Низка активістів, культурних діячів, громадські організації та державних установ засуджують знищення портретів-графіті на фасаді будівлі Інституту української мови НАН України і вимагають притягнути до відповідальності того, хто віддав наказ замалювати їх. «Ці графіті – це один із символів Майдану і того, як дорого ми заплатили за те, щоб змінити цю країну. Але питання треба розглядати не тільки в моральній, а й в юридичній площині. Ці картини є пам’яткою історії місцевого значення і, відповідно, будь-яка спроба знищити їх є злочином. […] Зважаючи на це, УІНП звернувся до голови Нацполіції пана Князева і Генерального прокурора, пана Луценка, з тим, щоб цю справу розслідували і винесли відповідний вирок людині, яка це зробила. Важливо зробити цей випадок показовим, аби спинити будь-які спроби у подальшому стерти нашу пам’ять», – заявив Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті, під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі.
Тимур Бобровський, член Бюро ІКОМОС України, співзасновник ГО «Музей Майдану», нагадав, що графіті-портрети увійшли до реєстру пам’яток як частина фасаду будівлі НАН України, яка входить до частини вулиці Грушевського, оголошеної комплексною пам’яткою – «місце бойових дій та масової загибелі громадян в районі вул. Грушевського у місті Києві під час акцій протесту у січні-лютому 2014 року» відповідно до наказу Мінкульту від 15 жовтня 2014 року №869.
«Ця ситуація з іконами революції – виклик нашій гідності і нашій спроможності протистояти таким актам вандалізму і силам, які хочуть знищити надбання, завойовані у результаті Революції гідності. Реакція громадськості показала, що суспільство спроможне боротися. Реакція інституцій також має це показати і довести цю справу до суду і покарання тих, хто дозволив собі не лише знищити артефакти, а й цинічно коментувати це зі зневагою до української культури», – наголосила Антоніна Піпко, заступниця гендиректора Національного музею Революції Гідності.
«Ми засуджуємо це цинічне знищення ікон Революції гідності, символів боротьби і духу Майдану. Але ми не підтримуємо і засуджуємо дії, фактично також цинічні і вандальні – побиття вітрин і розмалювання стін Інституту української мови. Ми виходили на Майдан за європейські цінності і стандарти, серед них – закон один для всіх. Тому ми вимагаємо від Генеральної прокуратури і Національної поліції максимально стислі терміни провести розслідування і притягнути до відповідальності замовників і виконавців, які замалювали графіті», – заявив Павло Сидоренко, координатор Ініціативної групи постраждалих на Майдані.
Павло Гриценко, представник Інституту української мови НАН України, спростував інформацію, що наказ замалювати графіті надійшов від НАН. «Ніяких вказівок ані з Академії наук, ані від утримувача цього будинку, Інституту історії, ані від нашого Інституту про те, щоб «приводити в порядок» ці стіни не було. Це відбувалося у вихідні, ніхто не інформував попередньо, що буде така акція», – заявив він.
Учасники брифінгу зауважили, що ця ситуація – сигнал про те, що пам’ятки Майдану у міському просторі потребують ретельнішої інвентаризації і захисту. Багато свідчень про події після ремонтів просто знищені, у тому числі – сліди від куль на фасаді Жовтневого палацу. «Насправді усе потроху зникало, але ми не звертали на це уваги. […] Треба зробити принаймні таблички про те, що це пам’ятка Майдану і вона охороняється законом», – зауважив Геннадій Курочка, член правління Українського кризового медіа-центру.
«Ми будемо ініціювати створення або міжвідомчої робочої групи, або комісії, яка проведе інвентаризацію усіх зовнішніх об’єктів і яка буде контролювати належне їхнє збереження і утримання в подальшому», – зазначив Павло Сидоренко. Тимур Бобровський зауважив, що до облікових карток треба створити облікові паспорти, де буде прописано, що конкретно вважається пам’яткою – написи, графіті, сліди від куль тощо. Цю роботу розпочнуть найближчим часом.
Складовою проблеми є брак комунікації між Мінкультом і місцевою владою, адже ці пам’ятки є пам’ятками місцевого значення, зауважила Владислава Осьмак, керівник центру урбаністичних студій НаУКМА. Павло Гриценко стверджує, що після наказу Мінкульту не отримувало жодних повідомлень про те, що графіті на фасаді охороняються законом. Це також невизначеність меж приватної власності і публічного простору. «Навіть якщо Інститут Української мови був би поінформований про те, що ці об’єкти є пам’яткою, чи це убезпечило б їх від вандалізму і свідомого нищення? Де закінчується ваша власність – фасадом ззовні, чи всередині, і де починається публічний простір Києва – цього розмежування поки що немає, і, відповідно, немає розуміння, хто за що відповідає», – пояснила Владислава Осьмак.
«Непогано було б, щоб результатом цього прикрого випадку стали роздуми, яким чином координувати роботу відповідних органів, яким чином інформувати суспільство, яким чином займатися просвітою. Звичайно, у таких місцях має бути інформація, тому що не для кожного є цінністю те, що є цінністю для інших людей», – підсумувала Євгенія Кулеба, засновник ГО «Місто-Сад».
«Життя графіті справді коротке, але ми маємо відділяти просто графіті від революційного мистецтва зі своєю історією. […] Є думка, що їх не треба реставрувати, бо це буде вже «не те». Ні, це буде ще більше «те» – чим більша історія, чим вона складніша і динамічніша, тим більше нам є що розказати дітям. Ми маємо розуміти, що графіті, сліди від куль – це абсолютно важливі історії, які створюють не лише наше сьогодення, але й наше майбутнє», – зауважила Олеся Драшкаба, креативний директор УКМЦ.
Учасники брифінгу нагадали і про необхідність швидше надати тимчасове приміщення для розміщення експозиції Музею Майдану. Зараз у колекції близько 2 тисяч експонатів, вони зберігаються у неналежних умовах. Цим приміщенням міг би стати 5-й поверх Українського дому або приміщення Інституту української мови НАН, яке до інциденту орендував магазин «Емпоріум».