження про вчасну їх очитку. Регулярність перевірок залежить від кількості спожитої води та обʼєму септика. Комунальне підприємство або ж приватна фірма, яку найняли люди, привозить вміст септика на станцію очистки. Тут перевіряють вміст септика та виставляють рахунок про очистку. Централізоване водовідведення охоплює 98% помешкань. Усі ці відходи проходять очистку тут.

Як каналізаційні відходи проходять очистку на станції:

На механічному етапі відділяються тверді фрагменти (ганчірки та інше), які розрізаються та вивозяться.
Під час наступного етапу очистки відділяється осад. У нього додають спеціальні компоненти для підвищення якості та дегідрують, щоб позбавити зайвої вологи. Після цього вивозять на компостування та виробництва промислових добрив.
Окремо в спеціальному сепараторі відділяється пісок. Його є вдосталь, адже територія морська, до того ж у каналізацію потрапляють дощові води. Після очищення пісок використовують для будівництві доріг.
Гіпобарична система заміни повітря на станції дбає, щоби не було запаху. За словами Томаша Топольського, люди селяться все ближче до станції і не відчувають дискомфорту. Адже запах може відчуватися лише в ті дні, коли відбувається вивезення відфільтрованих елементів.
На фінішному етапі з води збирають суспензію та проводять доочистку ультрафіолетом. Це не обовʼязковий етап, проте саме він робить воду абсолютно придатною навіть для поливу газонів. Очільник підприємства говорить, що цю технологію в Польщі вони використали першими.
Промислових відходів тут немає, адже у ґміні не працює виробництво. Але, за словами Томаша Топольського, система з ними би впоралася. А небезпечні відходи проходять очистку окремим маршрутом.

Усього на станції налічується 10 працівників. Хоч і зарплата тут вище середнього, але освіта не важлива. Лише двоє з персоналу мають середню освіту, і один – вищу. За словами керівника, для виконання обовʼязків машиністів чи операторів не важлива освіта, адже потрібних вмінь тут навчають.

Що корисного повезли додому представники українських громад?

В’ячеслав Мирошниченко, голова військової адміністрації Чаплинської громади, Херсонська область:

«Я побачив цікавий досвід європейської держави. У нас, на жаль, війна внесла свої корективи. Якби все це ми побачили під час планування розвитку в мирному житті, то перейняли б багато практик і підходів щодо культури, туризму тощо. Проте зараз першочергові потреби в нас інші, тож я перш за все звертав увагу на підходи до енергозабезпечення та водопостачання, водовідведення. Ми знаємо досвід інших громад Херсонської області, де після відходу російських військ залишилися руїни. Міста були знеструмлені, без водо- та газопостачання. Тому для нашої громади я перш за все везу досвід місцевого водоканалу, бо вода – це життя. Значна частина потужностей підприємства розташована під землею. Для нас це дуже актуально, адже ми змушені будемо зариватись і будуватися під землею. Попри те, що громада зараз окупована, ми працюємо дистанційно: надаємо послуги людям, наш ліцей працює онлайн. Також надаємо допомогу нашим військовим і, звісно, готуємося до відбудовувати громаду».

Віталій Саяпін, керуючий справами виконавчого комітету Купʼянської міської ради, Харківська область

«Наша громада розташована дуже близько до лінії зіткнення, тож про швидке відновлення поки що мова не йде. Проте нам вже зараз варто розуміти, як працює комплексний підхід, адже саме це нам буде потрібно. До війни в нас був потужний логістичний, транспортний вузол – залізничні колії розходились за пʼятьма напрямками, два з яких у сторону РФ. Зараз потрібно переорієнтуватися і шукати нові напрямки розвитку. Наш промисловий центр разом із усіма підприємствами вщент зруйновані. У нас є аграрний потенціал, і ми можемо розглядати можливість створення індустріального парку, який буде пов’язаний із переробкою сільськогосподарських продуктів. Також маємо великий рекреаційний потенціал для будівництва зон відпочинку та реабілітації. У нашій громаді дуже багато руйнувань і все потрібно буде відбудовувати. У Польщі мене вразив підхід ефективного й безбарʼєрного планування в адмінбудівлях – все відкрито й доступно, енергоефективно, в світлих тонах, є чим дихати. Навколо будівель також є інфраструктура – зона паркування, відпочинку, розважальний кластер. Ми все мусимо відбудовувати, і можемо врахувати європейський досвід, щоби зробити це ефективно».

Максим Бурдавіцин, заступник керівника Програми USAID DOBRE:

«Один із важливих підходів, який ми побачили в ґмінах, – це дуже поширена практика об’єднань. Майже кожна ґміна є частиною певної асоціації, які, в свою чергу, теж співпрацюють між собою. Є партнерства між повітами та воєводствами. Є спільні підприємства, проєкти, є об’єднання громадських організацій, альянсів. Ця практика дуже широко використовується, зокрема, щоб отримувати фінансування ЄС. Побачити практику, коли в партнерстві реалізовуються масштабні проєкти для вирішення спільних проблем, – дуже корисно для наших громад, адже в Україні є законодавство про міжмуніципальне співпрацю.
Ми віримо, що переможемо, й наступним викликом для нас буде – відновлення нашої країни. Попри те, що повномасштабна війна триває, нам вже зараз треба думати, як ми відновлюватимемо громади. Деяким громадам потрібно відбудовуватися наново, адже ремонтувати буде неефективно чи взагалі неможливо. Українські громади матимуть історичний шанс зробити Україну кращою, ніж була. Як це зробити згідно з європейськими стандартами ми мали можливість подивитись у Польщі та дізнатися про їхній шлях.
Ці візити також важливі, щоби вирвати наші громади з важкої реальності – з повітряних тривог, відключень електропостачання, обстрілів. Щоби люди могли перезавантажитись і водночас побачити новий досвід із користю. Важливо інколи мати таку перерву, адже вони зарядилися, набралися досвіду, вони повернуться в свої громади почнуть працювати із новими силами».

Більше фото з навчального візиту

***

Окрім чотирьох кейсів, про які ми вам розказали, представники українських громад відвідали також ґміну Гольчево. Тут українські громади дізналися про те, як у Польщі організовано поводження з твердими побутовими відходами та як воно переробляється.

Про це ми розкажемо в наступних матеріалах.

***
Програма USAID «Децентралізація приносить кращі результати та ефективність» (DOBRE) – це дев’ятирічна програма, що виконується Глобал Ком’юнітіз (Global Communities) та фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID). Програма DOBRE тісно співпрацює зі 100 територіальними громадами (ТГ) у десяти областях України, щоб допомогти їм реалізувати переваги та справитися із викликами, які приносить децентралізація. Програма DOBRE надає технічну та матеріальну підтримку ТГ задля допомоги їм здійснювати урядування відкрито та підзвітно; відповідати на потреби громадян; підтримувати активну залученість громадян до прийняття рішень та вироблення політик.
Підтримка з боку Програми DOBRE враховує низку секторів: стратегічне планування; просторове планування; фінансове управління; надання муніципальних послуг; місцевий економічний розвиток; зміцнення спроможності органів місцевого самоврядування; практики доброго урядування; а також гендерно орієнтовані та молодіжні політики. Упродовж 2022-2025 років Програма DOBRE співпрацюватиме напряму із щонайменше з 60 ТГ України, аби допомогти їм подолати наслідки війни, відновити та відбудувати, і продовжувати їхню траєкторію позитивного та сталого розвитку. Партнерами Глобал Ком’юнітіз у консорціумі виконавців Програми DOBRE є Український кризовий медіа-центр (УКМЦ), Фонд розвитку місцевої демократії ім. Єжи Регульського (FSLD/FRDL), та Малопольська школа публічної адміністрації при Краківському університеті економіки (MSAP/UEK), Польща.

Якими кейсами ділилися польські ґміни з представниками українських громад: корисні нотатки з навчального візиту Програми USAID DOBRE