У Пресцентрі УКМЦ презентували публікацію про результати програми безперервного професійного розвитку (CPD) у межах міжнародного проєкту U-RE-HERIT – Architects for Heritage in Ukraine. Під час заходу архітектори й експерти говорили про те, як навчання, побудоване на реальних кейсах, допомагає працювати зі спадщиною під час війни — не як із тягарем, а як із ресурсом для відновлення громад і переосмислення простору.
“Це розмова про відповідальність професії”
Відкриваючи презентацію, модераторка заходу Ольга Терефєєва, представниця Національної спілки архітекторів України, наголосила, що CPD-програма стала простором фахової розмови про нову роль архітектора в умовах війни.
Вона підкреслила, що йдеться не лише про навчання чи підвищення кваліфікації, а про переосмислення професійної відповідальності — перед громадами, пам’яттю та майбутнім.
«Ця програма — про те, як ми, як професійна спільнота, реагуємо на виклики війни. Про те, як архітектура і спадщина стають інструментами відновлення, а не лише темами для дискусій», — зазначила Ольга Терефєєва.
Саме з цього фокусу — відповідальності й практичності — надалі розгорталася вся презентація.
CPD як відповідь на війну: бачення організаторів
Після вступу модераторки слово взяла Ruta Leitanaite, кураторка проєкту U-RE-HERIT, яка долучилася онлайн. Вона пояснила, що програма CPD від початку замислювалася не як теоретичний курс, а як практичний інструмент роботи з реальними об’єктами спадщини в умовах війни.
«Це не просто курси. Це лабораторія, де архітектори працюють із конкретними об’єктами, конкретними громадами і конкретними ризиками», — наголосила вона.
За її словами, підхід U-RE-HERIT базується на міжнародному досвіді, але адаптований до українського контексту — з урахуванням руйнувань, переміщення людей і втрати звичних функцій простору.
Міжнародна перспектива і горизонтальний обмін
Далі до розмови долучився Pehr Mikael Salstrom (ASA), який зосередився на структурі програми та принципах відбору учасників. Він зазначив, що особливу цінність CPD становить горизонтальний обмін між фахівцями з багаторічним досвідом.
«Половина цінності цієї програми — у тому, що учасники навчаються одне в одного. Ми працювали з архітекторами, які вже мають 10–20 років практики», — сказав він.
Він також повідомив, що в програмі працювали 12 команд із різних регіонів України, відібрані з близько 40 заявок.
Цифри й охоплення: що вдалося зробити
Євгенія Бевз звернула увагу на масштаб програми. За її словами, до CPD було залучено близько 50 міжнародних експертів, а загальне професійне охоплення сягнуло приблизно 500 фахівців.
Вона також зазначила, що в межах програми розробили шість навчальних модулів, два CPD-проєкти уже профінансували у 2024 році, а ще більше проектів можуть отримати фінансування у 2026. році.
“Знищення спадщини — це знищення ідентичності“
Повертаючись до українського контексту, Олена Олійник з Національної спілки архітекторів України наголосила, що війна зробила тему спадщини питанням безпеки та ідентичності.
«Росія свідомо знищує об’єкти культурної спадщини, бо розуміє їхню роль у формуванні ідентичності. Саме тому робота зі спадщиною сьогодні — це не лише професійна справа», — зазначила вона.
Пілотні проєкти: від ідеї до реалізації
Будинок офіцерів флоту в Миколаєві
Марія Токар розповіла про роботу над Будинком офіцерів флоту в Миколаєві. Вона пояснила, що участь у CPD дала команді інструменти для системної роботи з об’єктом і громадою.
«Ми зайшли в конкурс уже з дослідженнями, підтримкою громади і чітким баченням цінності об’єкта», — сказала вона.
Палац Катериничів у Бобровиці
Оксана Хорошавіна, яка працює з палацом Катериничів на Чернігівщині, підкреслила, що програма допомогла громаді побачити спадщину як ресурс розвитку.
«Коли громада починає усвідомлювати цінність об’єкта, з’являється відповідальність і бажання його зберегти», — зазначила архітекторка.
Що далі
Підсумовуючи дискусію, Олена Олійник повідомила, що CPD-програму планують продовжити на базі Національної спілки архітекторів України з новим набором і залученням міжнародних експертів.
«Цей досвід показав, що архітектура може бути мовою відновлення і стійкості», — підсумувала вона.