«Російські спроби використати все, що є – ракети, які нібито не збиваються, масовані атаки на центри прийняття рішень свідчать про те, що ситуація наблизилась до того кульмінаційного моменту, коли у гру повертається дипломатія. До цього переважно все визначалося на фронті Збройними силами України», – таку думку висловив Голова правління УКМЦ, Надзвичайний і Повноважний Посол України Валерій Чалий. Разом із публіцистом, журналістом, політичним аналітиком Віталієм Портниковим він обговорив тему формули миру у дискусії «Геополітичні діалоги».
Дипломат відзначив, що працює чимало експертних груп. Вони постійно міняють свої прогнози. Так, останнім часом можна почути багато усталених стереотипів стосовно того, як війна закінчиться, що станеться у майбутньому, якими будуть переговори, чим Україна має поступитись.
«Я виділив три стереотипи, – конкретизував спікер. – Перший – це те, що війна закінчується, а, значить, потрібні перемовини. Другий – обговорення теми посередництва. Третє, що виникає навколо цього – спроба нав’язати дискусію щодо спроможності України піти на поступки. Все це потребує глибокого коментаря”.
Віталій Портников провів аналіз ситуації, зупинившись на інтересах усіх сторін. «Чого реально бажає Російська федерація на чолі з Володимиром Путіним і чого в принципі бажав би російський народ, як би він мав якусь політичну суб’єктність? Повернення до Ялти – констатації тих підсумків перемоги, яка була досягнута Радянським союзом 9 травня 1945 року і схвалена союзниками по антигітлерівській коаліції. Мова йде про повернення СРСР у кордони 1991 року, можливо, за винятком країн Балтії, які вже є частиною НАТО і Євросоюзу. Україна – лише невеличкий фрагмент їхніх амбіцій», – додав він.
Чого бажає Україна? Бути суверенною державою, яка має право на свій власний вибір, у міжнародно визнаних кордонах знов таки 1991 року. Раніше вона розглядала НАТО і ЄС як інструменти захисту. Тепер – ще як систему цінностей. Це повністю суперечить інтересам Росії і, за словами Портникова, робить конфлікт між двома країнами екзистенційним.
Чого хочуть США та інші країни Заходу? Повернення до міжнародного права, яке не допускає можливості, коли одна країна приєднує до себе території іншої.
І, нарешті, чого бажає Китайська народна республіка? Створення двополярного світу, де США та Китай вирішуватимуть, що таке міжнародне право. Вона не стільки зацікавлена у поновленні кордонів України, скільки в досягненні власної цілі – розуміння всіма, що без її участі і акцептації жоден конфлікт у світі не може бути реально вирішеним.
«Проблема полягає в тому, що ніякого політичного рішення при такій різноспрямованості задач цей конфлікт не несе», – поділився висновком аналітик.
Валерій Чалий згадав свої відчуття від побаченого у Вашингтоні біля меморіалів загиблим в Корейській війні та у В’єтнамі.
«Коли дивишся, розумієш, чому так відбулось. Генерали і військові хотіли продовжувати кампанію, готові були взяти Ханой і для цього мали можливості, але політики зробили інакше, і на якомусь етапі війна стала непопулярною, багато жертв, поранених, рух у суспільстві. Як нам орієнтуватись? Суспільство налаштоване неочікувано рішуче йти до перемоги, і це показують не лише соціологічні опитування. Такі настрої і в Силах оборони. Чи залишаться ці настрої настільки, наскільки потрібно?», – спитав дипломат.
«У суспільства, яке не живе у стані щоденної загрози життю, є певна готовність погоджуватись із жертвами на певний період. Питання в тому, якщо такий стан зберігається достатньо довго, а миру немає, то виникає втома від ситуації», – відповів Віталій Портников.
На його погляд, багато що залежить не від настроїв у суспільстві, а від політичної волі Заходу: «Мене тішить, що він продовжує підвищувати ставки у цій війні. За путінським порядком денним Захід мав понижувати ставки, відмовлятися від воєнної допомоги».
Обидва експерти зійшлись на думці, що в разі, якщо залишити контроль Росії над Чорним морем, то вона зробить з нього своє озеро, як зробила з Азовським. Україна є великою сільськогосподарською країною, і без вирішення питання свободи судноплавства її економіка страждатиме.
«До речі, вже всі партнери говорять, що Крим має бути деокупованим, – відмітив Валерій Чалий. – Однак, з’явилась дискусія про те, чи не зняти з Криму після деокупації статус автономії і не зробити знову областю? Свого часу надання автономії входило до інтересів Росії, і, мабуть, було б логічно його позбавити. Але є кримські татари, і це теж треба враховувати. Чи доречно взагалі зараз про це дискутувати?»
Віталій Портников звернув увагу на правові аспекти. Кримська АРСР у складі Української РСР була відновлена указом президії Верховної Ради СРСР як Кримськотатарська автономія. Ніхто не збирався робити у Криму російську автономію, оскільки у росіян була суб’єктність у вигляді своєї республіки, а у кримських татар такої суб’єктності не було. Ідея тоді полягала у забезпеченні таким чином їм права повернення у Крим. А от у складі України ніколи не було Кримської республіки. Лише область.
«Чому ми маємо керуватися російською ідеєю автономії Криму?», – заявив з цього приводу журналіст, зазначивши, що є більшим прихильником моделі, за якою Крим може стати мостом між Україною і тюркським світом. Щодо назви, то це питання для широкого обговорення, в якому безперечно повинен брати участь Меджліс кримськотатарського народу.
Наприкінці дискусії Голова правління УКМЦ наголосив: «Якою б амбітною не була формула миру, в ній більш чітко має бути прописаний елемент чорноморської безпеки. Також до неї треба додати пункт щодо членства в НАТО».