Кожна 3-тя жінка і кожен 4-й чоловік з опитаних осіб, що були у полоні у зоні конфлікту на Донбасі, постраждали і/або стали свідками сексуального насильства. Такими виявилися результати дослідження, проведеного ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив». Підсумки викладені в аналітичному звіті «Війна без правил: гендерно-обумовлене насильство, пов’язане зі збройним конфліктом на сході України». «В дослідженні ми намагались показати вплив конфлікту на гендерно-обумовлене насильство. Ми аналізували гендерно-обумовлене насильство в місцях несвободи, під час перетину контактної лінії, в територіальних громадах зон конфлікту та територіальних громадах, віддалених від зон конфлікту», – розповіла Ганна Янова, дослідниця Східноукраїнського центру громадських ініціатив, під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі.
Основне джерело даних у звіті – інтерв’ю з особами, які постраждали від гендерно-обумовленого насильства або стали його свідками. Всього опитали понад 300 осіб. « З цього масиву ми відібрали 76 інтерв’ю, у яких люди безпосереднього говорили про факти гендерно-обумовленого насильства. Це ті люди, які постраждали від фактів сексуального, фізичного та психологічного насильства, вчинених на основі тієї соціальної ролі, яку людина виконує у суспільстві у зв’язку з прив’язкою до конфлікту у Донбасі – або людина територіально знаходилась близько до бойових дій, або вона ув’язнювалась незаконними збройними формуваннями, або служила у війську чи в інший спосіб взаємодіяла з військовими», – деталізував Володимир Щербаченко, голова Східноукраїнського центру громадських ініціатив. Він додав, що з урахуванням розповідей людей, які стали свідками гендерно обумовленого насильства, загалом зафіксували 175 таких випадки.
Найбільше фактів гендерно-обумоволеного насилля фіксували у незаконних місцях позбавлення волі – 40 таких випадків. «У цьому звіті ми ідентифікували ті місця несвободи, де сексуальне насильство застосовується найбільш інтенсивно – це окуповані обласні центри Луганськ і Донецьк, Кадіївка, у Донецькій області – Макіївка, в Луганській – Алчевськ і Антрацит. У більшості випадків відомо, які збройні формування контролюють ці місця. Це абсолютно не пристосовані для утримання людей приміщення. Як правило, це підвали адміністративних будівель, каналізаційні люки, гаражі, людей тримали в собачих вольєрах, ямах. У кращому випадку – це адміністративні будівлі», – деталізував Володимир Щербаченко.
«Жертвами цього насильства ставали як чоловіки так і жінки, як дівчата так і хлопці. Жінки найчастіше ставали жертва зґвалтувань та залякування сексуального характеру, чоловіки – частіше ставали жертвами катувань з елементами сексуального насильства», – розповіла Ганна Янова. Аналізуючи кейси, дослідники дійшли висновку, що у більшості випадків сексуальне насилля застосовувалося як своєрідна зброя, свідомо і цілеспрямовано. «Загальні обставини, у яких воно використовувалось, свідчить про те, що його метою було залякати, принизити, зламати моральний дух тих, кого утримували в неволі. І є відео в яких представники незаконних збройних формувань говорять про свої мотиви», додав Володимир Щербаченко.
Крім сексуального насильства, у місцях незаконного утримування фіксували також інші форми гендерно-обумовленого насильства. «Серед форм насильства, які проявлялись у незаконних місцях несвободи – спільне утримання чоловіків і жінок протягом довгого періоду часу (ці чоловіки і жінки були представниками різних сторін конфлікту), не надавався доступ до малолітніх дітей як жінкам так і чоловікам, жінки і чоловіки утримувалися в антисанітарних умовах. Також однією з форм насильства було перевдягання військовослужбовців у жіночий одяг і змушування їх до жіночих обов’язків», – розповіла Ганна Янова.
У звіті вказані конкретні виконавці злочинів. «Ми ідентифікували кілька десятків осіб, частину їх можна знайти в звіті. Тут є к громадяни як України так і Російської Федерації. Частина цих людей займають досить високі позиції в ієрархії псевдореспублік. […] Із показів постраждалих простежується, що ці люди знали про існування місць несвободи, умов перебування і свідомі того, що до людей, які там перебували, застосовується насильство», – зауважив Володимир Щербаченко. «Ми зафіксували факти гендерного насильства також з боку українських Збройних сил, добровольчих батальйонів – ви знаєте найбільш гучну справу батальйону «Торнадо», у якій троє людей засуджені за цими статтями. […] Але таких фактів менше, тому що система дуже відрізняється на підконтрольних територіях і там, де повне безправ’я», – додав Володимир Щербаченко.
Застосування гендерно-обумовленого насилля на територіях збройних конфліктів суперечить ряду Міжнародних документів – зокрема, Женевській конвенції та Римському статуту міжнародного кримінального суду, зазначив Антон Кориневич, доцент Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка. «Я думаю, що цінність цього звіту – саме у наявності цієї статистики. Його обов’язково необхідно перекласти англійською мовою, направити в Гаагу до офісу прокурора МКС [Міжнародного кримінального суду], де зараз відбувається попереднє вивчення справи [ситуації на Сході України]. Я думаю, це може вплинути позитивно на рух справи в МКС і відкриття справи для повноцінного розслідування ситуації на Донбасі, яка включатиме ці злочини», – наголосив він.
Проаналізували також тему сексуального насильства в інформаційній складовій збройного конфлікту на Донбасі. Окремий розділ присвячений гендерно обумовленому насильству за межами зони конфлікту, зокрема у родинах учасників АТО.