Сумщина є флагманом України у сфері донорства, а Суми – донорською столицею держави. Та попри це донорський рух потребує постійної підтримки, а внесок кожного сьогодні – надважливий. З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну здача крові та її компонентів стала більш критичною, нагальною потребою для порятунку постраждалих унаслідок воєнних дій.
Донори – це справжні герої, які живуть серед нас. Вони не питають, кого саме врятує їхня кров, вони наближають країну до перемоги.
У Сумському обласному центрі служби крові постійно тривають благодійні корпоративні акції, на які жителі міста приходять цілими колективами. У багатьох організаціях уже склалися міцні донорські традиції.
До донорського руху Наталія Гончарова приєдналася 2016 року. Тоді її колега з редакції регіонального телеканалу запропонувала влаштувати акцію до Дня захисника України – поділитися компонентами крові з бійцями, які воювали на сході держави. Наталя підтримала ініціативу. Відтоді здає плазму.
«Зараз намагаюся відвідувати донорський центр двічі на місяць. Під час війни донорство – це ще одна лінія оборони. У зв’язку з бойовими діями зросла потреба в стратегічному резерві компонентів крові. Вони щоденно необхідні пораненим військовим і постраждалим мирним жителям. А ще потрібно сформувати запаси для медичних закладів, зокрема онкологічних, хірургічних, опікових відділень, пологових будинків тощо.
Ми – українці, ми однієї крові, ми – єдина нація! Це не просто мовні спецефекти, а стан душі та переконання, що мотивують мене долучатися до благодійності в будь-якому її прояві. День донації завжди незвичайний, бо він дарує неймовірне внутрішнє піднесення й особливий енергетичний обмін», – стверджує Наталія Гончарова.
«Донорська кар’єра» не має меж
Так склалося, що воєнні реалії сьогодення наклали свій відбиток на всі сфери нашого життя. Багато хто зараз переймається тим, що недостатньо робить для наближення Перемоги. Проте долучитись до донорського руху – це шанс допомогти та врятувати життя однією донацією.
Перші 26 донацій в Ігоря Хлистуна були в місті Горлівка на Донеччині. Після подій 2014 року його родина переїхала до міста Дніпрорудне Запорізької області – там було 6 донацій, 2016-го переїхали на Чернігівщину – плюс ще 6 донацій, тепер уже в Сумах – понад 10. Ось так склалась «донорська кар’єра».
«Від березня чотири рази здавав, просто з коментарем «на потреби ЗСУ», без конкретики. Донорство, особливо благодійне, важливе завжди, а в період активних бойових дій – особливо важливе. Сьогодні це частина моєї допомоги країні у важкий період, як і долучення до збору коштів, як і допомога конкретним підрозділам матеріалами, як і робота на підтримку економіки та продовольчої безпеки», – каже донор Ігор Хлистун.
Вони здають кров та рятують людські життя
У медичній практиці трапляється багато непередбачуваних ситуацій, коли потрібне переливання крові, і жоден з нас не застрахований від імовірності стати цим пацієнтом. Тож, працюючи на випередження, найкраще, що можна зробити, – здати кров у тилу, аби більше бійців сил оборони повернулися з фронту живими.
«До донорства я долучився понад 10 років тому, – розповідає Олександр Шаповал. – Був нещасний випадок з дитиною мого товариша, терміново потрібна була кров, і ми її здали. Дитині стало краще, а для нас це стало початком доброї традиції для наступних донацій».
Сьогодні на його рахунку понад 130 донацій, статуси Почесного і Заслуженого донора України. За останні пів року до нього зверталися як з приводу здачі крові для військових, так і для дитячої онкогематології.
«Кров чи плазму я здаю орієнтовно щомісяця. Зазвичай телефонують і кажуть, що необхідна кров. Або ж якщо не телефонують – дякувати Богу, немає в цьому потреби, – то приходжу і здаю плазму. Вона йде знову ж таки для заводу-фракціонатора «Біофарма», де роблять таблетки, препарати, які допомагають людям, що потребують лікування», – каже він.
На думку Олександра Шаповала, донорство – це взагалі фундамент добрих справ, і якщо людина хоче допомогти, але не може зробити це фінансово, то саме донорство, волонтерство – ті вчинки, які люди можуть робити без фінансових затрат. Головне – мати здоров’я та бажання допомогти, а якщо людина вже є донором, то потрібно продовжувати цю добру справу.
Жодне слово про донорство не буває зайвим, адже воно стосується порятунку людських життів. Про це не з чуток, а з власного досвіду добре знає Вікторія Стеценко – донорка із 7-річним стажем, координаторка донорського руху при Церкві Різдва та у Червоному Хресті.
«За чотири місяці після того, як долучилась до донорства, я вирішила, що хочу спробувати себе в ролі координатора донорського руху. Тобто збирати людей для спільної мети – допомагати тим, хто цього потребує. На той час у моєї похресниці були проблеми зі здоров’ям і їй необхідні були тромбоконцентрати, а коштувало це значних коштів, тому ще більше спонукало. Оскільки я ще волонтерю у онкогематологічному відділенні, для мене це було взагалі рушійною силою, щоб допомагати тим, хто потребує. Так розпочався мій шлях донора», – розповідає Вікторія.
Досить швидко пощастило набрати велику команду донорів-однодумців. До війни вони щомісяця організовували акції і всі разом ішли до донорського центру крові. Останні події в країні суттєво вплинули на життя сумчан: багато хто виїхав, але ті, хто залишився, продовжують бути в строю і долучаються до спільних донацій.
«Нещодавно ми організували акцію «Зустріч друзів». Я не телефонувала їм усім, як то було раніше, просто, зустрівшись на вулиці, запропонувала в суботу прийти на донацію. І так нас зібралось десятеро, – каже Вікторія Стеценко. – Донорство важливе в будь-які часи. Я працюю в лікарні, стикаюсь із переливанням крові, плазми, інколи й сама долучаюсь до процесу переливання. У такі моменти розумієш, настільки це взагалі важливо не тільки до або під час війни».
У перші дні повномасштабного вторгнення Сумський обласний центр служби крові повноцінно не працював: були лише певні дні, коли охочі могли прийти і здати кров чи компоненти.
«Пригадую, в ті дні я йшла з думкою, що крім мене більше нікому здавати кров. І яке то було здивування, коли я побачила багато людей, які казали, що тут вперше. Це вражає. Люди часто придумують якісь відмовки, але коли справді виникає потреба в донорстві, то переборюють свій страх, знаходять час і йдуть до центру крові. У моїй практиці були випадки, коли люди, яким ми допомагали, з часом теж долучались до донорського руху на постійній основі, розуміючи, наскільки все це важливо. Не менш важливим є те, що саме «Біофарма» виготовляє дорогоцінні препарати із плазми, крові, такі як, наприклад, альбумін, імуноглобулін. Тобто, це теж є важливою складовою підтримки життєдіяльності людини», – підсумовує Вікторія Стеценко.
На Сумщині нещодавно підписано Меморандум про співпрацю між ТОВ «Сумський обласний центр служби крові», Сумською обласною радою та БО «Благодійний фонд «Здоров’я Сумщини», спрямований на розвиток донорства й допомогу ЗСУ.
За словами директора обласного центру служби крові Наталії Трофименко, раніше донори безкоштовно здавали кров та її компоненти для певних осіб чи лікарень. Тепер за такі донації нараховуватимуться кошти, однак йтимуть вони на потреби Збройних Сил України.
«Хочемо подякувати донорам, які погодились здавати кров безкоштовно у важкий час для нашого міста, коли люди добирались пішки, на таксі або іншим транспортом. Попри все – коли лунали вибухи, йшли вуличні бої. Наші хоробрі хлопці захищали нашу землю від окупантів. Донори приходили, бо знали, що була велика потреба в різних групах крові, і кожен свідомо робив те, що було в його силах. Ми пишаємося нашими донорами, бо вони – герої свого фронту. Потреби крові в Сумах є великі, але ми повністю їх забезпечуємо завдяки нашим донорам, які готові віддати найцінніше – кров. Разом ми наближаємо нашу Перемогу, допомагаючи нашим захисникам та підтримуючи їх. Багато наших донорів стали на захист нашої Незалежності, і ми хочемо, щоб вони відчули, що в них є надійний тил», – коментує Наталія Трофименко, директор Сумського обласного центру служби крові.
Своїми вчинками сумчани вкотре доводять, що ми, українці, непереможні і незламні, бо в єдності – наша сила.
Тетяна Ярмоленко, Суми
25.08.2022
Матеріал підготовлений у рамках проєкту Local Media Support Initiative, що реалізовується УКМЦ за підтримки International Media Support IMS