Наприкінці березня збіглися дві історичні дати, пов’язані з видатними діячами українського національно-визвольного руху. 30 березня відмічаються роковини з дня смерті Дмитра Донцова, а 31 березня виповнюється 150 років Миколі Міхновському. Цим подіям було присвячено круглий стіл «Апостоли української державності: роль і значення творчості Миколи Міхновського та Дмитра Донцова в історичному контексті та сьогодні», який відбувся напередодні в Українському кризовому медіа-центрі.
На початку заходу редактор газети ОУН “Шлях Перемоги”, заступник директора Центру Національного Відродження Віктор Рог відзначив, що обидва були батьками ідеї і практики української державності. У своїх працях вони їх розробляли, популяризували і втілювали у життя. Словами Шевченка, з них запалало.
«Дуже правий свого часу був Євген Маланюк, який у своєму есе «Микола Донцов» написав такі слова: «Деколи аж страшно стає на саму думку, якби в той час забракло цього чорнявого студента з Таврії», – додав Віктор Рог.
Голова Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти Андрій Бутенко з цього приводу відмітив, що історики звичайно ніколи не ставлять професійні питання «Що буде?» або «А щоб було би?», але чи досягли б ми незалежності України у 1991 році, якби не фундаментальні праці цих великих людей? Чи б мали ми ті громадські політичні рухи?
«Я є дослідником історії права і мені завжди було цікаво досліджувати ідеї Миколи Міхновського як правника, – сказав Голова Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. – Він заклав ідеологічні речі для побудови майбутньої держави саме як правник. У тому числі те, що українська держава – не просто одна з держав, яка б мала постати на карті. Це держава з новими принципами, де є рівність чоловіка і жінки, усіх націй, де визначено, яким чином особа іншого походження може здобути українське громадянство, недоторканість особи, житла, рівність усіх перед законом. Структура парламенту, роль президента – все це знайшло своє місце в цих ідеях».
Початок двадцятого століття став початком поширення національно-визвольних рухів в Центральній та Східній Європі. Обґрунтування політичної концепції національної державності було загальноєвропейським процесом, який захопив і Україну. Про це згадав кандидат юридичних наук Леонтій Шипілов.
«Тоді в Російській імперії була популярна концепція про добровільне входження до її складу «Малоросії», а Міхновський обґрунтовує, що ні – має бути зовсім інша конструкція. Говорить, шо Переяславська угода по суті була конфедерація двох незалежних держав, потім одна із сторін порушила права іншої. А відтак для України, попре те, що вона перебуває в окупованому положенні, ця угода жодного значення не має. Після того він переходить на тогочасне розуміння прав людини і пояснює: оскільки політичні, економічні, гуманітарні права людини придушуються, в українців лишається тільки один спосіб захисту – збройним шляхом повернути собі втрачену свободу. І це був лише 1900-й рік», – розповів спікер.
Уповноважений з питань захисту державної мови Тарас Кремінь акцентував увагу на тому, що Микола Міхновський завжди стояв на боці тієї талановитої молоді, яка мріяла і думала. З неї вийшли герої Крут і ті, хто під час більшовицької навали захищав Київ та інші міста. Саме ця молодь складала основу перших урядів, потім створювала міжнародні організації українців по всьому світу.
«Говорив він і про те, що українська мова повинна вже у початковій освіті. Я людина з півдня, і знаю, що таке захищати українську мову, відстоювати її право державної як конституційної», – підкреслив Тарас Кремінь.
Багатогранність обох постатей відмітив у своєму виступі історик, майор ЗСУ Юрій Юзич. З однієї сторони, вони були дослідниками української літератури. Міхновський взагалі починав як літературознавець. Його критика сучасної літератури подібна до того, до чого у 30-х роках дійшов Донцов. Також цих постатей об’єднував зв’язок з Революційною Українською партією. З неї починали політичну кар’єру.
«Коли почалася Перша світова війна Міхновський і Донцов категорично виступили проти Росії. Є текст, до якого вони мають відношення – Катехізис українця, – розказав Юрій Юзич. – Ця книжка поширювалася у Німеччині і Австро-Угорській імперії як набір патріотичних текстів. Але коли у 1917 році вона без автора, однак, з тією самою назвою з’явилася у Києві, місцеві газети намагалися звинуватити твір у шовінізмі. Проте, якщо почитати цей текст сьогодні, навряд чи там можна знайти щось реакційне».
Сьогодні надзвичайно важливо наново для себе відкривати і Миколу Міхновського і Дмитра Донцова. Про це висловився заступник Голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак: «Ті обставини, в яких перебуваємо, змушують переосмислювати оцінки минулого, по-новому, неупереджено, критично вивчати спадщину попередників. Коли починаємо все більш усвідомлювати колоніальну природу домінування Росії над Україною, більш розуміємо колоніальну природу сучасної війни».