У видавництві Vivat вийшла книга “Архіви КГБ. Невигадані історії”. Її автор – історик і журналіст Едуард Андрущенко, починаючи з 2018 року збирав матеріал в архіві Служби безпеки України. За рік вдалося підготувати достатньо статей для того, щоб подумати про книгу, але карантин відстрочив ці плани. Згодом робота відновилася. Її результатом стала збірка з 18 сюжетів. Про те, які історії були взяті у видання, Андрущенко розказав Ігорю Стамболу, ведучому циклу «Навколо книги». Розмова відбулася 30 листопада в Українському кризовому медіа-центрі.
«Героями є і невинні жертви, з чим в нас асоціюються радянські каральні органи, особливо в тридцяті роки, і реальні шпигуни, – роз’яснив автор. – Наприклад, справжній шпигун з вісімдесятих років, киянин, що був завербований північнокорейською розвідкою. Є історії реальних злочинців – кримінальників, до яких справжнього співчуття не має, але їх справи вів так само комітет».
Розпитуючи про книгу, Ігор Стамбол поцікався, наскільки затребуваною є в умовах війни історична тематика? На думку Едуарда Андрущенка, інтерес суспільства до неї лише зростає, чому є пояснення.
«Історія і мова – питання першочергові, – наголосив автор книги “Архіви КГБ. Невигадані історії”. – Це той фундамент, без якого не вдасться перемогти в цій війні і не завершити формування нації. І це розуміють всі. Ось лише один приклад. У Мелітополі, у моїй рідній Запорізькій області, коли остаточно сформували окупаційну адміністрацію, яку очолив колаборант Балицький, першим рішенням було перейменувати вулицю Донцова у вулицю Судоплатова».
