Незабаром відбудеться прем’єрний показ короткометражного фільму «Блудний син», присвяченого видатному балетмейстеру, теоретику танцю, колекціонеру та бібліофілу українського походження Сержу Лифарю, якого називають одним з найвідоміших танцівників XX століття. Він був засновником Академії танцю при «Гранд-Опера», ректором Інституту хореографії та Університету танцю Парижа, почесним президентом Всесвітньої ради танцю ЮНЕСКО. Сучасники називали його «богом танцю», «добрим генієм балету XX століття».
Розповісти про цю постать мовою кіно спробувала режисерка 4-го курсу КНУТКіТ ім. І.Карпенка-Карого Віта Стоїкова. Про те, що в результаті вдалось, вона розказала в Українському кризовому медіа-центрі в бесіді з виконуючою обов’язки завідуючої філією “Музей Сержа Лифаря” Музею історії міста Києва Наталею Білоус.
«З дитинства я займалася танцями, але моєю мрією завжди було займатися балетом. На жаль, в моєму місті не було балетної школи, проте, з дитинства я запам’ятала саме Сержа Лифаря. Ідею розповісти про нього я довго виношувала в собі. Вважала, що буде цікавим глибше для себе впізнати цю особистість і показати її українцям. А оскільки не знала жодного фільму про Сержа Лифаря – ні повнометражного ні короткометражного – і вирішила зробити таке маленьке відкриття», – пояснила Віта Стоїкова.
Вона вважає, що для українців дуже важливо зараз відкривати імена, про які раніше або менше говорили, або не говорили, бо це було заборонено.
«Необхідно звертати увагу на те, що у нас є власні неймовірні професіонали своєї справи. Не рівнятися на того, хто за кордоном, на іноземців, а на своїх, і відчувати ту впевненість, що якщо Лифар зміг, то і я можу. Це вселяє віру і надію на те, що ми впораємося з усім», – переконана режисерка.
Як відзначила Наталя Білоус, подібні роботи випрацьовують певний наратив у сприйнятті таких персонажів.
«Йдеться про ідентичність і про вплив культури на них, про їх формування в різних сферах. Як людина себе ідентифікувала 100 років тому, 50 років тому і зараз – це теж різні речі. Українська культура знаходиться в процесі випрацювання цього наративу. Можливо, за допомогою таких творів випрацюється і наратив у майбутньому», – заявила вона.
Її співрозмовниця підкреслила, що це як раз є наскрізною ниткою її фільму. Якщо б Лифар не мислив себе українцем, він би не говорив про Київ так багато, не сумував за тими місцями, де він виріс, за своєю сім’єю. Він би не відчував цю ідентичність, не відчував потягу до рідної землі, не прагнув би сюди так повернутися.
Характеризуючи стрічку, Віта Стоїкова зазначила, що за жанром це драма. На її думку, це про вибір, про який кожен глядач для себе замислиться. Як би він поводив себе на місці Лифаря? Який вибір він може зробити прямо зараз.
Говорячи про подальшу долю фільму Блудний син», режисерка хотіла би, щоб в нього було фестивальне майбутнє, і в той же час в Україні його мала можливість подивитися ширша аудиторія.
«Хочеться повести його прокатати в інших містах, щоб не тільки кияни змогли побачити. І мені чомусь дуже хочеться, щоб його показали в Парижі. Щоб французи мали змогу подивитись, якими очима українці бачать Сержа Лифаря. Напевно вони думають, що це їхній Серж Лифар, але ж ми знаємо що він наш», – наголосила Віта Стоїкова.