Унікальну роботу – триптих художників Юрія і Тараса Гончаренків «Геноцид 1933», присвячений темі Голодомору, сьогодні можна побачити в Національному музеї Голодомору-геноциду. Чому з’явилась така можливість і як виникла ідея створити цей проєкт – про це йшла мова в Українському кризовому медіа-центрі на презентації авторської екскурсії провідного наукового співробітника музею Андрія Іванця «Полотно правди. Як київські художники за часів СРСР створили триптих про Голодомор-геноцид».
«Тарас Гончаренко разом зі свої братом Юрієм створили важливе полотно не тільки з мистецької точки зору. Воно є знаком часу. Триптих з’явився у 1989 році. Довгі десятиліття комуністичний режим створював стіну мовчання навколо злочину голодомору і загалом геноциду української нації. Ті мільйони людей, які його пережили, не могли публічно про це говорити. І коли наприкінці вісімдесятих років стало трохи вільніше дихати, молоді художники наважилися на ризикований крок – показати трагедію в образах із серйозними відсилками до глибин нашої історії», – розповів Андрій Іванець.
При створенні полотен була використана унікальна техніка – поєднання олійного живопису і мозаїки. Зрештою триптих опинився в колекції американця Моргана Вільямса. Це найбільше приватне зібрання художніх робіт на тему Голодомору.
«Через цінність триптиху його рідко можна було побачити в Україні, і сьогодні, коли ми переживаємо геноцидну війну, вкрай важливо було показати українцям. Це було вирішено, і в минулому році Асоціація благодійників від імені Вільямса передала полотна в Національний музей голодомору і геноциду. З січня він знаходиться в залі Пам’яті», – зазначив провідний науковий співробітник Національному музеї Голодомору-геноциду.
На презентації був присутній Тарас Гончаренко. Він розказав історію виникнення цієї художньої роботи.
«Цю тему ми вирішили розкрити в часи перебудови. Тоді всі говорили про свободу слова, гласність, однак, в самій Україні продовжувався тиск на все українське. У 1985 році загинув Стус. Вважаю, що це було зроблено спеціально, аби він не вийшов на свободу і не став лідером. В тих умовах ми не могли займатися відстороненим мистецтвом. Взяли тему, яка нас хвилювала. Знали історію нашої родини. Про той час нам також розповідали знайомі і друзі. Щодо сюжету дискусії з братом не було. Ми розуміли один з одного з пів слова. Ще наш дід збирався зробити на цю тему свій твір, і планував назвати його «Варварство». На жаль, не встиг», – згадав художник.
Для народної і культурної пам’яті осмислення тих трагічних подій в літературі і образотворчому мистецтві вкрай необхідно. Це об’єднує націю, і сьогодні, коли Україна бореться із ворогом, дає впевненість в тому, що виживши тоді, виживимо і сьогодні. Таку думку висловив завідувач відділу досліджень Голодомору і штучних масових голодів Національного музею Голодомору-геноциду Дмитро Білий.