В перші дні 2026 року США здійснили раптову військову операцію у Венесуелі, в результаті якої був захоплений президент Ніколас Мадуро. Президент США Дональд Трамп заявив, що ця акція – частина політики «відновлення американської сили» у Західній півкулі.
Відсторонення Мадуро стало болючим ударом по позиціях Москви в Латинській Америці. Кремль втратив одного з ключових союзників у Західній півкулі – причому союзника, з яким Путін лише за кілька місяців до того підписав «стратегічну угоду про партнерство». Аналітики відзначають, що це вже друга велика геополітична втрата РФ за останній рік – трохи більше року тому впав режим Башара Асада в Сирії, який забезпечував Росії плацдарм на Близькому Сході.
Група з аналізу гібридних загроз дослідила потенцйні насліди пертурбації в Латинській Америці для глобального позиціонування Росії.
Росія демонструє стах ескалації з США
Захоплення союзника Кремля продемонструвало неспроможність Росії проєктувати військово-політичну силу в глобальному вимірі. Російське керівництво усвідомлює, що не може дозволити собі нових авантюр, поки армія зазнає величезних втрат і труднощів на українському фронті. Тому реакція Москви була відносно стриманою: окрім різких заяв і телефонного дзвінка Сергія Лаврова в.о. президенту Делсі Родрігес із виразом «повної солідарності», реальних дій на підтримку Мадуро Росія не вжила.
Певно, найбільш промовистим став епізод довкола танкера Bella 1, який перевозив венесуельську нафту і напередодні змінив прапор на російський. Для супроводу танкера вирушила група російських військових кораблів, в тому числі підводний човен. Однак 8 січня затримання Bella 1 був затриманий береговою охороною США. Попри схлипування турбопатріотів на тему чергового «приниження Росії», вже наступного дня головний спікер кремлівських яструбів – експрезидент РФ Дмитрій Медведєв виступив з непритаманною для нього «самокритичною» оцінкою дій Росії: «надання тимчасового прапора нашої країни судну, яке, хай і незаконно, переслідується нашим головним геополітичним противником, що перебуває в нестабільній ситуації, – це крок з очікуваними наслідками».
Обережність Кремля перш за все пояснюється бажанням Кремля не псувати відносини з Вашингтоном у критичний момент переговорів щодо України. Ситуація для Кремля ускладнилась тим, що в моменті «маятник гніву» Трампа хитнувся в сторону Москви. Показово, що на прес-конференції після рейду в Каракас Трамп висловив розчарування Путіним через «вбивство надто багатьох людей» в Україні.
Цугцванг Кремля
Існують дві протилежні прогнози щодо того, як події у Венесуелі можуть позначитися на подальшому ході війни. З одного боку, російські «яструби» закликають прискорити наступальні дії в Україні, вважаючи, що США фактично розв’язали руки Москві у своєму «ближньому зарубіжжі». Справді, Трамп недвозначно пояснив, що ціллю операції було усунення впливу Москви (а також Пекіна і Тегерана) у «задньому дворі» США. Фактично поновлено доктрину Монро у вигляді «короларію Трампа», згідно з яким Західна півкуля знову проголошена зоною виняткових інтересів Вашингтона. На цьому тлі в російському інфополі лунають міркування, що Росія повинна сміливіше діяти в Україні, поки міжнародна спільнота шокована прецедентом американської інтервенції.
На поприщі пропаганди Москва використала дії США як доказ своєї давньої тези про подвійні стандарти Заходу. Вона намагалася створити враження, що Вашингтон повертається до політики «сила є право», безцеремонно порушуючи суверенітет інших країн. Кремль стверджує, що тепер США «не можуть нічого закидати» Росії щодо України, адже самі вдалися до силового втручання.
З іншого боку, в експертному середовищі висловлюється припущення, що Москва й надалі виявлятиме обережність і прагнутиме використати шанс на вигідні мирні домовленості. На думку деяких західних аналітиків, Путін тепер сподівається на своєрідний «обмін» з Вашингтоном. Історично ще до повномасштабної війни росіяни натякали американцям на поділ сфер впливу: Венесуела в обмін на Україну. Поки що немає прямих доказів існування такої «великої угоди», але факт стриманої реакції РФ на захоплення Мадуро деякі експерти пояснюють саме розрахунком на негласне розуміння зі США.
Втім поза контекстом дискусій про геополічні наслідки рейду США в Каракасі, Кремль уже сьогодні постав перед загрозою додаткових економічних втарт. Нагадаємо, що Венесуела за часів Чавеса-Мадуро була своєрідним «воротами» для російської присутності: з 1999 року Москва продала Каракасу озброєнь більш ніж на $20 млрд, розгорнула там мережу військових радників і розвідників, а також вела переговори про використання баз у Карибському морі. Російські корпорації отримували вигідні нафтові контракти – наприклад, спільне підприємство «PDVSA-Росзарубіжнафт» за участю «Роснефти» мало концесії на мільярди доларів (контракт продовжено Мадуро за кілька тижнів до його падіння). Тепер усі ці економічні та військові проекти опинилися під загрозою. Ймовірно, нова венесуельська влада перегляне домовленості з росіянами.
Крах «боліваріанських» амбіцій Москви
Також не втілились сподівання Росії на консолідацію «боліваріанського блоку» країн ЛА. На саміті СЕЛАК (Спільноти держав Латинської Америки і Карибів – CELAC) ряд лівих урядів намагалися пролобіювати осуд дій США, але група країн (Аргентина, Перу, Еквадор, Парагвай, Панама, Сальвадор та інші) заблокувала спільну заяву на захист Мадуро. Подібний розкол проявився і на Раді Безпеки ООН під час екстреного засідання: деякі латиноамериканські представники відкрито підтримали США, тоді як інші засудили порушення суверенітету Венесуели. Ця ситуація відображає ширший тренд: ліва антиамериканська «вісь» в регіоні ослабла, частина держав (навіть колишні прихильники Мадуро) не готові сваритися з Вашингтоном.
В цих умовах Куба та Нікарагуа залишаються останніми твердими союзниками, які різко засудили дії США. До того ж існує ризик «доміно»: режим зміни у Венесуелі може дестабілізувати Кубу і Нікарагуа, які багато в чому залежать від венесуельської допомоги. Венесуела з часів Чавеса була донором для цих країн, і якщо нова влада у Каракасі припинить підтримку, економіки Гавани та Манагуа опиняться під загрозою краху. Таким чином одним ударом Вашингтон потенційно послаблює одразу трьох проросійських гравців в Західній півкулі.
Амбіції Кремля з проєкції сили глобально зазнали серйозного удару: якщо ще десятиліття тому РФ могла підтримувати виживання «дружніх режимів» у Сирії чи Венесуелі, то тепер воєнні авантюри Путіна (передусім війна в Україні) позбавили його можливості ефективно діяти на далеких периметрах.
У Венесуелі Росія залишила свого протеже напризволяще – Москві не було чим захистити Мадуро, окрім заяв, тож вона вимушено погодилася з доконаним фактом. Це не залишилося непоміченим для інших країн регіону: репутація Росії як союзника, здатного забезпечити «парасольку» від США, серйозно підірвана. Якщо раніше ліві уряди Латинської Америки бачили в Москві потенційного противагу Вашингтону, то тепер очевидно, що в критичний момент Кремль нічим не зміг допомогти навіть найближчому партнеру.
Отож короткострокові наслідки для Росії є переважно негативними: дипломатичний осуд США не компенсує утрати реального впливу, а можливі пропагандистські вигоди нівелюються продовженням ізоляції Росії за її війну проти України.