Його називають наймолодшим детективістом України. В активі Дмитра Безверхнього вже декілька історичних детективів. З одного боку, для вчителя історії за фахом це не можна назвати чимось дивним. Однак, він мешкає і працює в Умані, де у порівнянні з великим містом будь-якому письменнику бракує джерел при написанні твору. Як це вдається Дмитру – спитав Ігор Стамбол у проєкту Українського кризового медіа-центру «Навколо книги».
«Мені в шкільні роки дуже подобалася новелістика. Я і досі палко люблю творчість О.Генрі. Тому коли я почав пробувати писати щось від себе, це були спочатку короткі новели. І коли вже, як то кажуть, набиваєш руку із короткою прозою, то постає питання, чи проза залишається такою ж у формі, чи варто рости далі? В цьому плані я пройшов весь цей класичний шлях від максимально коротких оповідань до роману», – так описує гість початок свого літературного шляху.
Паралельно із новелами йому подобалося читати детективи Агати Крісті. Артура Конан Дойля менше, бо це знову ж таки шкільна програма і вона якось завжди була на слуху.
«А от Агату Крісті я для себе цілком випадково відкрив у восьмому чи дев’ятому класі. Взявши в книгарні будь-яку її книжку, розумів, що це моє, стиль, манера, сенси. І вже коли був у старших класах і переходив в університет, почав задумуватися, а чи не спробувати собі писати детективи», – згадав Дмитро.
Першим книгою Безверхнього став історичний роман «Порцеляновий погляд», в якому події розгортаються у 1899 році в Умані. Він довго готувався до написання твору, протягом року складав сюжетні перипетії, а потім досить швидко написав текст.
У 2022 році знов у видавництві «Темпора» вийшов роман «Порядні пані вмирають самітно», що став продовженням «Порцелянового погляду».
Із Софією Павлівною Нрієвською пов’язана і третя книга «Імперія одноденок», надрукована видавництвом у серії «Нові 20-і»
Про автора пишуть, що він проводить безліч часу в архівах, аби детально відтворити реалії побуту пізньої Російської імперії, і результатом такого детального опрацювання джерел стає надзвичайно якісна художня белетристика. А що думає з цього приводу сам Дмитро Безверхній?
«Читачі інколи кажуть, що сюжети надто фантастичні. Ну хіба таке могло бути? Але виявляється, що вони фантастичними вважають якраз ті сюжети, які були абсолютно реалістичними. Мою джерельну базу складають перш за все старі газети. Далі метричні книги. Хто коли народився і хто коли помер, та від чого – це завжди допомагає», – зізнався автор.
Наприкінці бесіди ведучий запитав, що, на думку письменника варто зробити в Умані?
«Не варто її оминати. Потрібно затриматись і подивитися всі цікаві місця. Їх насправді не бракує. Одного вікенда вистачить абсолютно. Є на що подивитися. Звичайно, в деяких місцях із забудовою чи надмірно ошатними ремонтами в тих місцях, де вони були б недоречними, місто втрачає ідентичність, але все одно в Умані багато перлин. Це і культурні перлини і національні, етнорелігійні. Це містечко, де на порівняно невеликій площі зібрано доволі багато цікавих локацій», – зазначив Дмитро Безверхній.