Підписання Будапештського меморандуму було помилкою України. Проте не варто недооцінювати потенціал цього документу для вирішення викликів, які постали перед країною у зв’язку з російською агресією. На цьому наголосили представники дипломатичного та експертного середовища під час дискусії до 25-ї річниці підписання меморандуму.
Будапештський меморандум був політичною помилкою України, оскільки від початку була можливість стати без’ядерною державою на умовах, які дали б надійніші гарантії безпеки, зазначає Юрій Костенко, перший керівник української урядової делегації на переговорах з Росією щодо ядерної зброї.
За його словами, Україна мала можливість трансформувати процес ядерного роззброєння в економічно доцільний та отримати за рахунок високозбагаченого урану і плутонію величезні фінансові ресурси для оздоровлення економіки і вирішення проблем енергетики. На певних етапах перемовин США пропонували Україні створити власне виробництво ядерного палива і широкомасштабну співпрацю у сфері безпеки. Для реалізації цього виграшного сценарію не вистачило політичної волі тодішнього президента та Міністерства закордонних справ. За словами Юрія Костенка, їхні дії повністю суперечили стратегії, яку сформував парламент. Після підписання Масандрівських угод США змінили бачення стратегічних відносин з Україною.
«Україна, віддавши 3-й у світі ядерний потенціал Росії, а разом із ним, в боєголовках, високозбагачений уран і плутоній, за оцінками нашої робочої групи віддала 100 мільярдів доларів – при бюджеті еквівалентом приблизно 8 мільярдів доларів. Натомість ми отримали від Росії ядерного палива на суму 1 мільярд доларів… Текст Будапештського меморандуму писала Росія, узгодивши певні положення з американцями. Наші дипломати лише виконували те, що було прописано у Кремлі», – зазначив Юрій Костенко.
Водночас, наголошує дипломат, не варто недооцінювати потенціал Будапештського меморандуму: це міждержавний документ, підписаний найбільшими державами світу. «Згідно з нормами Віденської конвенції про міжнародні договори, підписи голів держав мають юридичний і політично зобов’язуючий характер. Як би там не стверджували, що в меморандумі немає слів «гарантії», а лише «запевнення в гарантії» – це не відповідає духу цього документу», – зазначає він.
За його словами, головна причина, чому механізм Будапештського меморандуму досі не задіяний – знов-таки нестача політичної волі української влади, і про це кажуть також американські дипломати. Повернення до Будапештського формату, переведення Росії зі статусу країни, яка нібито допомагає Україні вирішити її внутрішні проблеми до статусу країни-агресора дозволило б блокувати її право вето у Раді безпеки ООН та розраховувати на значно більшу допомогу від Сполучених Штатів та Великобританії.
«Якби був задіяний механізм Будапештського меморандуму у складі трьох країн, Британії, США та України, – уся ця допомога могла б бути набагато більшою, і вона б показувала світові, що, попри відмову Росії виконувати меморандум, США і Британія допомагають Україні зберігати її територіальну цілісність. І сьогодні не було б під загрозою система ядерної безпеки у всьому світіяка регулюється законом про нерозповсюдження ядерної зброї. Тому що приклад України – це приклад для інших країн іти ядерним шляхом. Цим дуже стурбовані урядовці США. Щоб вийти з цієї ситуації – потрібна, в першу чергу, політична воля українського керівництва», – наголошує Юрій Костенко.
Україна могла апелювати до тексту документу ще до 2014 року, оскільки там йдеться і про зобов’язання підписантів утримуватися від економічного тиску на Україну для досягнення своїх цілей, зазначає Віталій Мартинюк, виконавчий директор Центру глобалістики «Стратегія ХХІ». Це можливо було зробити під час «газових війн» з Росією 2005-2006 років та 2009 року, тому що дії Росії підпадали під ці критерії, але Україна не використала цю можливість. Крім того, у статті 10 договору про нерозповсюдження ядерної зброї йдеться про те, що кожен учасник договору має право вийти з нього, якщо виникнуть виняткові обставини, що ставлять під загрозу найвищі інтереси його країни. Події, які розпочалися з 2014 року – анексія Криму, гібридна війна на Сході – можуть вважатися такими обставинами.
«Це питання потрібно піднімати принаймні на рівні ООН. Якщо ми не будемо використовувати договори, які дозволять нам відстоювати свою незалежність і національні інтереси – ніхто за нас цього зробити не зможе. Я погоджуюся з тезою про те, що «нормандський формат» – не той, у якому ми маємо розмовляти. Він базується на Мінських домовленостях, які є досить сумнівними і з точки зору міжнародного права, і можливості їх виконання. Але є чітко прописані положення Будапештського меморандуму, і саме на цьому документі нам потрібно базувати платформу для відновлення територіальної цілісності і суверенітету України», – зазначив Віталій Мартинюк.
Крім того, потрібно піднімати питання про ситуацію із трьома сховищами ядерних відходів внаслідок військових програм, які здійснювалися ще в часи СРСР. Із таких місць, одне вже ліквідоване. Але три з 5, які залишаються, розташовані на окупованих територіях – на Донбасі та у Криму.
Віктор Вовк, асоційований член Римського клубу, позаштатний консультант Робочої групи щодо ядерного роззброєння України, нагадав, що насправді у 2014 році Україна ініціювала консультації у Будапештському форматі – ще 28 лютого 2014 року. На зустріч, назначену на 5 березня у Парижі, прибули представники Великобританії та США. Наступна зустріч відбулася 17 квітня у Женеві – за участі України, Росії, США та ЄС, членом якого є і Великобританія. Проте після президентських виборів Україна погодилася на «нормандський формат».
«Зараз стоїть питання не про перехід до нового формату, а, насправді, відновлення переговорів у Будапештському форматі, які були ініційовані рішенням Верховної Ради. Без США за столом переговорів досягти реального вирішення проблеми окупованих територій і миру взагалі неможливо. І саме Будапештський меморандум дає міжнародно-правову основу для цих переговорів. На відміну від нормандського, який не має її», – зазначив Віктор Вовк.
Він нагадав також, що про необхідність переговорів у Будапештському форматі йшлося у передвиборчій програмі Володимира Зеленського, і логічно вимагати від нього виконання цієї обіцянки.
Також важливо ставити перед підписантами меморандуму питання про більшу військову співпрацю на двосторонній основі. Зокрема, Україна потенційно може отримати статус головного союзника США поза НАТО, що дозволить спрощений доступ до новітньої зброї і суттєво посилить обороноздатність. Таке звернення вже було подане у 2017 році з ініціативи Комітету Верховної Ради у закордонних справах, отримало підтримку від Палати представників і зараз знаходиться на розгляді у Конгресі (законопроект 3047). Далі питання має узгоджуватися на рівні президентів держав.
«Україна, яка протягом всієї незалежності дотримувалася миролюбної політики, заслуговує на те, щоб жити у мирі, з повагою до своїх кордонів і суверенітету. Якщо підписанти Будапештського меморандуму не примусять агресора повернутися у рамки міжнародного права, якщо світова спільнота буде йти на якісь поступки за рахунок реалізації «Північних потоків» і подібних проектів – тоді міжнародна система безпеки може зруйнуватися взагалі», – наголосив Віталій Мартинюк.
Важливо, щоб Україна продовжувала всі міжнародні позови проти Росії і дотримуватися у цьому напрямку послідовної політики, незалежно від зміни політичних еліт, зазначила Ганна Гопко, представниця мережі захисту національних інтересів «АНТС», голова Комітету у закордонних справах Верховної Ради VIII скликання.
«Дуже важливо, щоб президент Володимир Зеленський, представляючи Україну в Парижі, не переступив «червоних ліній» і не прийняв рішень, які вдарять по наших національних інтересах, послаблять колективну безпеку і посилять довіру до міжнародної архітектури безпеки», – наголосила Ганна Гопко.
