Під час пресконференції у прес-центрі Українського кризового медіа-центру представники громадської ініціативи Виборча Рада UA презентували четвертий аналітичний матеріал за напрямом зовнішня політика, оборона та національна безпека у рамках проєкту “Нова влада України 2019-2021 роки: досягнення, проблеми, перспективи”. Експерти проаналізували зовнішньополітичну та безпекову діяльність президента Володимира Зеленського за 2,5 роки його перебування на посаді.
Як наголосив координатор напряму зовнішньої політики, оборони та національної безпеки громадської ініціативи, колишній міністр закордонних справ України Павло Клімкін, цей аналіз є максимально неупередженим.
Зовнішня політика
За словами Альони Гетьманчук, керівниця Центру Нова Європа, під час передвиборчої кампанії було важко скласти враження про Зеленського, як про опонента євроатлантичного курсу, чи навпаки — як про поборника євроатлантичного курсу.
Зовнішня політика ці 2,5 роки так чи інакше формувалася під впливом переговорів по Донбасу, чи їхньої відсутності. Ця тема впливала на всі інші події зовнішньої політики.
Експертка виділила три особливості зовнішньої політики Зеленського:
- загострене відчуття важливості поваги до України з боку міжнародних партнерів. Сам Зеленський часто називає це суб’єктністю;
- бізнесовий характер зовнішньої політики, акцент на економічну дипломатію. Якщо казати простою мовою — пошук грошей на розвиток держави. Це стає все більшим пріоритетом Зеленського;
- людиноцентричність.
Павло Клімкін зі свого боку зазначив, що за 2,5 роки в зовнішній політиці України стало більше емоцій та заяв. Стало менше довіри.
“Наші партнери дуже часто не розуміють, чи є у нас план і стратегія. (…) Невизначеність всередині і назовні відбувається у всій зовнішній політиці”.
“Знаходячись під шаленим тиском російського режиму, під можливістю масштабних військових провокацій маємо по-новому проаналізувати сферу національної безпеки, де є багато стратегій, і мало реальних кроків, і сферу зовнішньої політики, де наша гра на сьогодні достатньо обмежена”, — наголосив ексміністр закордонних справ.
Врегулювання на Донбасі
За словами провідної аналітикині Фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва Марії Золкіної, тема врегулювання подій на Донбасі була чи не центральною темою передвиборчої кампанії кандидата Зеленського.
“Якщо ми подивимося на результати врегулювання конфлікту на Донбасі, до яких Володимир Зеленський і його команда прийшли, то вони не відповідають тим амбіціям, які заявлялися. Фактично від другої половни 2020 року, тобто, вже півтора роки, переговори перебувають у глухому куті”, — розповіла вона.
“За ці 2,5 роки політику Зеленського по врегулюванню війни на Донбасі можна умовно поділити на кілька етапів. Перший етап охоплює собою другу половину 2019 року і початок 2020 року. Він характеризувався рядом демонстративних політичних реверансів, або авансів РФ, метою яких було показати, що Зеленський реально зацікавлений у вреглюванні питання війни на Донбасі. Розведення сил і військ досі викликає багато запитань. Навіть за 2,5 роки у Станиці Луганській СММ ОБСЄ не змогла підтвердити відведення сил і озброєнь із непідконтрольного Україні боку. Тобто фактично, це була одностороння акція з боку України.
Другий етап політики Зеленського щодо Донбасу охоплює період від весни 2020 року до кінця осені 2020 року. Він характеризувався поверненням переговорів до більш класичного “нормандського формату”. Українська сторона спробувала дипломатично зміцнити свої позиції шляхом залучення українських переселенців до ТКГ. Це не призвело до проривів, але дипломатично додало певної ваги нашій позиції. Переговорна позиція української сторони стала зрозумілою – ми не готові були йти на політичні поступки перед Москвою.
Третій етап охоплює собою кінець 2020 року і увесь 2021 рік. Він характеризується відходом РФ від спроб домовлятися із Зеленським. Росія почала тиснути і не йшла на жодні поступки. Росія посилила тиск на Україну і постала загроза нового наступу. 2021 рік фактично абсорбував питання врегулювання на Донбасі у більш широкий міжнародний порядок денний відносин Росії із Заходом”.
