Відповідь на які виклики у кожній зі сфер доведеться шукати майбутньому Президентові? Що він може зробити, аби вирішити проблеми, які найбільш турбують українців, а чого зробити не зможе?
І. Як закінчити війну?
Сергій Корсунський, директор Дипломатичної академії імені Геннадія Удовенка при Міністерстві закордонних справ України:
– Є два аспекти, які ми маємо сьогодні активізувати: розробити ракетну зброю достатньої дальності, щоб зупинити ворога, а також впровадити необхідне інформаційне забезпечення населення на окупованих територіях, де постійно працює російська пропаганда
– Президент може посилити дипломатичні відносини з Китаєм, який сьогодні не те що не боїться Росії, а використовує її як сировинний придаток. Китай може бути зацікавлений в участі у переговорному процесі в контексті війни з Росією, оскільки через Україну проходить один з торгівельних коридорів в Європу, Китай зацікавлений у наших портах, а отже і в тому, щоб в Україні запанував мир.
«Для того, аби працювати в напрямку повернення окупованих територій, не достатньо посилювати тільки військову складову. Необхідно вести інформаційну боротьбу та чергувати використання всіх доступних інструментів для повернення контролю і над територіями, і для повернення довіри та поваги людей».
Михайло Пашков, співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова:
«Президент може ініціювати розробку стратегії зовнішньої політики України, концепцію відносин з Російською Федерацією у середньостроковій перспективі, хоча б на період каденції Володимира Путіна, розробити комплексний план дій по Донбасу. При цьому низку дій в кожному з цих напрямків можна було б зробити вже сьогодні. Перш за все, це стосується інформаційної політики та боротьби з пропагандою».
Відеозапис цієї дискусії можна переглянути тут.
ІІ. Як домогтися зростання української економіки?
Ігор Бураковський, голова Правління Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, професор кафедри економічної теорії Національного університету «Києво-Могилянська академія»:
– Відповідно до Конституції України, Президент не відповідає за економічну політику. Звісно, людей цікавлять економічні проблеми, але якщо спиратися на Конституцію – озвучені кандидатами у президенти тези варто розцінювати лише як погляди на те, якою має бути економічна політика.
– Головний виклик на 2019-2020 роки – обслуговування зовнішніх боргів. Окремі експерти говорять про допустимість «контрольованого дефолту», але це – все одно дефолт, контрольований він чи ні. Тому необхідно працювати з МВФ.
– Зобов’язання перед міжнародними партнерами потрібно виконувати відповідально: від цього залежить політична і фінансова підтримка країн Заходу, зокрема й у протидії російській агресії. Без міжнародної співпраці і підтримки Україна не зможе реалізувати великі і малі плани, які є сьогодні. Якщо не виконувати свої зобов’язання і не демонструвати реальних історій успіху, Захід може «втомитися» від України.
– У попередні роки вже розпочалася низка важливих реформ – важливо зберегти ці досягнення і продовжити зміни. Це збереження і розвиток системи публічних закупівель «ПРОЗОРРО», реформа пенсійної системи і охорони здоров’я, які сприймаються не всіма, але є життєво необхідними; реформа публічного адміністрування. У перспективі буде потрібна реформа трудового законодавства: воно вже не відповідає сучасним реаліям і створює додаткові перешкоди для бізнесу.
– Потрібно здійснити ревізію програм, які Україна реалізовує за підтримки міжнародних донорів. Проблема не в тому, що для підтримки українських реформ виділено недостатньо коштів чи в корупції – проблема в тому, що ми їх недостатньо ефективно використовуємо. Донори діють за принципом more for more: чим більше ми робитимемо, тим більше нам допомагатимуть, зокрема й фінансово.
– Необхідні структурні реформи в економіці. Зараз основними наповнювачами ВВП є три галузі: переробна промисловість (13%), сільське господарство (10%) та оптова й роздрібна торгівля (13%). Для порівняння, інформатика, інформація й комунікації – лише 3,8%.
– У рамках децентралізації місцеві органи влади, об’єднані громади отримують більше повноважень і більше коштів – в тому числі щодо питань, дотичних до ведення бізнесу. Важливо, щоб корупція, яка існує зараз на центральному рівні, не перемістилася на низовий рівень і на низовому рівні не формувалися «феодальні князівства». Це якраз політична відповідальність Президента та відповідних органів політичної влади.
– Від політичної волі Президента і парламенту залежить, наскільки вони зможуть бути лідерами змін, особливо якщо це непопулярні, але життєво необхідні кроки. Сьогодні дуже важко знайти сферу, де можна швидко «помахати шаблею» і всі проблеми будуть вирішені. Ми повинні весь час пояснювати суспільству, що за краще життя, кращу державу потрібно тимчасово заплатити своїм комфортом – вона не виникає сама по собі.
– Курс долара буде більш-менш стабільний, якщо Україна продовжить реформи, отримуватиме фінансову підтримку, сюди заходитимуть інвестиції. Багато буде залежати від того, як ми будемо розраховуватися за зовнішнім боргом. Крім того, важливо зберігати реальну незалежність Національного банку. Якщо тільки Президент спробує контролювати НБУ, це може мати погані наслідки. Зараз там дуже професійна команда, за останні 3-4 роки вони зробили НБУ не ідеальним, але дуже сильним інститутом, попри всі проблеми і скандали.
Дмитро Яблоновський, заступник виконавчого директора Центру економічної стратегії:
– Багато людей вірять, що Президент може регулювати ціни, підвищувати пенсії і зарплати, знижувати пенсійний вік. Насправді, це все популізм – президент не може зробити для економіки майже нічого. Президент може лише кадрово впливати на окремі органи з повноваженнями в економічній сфері – Фонд державного майна, Антимонопольний комітет.
– Щоб прискорити економічне зростання, треба відійти від політики стимулювання споживання до стимулювання інвестицій. А зацікавленість інвесторів залежить від того, наскільки Україна зможе подолати корупцію, наскільки справедливою стане судова система. Тож запитання до кандидатів – як вони планують цього досягти. Крім того, потрібно мінімізувати втручання держави в економіку, забезпечити рівні умови конкуренції. Усе це не є прямою сферою відповідальності президента, але якщо ми хочемо від нього почути про економічні питання – хотілось би почути, як він планує цього досягти.
– Відсутність ринку землі стримує розвиток економіки: це і джерело корупції, і недоотримання інвестицій.
– Зобов’язання у рамках Угоди про асоціацію варто виконувати, тому що євроінтеграція – це гарна стратегічна мета, яка дозволяє консолідувати суспільство та політиків і здійснювати навіть непопулярні серед виборців кроки. Якщо ми, теоретично, почнемо робити те, що хоче середньостатистичний виборець – зниження ціни на газ удвічі або підвищення пенсій до тисячі доларів – це буде катастрофа для економіки. Якщо подивитися на те, що ми можемо зробити у рамках євроінтеграції і співпраці з МВФ – це шлях поступового і сталого зростання.
– Курс долара відносно гривні у найближчий час залежатиме від того, чи буде президент продовжувати співпрацю з МВФ та іншими донорами. Якщо вона продовжиться, «сюрпризів» із курсом не має бути.
– Немає якогось простого рецепту, який допоміг би повернути в Україну заробітчан. Якщо казати про тих, хто їде з метою заробити більше – потрібно підвищувати українські заробітні плати. Зарплати поступово підвищуватимуться до рівня Польщі, тому що роботодавці змушені конкурувати за людей, але це означає, що українському бізнесу доведеться підвищувати продуктивність праці. Для цього потрібні інвестиції в технології, а щоб інвестор захотів побудувати новий завод – він повинен бути впевнений, що його у нього не відберуть. І ми знову повертаємося до боротьби з корупцією і чесної судової системи. Це ж допоможе втримати іншу групу мігрантів – які їдуть задля іншого способу життя та більшої правової захищеності.
Олег Нів’євський, викладач Київської школи економіки:
– Перше з важливих завдань для України на цей рік – виконання зобов’язань у рамках Угоди про зону вільної торгівлі з ЄС, зокрема в інституційній частині, яка передбачає гармонізацію українського законодавства з європейським. Зараз цей процес рухається дуже повільно, а це – втрачені можливості для розвитку економіки, експорту товарів на нові ринки. Ми просто відтерміновуємо час, коли економіка почне зростати нормальними темпами.
– Потрібно відкривати ринок землі. І це те, на що Президент може впливати, тому що обласні та районні адміністрації – це його вертикаль, і він може впливати на їхню позицію, формування думки тих, хто бере участь у цій дискусії. Якщо відбудеться земельна реформа – ми очікуємо, що будуть нові інвестиції і зростатиме експорт аграрної продукції.
– Курс буде залежати і від врожаю за 2019 рік , тому що частка експорту агропродукції в сукупному експорті – більше 40%. Цього ми поки що не можемо прогнозувати.
– Трудова міграція українців за кордон – це водночас і виклик, і можливості. Заробітчани отримують там більші гроші, ніж потенційно могли би заробити в Україні, та переказують їх своїм рідним. Для України це додатковий притік капіталу. А також трудова міграція – це стимул для українського бізнесу впроваджувати новітні технології і підвищувати продуктивність праці – щоб конкурувати за людей, які обирають між роботою в Україні і за кордоном.
Відеозапис цієї дискусії можна переглянути тут.
ІІІ. Як подолати корупцію?
Віталій Шабунін, голова правління Центру протидії корупції:
– Потрібно йти багатьма шляхами подолання політичної корупції, але без незворотності покарання за корупційні злочини не працює все інше. Проте, боротьба з побутовою чи адміністративною корупцією, в залежності від рівня, не вирішується покараннями взагалі. Єдиний спосіб подолання корупції на побутовому рівні – це системні реформи, які тривають роками;
– Що може зробити Президент? Зробивши елементарні кроки, задовольнити запит суспільства на покарання корупціонерів. Швидкий та публічний розгляд таких справ може, якщо не дасть результатів у вигляді ув’язнень, то принаймні швидко надасть вірогідність [таких результатів]. На хвилі реалізації цього запиту суспільства новий президент може отримати парламентську більшість, яка є необхідною умовою системних реформ, без яких подолання політичної корупції неможливе.
«Неможливо взагалі говорити про боротьбу з корупцією та міжнародні аудити, коли люди, стосовно яких роками тягнуться кримінальні справи, не те, що не відсторонені, а навпаки – ідуть на підвищення.. Я вважаю, що новий президент має обов’язково на засіданні Раді національної безпеки і оборони зібрати всіх керівників правоохоронних органів і, власне, розібратися, по-перше, скільки [відкрито кримінальних] справ, чому ці справи не розслідуються, що заважає правоохоронним органам ефективно їх доводити до логічного завершення».
Михайло Корюкалов, аналітик проекту USAID «Підтримка організацій-лідерів у протидії корупції в Україні «Взаємодія!»:
– Є два, як мінімум, види корупції: політична і побутова. Вони достатньо пов’язані між собою, але люди їх сприймають, як різні речі. Більше того, вони не сприймають побутову корупцію як корупцію взагалі;
– Люди хочуть покарань, а також скасування недоторканності. Президент, звичайно не може нікого покарати, крім того, кого він безпосередньо призначає, і тільки у дисциплінарний спосіб, наприклад, звільнення. Але він, як лідер команди, може задавати стандарти, впливати на політичну кон’юнктуру, в якій такі покарання стають більш очевидними, більш очікуваними;
– Перший крок – визнати, що корупція не проблема, а симптом проблеми. На побутовому рівні корупція – це симптом того, що державні послуги надаються неефективно. А ось корупція на політичному рівні – це вже симптом більш складних речей. Це симптом неефективності влади, але ще й нашої неефективності. Президент, теоретично, міг би прагнути створити систему «стримувань і противаг», але не лише між органами влади, а ще й за участі громадянського суспільства.
Відеозапис цієї дискусії можна переглянути тут.
