Як краще організувати пресконференцію, коли учасників багато, і в кожного є що запитати? В Українському кризовому медіацентрі спільно з Естонським центром Східного партнерства вирішили піти на експеримент. Під час заходів, що відбувались у Херсоні, вони запропонували місцевим журналістам новий формат «інтерв’ю у вузькому колі». Учасників об’єднали у 3 групи. В одну ввійшли гості з Естонії – міський голова міста Нарва Катрі Райк та бувший міський голова міста Вільянді Андо Ківіберг. У другу і третю – керівники громад Херсонської області. Протягом півтори години журналісти, переходячи від одного кола до іншого, мали можливість поставити будь-які питання.
Катрі Райк за фахом історик. Працювала в системі освіти, була міністром внутрішніх справ, членом парламенту. Сьогодні управляє третім містом країни. Отже не дивно, що розмова з нею розпочалася з питання: «Що важче – бути міністром внутрішніх справ чи мером міста?»
«Я б не стала це порівнювати, – сказала вона у відповідь. – Коли ти міністр, відразу не бачиш результат своєї роботи. Він буде помітний через деякий час. У цьому плані набагато цікавіше керувати місцевим самоврядуванням – результат бачиш відразу».
Андо Ківіберг теж політиці не навчався. Отримав музичну освіту, викладав, очолював державний департамент захисту старовинних пам’яток. Однак, більшу частину свого життя присвятив місту Вільянді, де одного разу з друзями організував Фестиваль фольклорної музики. Відтоді маленьке місто стало відомим далеко за межами Естонії. Вже 28 років на фестиваль приїжджають люди з усіх куточків Землі – Азії, Америки, Австралії. Чотири локації, понад ста концертів – в ці дні населення Вільянді зростає у двічі.
«А що дає це місту, коли фестиваль закінчується?» – цікавляться журналісти.
Звичайно імідж, визнає Андо. Кожен в країні асоціює Вільянді з фестивалем. Він став справжнім драйвером зростання маловідомого містечка. Розвивається бізнес. Сьогодні майже вся продукція місцевих підприємств відправляється на експорт. Вікна, двері, ліжка, двигуни для ліфтів – це і багато іншого виробляється у Вільянді.
Коли для містян є робота, і сплачуються податки, для муніципалітету важливо організувати публічний простір. Інакше кажучи, зробити життя комфортнішим. Кому віддати пріоритет – людям або автомобілям? Напевно, людям. У Вільянді цим активно почали займатися десять років тому.
«Це загальна політика в Естонії, – додає Катрі. – Кожне самоврядування намагається вигадувати щось нове для пішоходів і велосипедистів. І це не просто елемент урбаністики. Тим самим влада хоче мотивувати людей більше рухатися. Популяризації здорового способу життя в країні приділяється дуже велика увага».
Наступна тема породжує дискусію. Гості говорять про історичне минуле, і кожний висловлює свій погляд. При цьому обидва ведуть себе толерантно, раз за разом підкреслюючи повагу до опонента.
Ківіберг каже, що у Вільянді зберіглася значна частина старого міста. Це його своєрідність, неповторність, самоідентичність. Тому чималі гроші виділяються на реставрацію.
«Ми цінуємо все, що маємо, і намагаємося його зберегти», – підкреслює бувший мер міста.
Доля Нарви дещо інша. Друга світова війна завдала великої шкоди історичному обличчю міста. Через масові бомбардування з німецької та радянської сторін в 1944 році вціліло не більше 15% його старої частини. Вона знаходилася у руїнах, і в повоєнний час планувалося цю територію відбудувати. До того ж, людям було необхідно житло. Щоб запустити заводи, в Москві вирішили направити в Нарву робочу силу. У тому числі ув’язнених. З часом Нарва перетворилось у місто, 96 % населення якого російськомовне. До того ж, вона знаходиться на самому кордоні країни – через річку Росія.
«Коли у вас в 2014 році були події в Криму, у нас навіть деякі побоювалися – чи не буде Нарва наступною?» – згадує Райк.
Стала демократія та розвинутий ринок не дали цьому статись. Незважаючи на мову, люди обрали кращий рівень життя. І вони відчувають зворотний зв’язок від місцевої влади. Один з напружених вузлів громадської думки – якраз відновлення історичного центру міста.
Медаль завжди має дві сторони. З однієї, в Нарві зростають настрої відновлювати історичний центр міста.
«У нас є цікава людина, уродженець Білорусі, – наводить цікавий приклад Райк. – Всі його знають як Дядю Федора. Раніше працював монтажником на одному з підприємств, а потім роботу втратив. Зараз він поставив собі за мету створити паперовий макет старої Нарви».
У той же час, народження старого міста – це 400 домівок, які потрібно знести. Для багатьох мешканців це історична пам’ять. До цих людей треба прислуховуватись, вважає мер. Тому навесні у Нарві проводилися відкриті обговорення. В результаті домовилися починати відродження історичного центру з однієї вулиці.
У продовження теми питання про взаємовідносини місцевих жителів з самоврядуванням: «Як комунікуєте? Наскільки вони залучені в життя громади? Як часто відбуваються конфлікти?»
Катрі зізнається, що конфліктів майже немає, хоча у людей є різні думки. Святкується, наприклад, 9 травня. У цей день організовуються ходи, велопробіги.
«Доводиться чути думку, що люди в Нарві пасивні. Насправді це не так, – продовжує вона. – Для них дуже важливо мати спосіб зворотного зв’язку. Нещодавно ми проводили опитування людей щодо плану розвитку міста. Питали, яку сферу вони вважаються пріоритетною, у що інвестували б? Отримали майже 500 відповідей. Була здивована, прочитавши, що люди хочуть розвивати в Нарві туризм. І це правильна відповідь. Що стосується мови, то до неї ставимося як до засобу спілкування. На громадських дискусіях спілкуємося російською. На офіційних подіях я говорю естонською. За 10 років картина істотно змінилася. Коли вітаєш естонською, багато хто починає цією мовою відповідати, і мені цей дуже приємно. А ще 20 років тому мова була викликом № 1».
Питання до Ківіберга повернуло його в недалеке минуле: «Коли ви були мером Вільянді, одного разу дорікнули урядовцям, що вони недостатньо приділяють уваги регіонам. Сказали їм, що Естонія не починається і не закінчується в Таллінні. Вас тоді почули? Як сьогодні складаються стосунки між центром і місцевими органами самоврядування?»
«Великі метрополії притягують людей, і це не може не відбиватися на регіональній політиці, – відповідає Андо. – Думаю, це проблема однаково знайома як розвиненим країнам, так і бідним. В Естонії це виражається в тому, що людей, які приймають ключові рішення в країні, вибирають в основному з Таллінна і його передмість. У тому ж парламенті – це дві третини його складу. Вони виросли в іншому середовищі з більш високим рівнем життя, і про те, як живуть в 150-200 кілометрах від столиці, часто навіть не уявляють. А це ж треба вирівнювати, інакше населення в провінції почне відчувати несправедливість. Це підґрунтя для появи у суспільстві правих настроїв, зростання впливу популістів».
А ось що радує і Ківіберга, і Райк, так це ситуація з міграцією населення. Все більше естонців повертається з центру в регіони. Цьому сприяє підвищення рівня життя, якісна система освіти і навіть COVID-19. Підтвердження цій тенденції – різке зростання цін на нерухомість в регіонах.
Лунає сигнал модератора, і журналісти міняються місцями. Тепер їх візаві – керівники громад Херсонської області. Для деяких з них це перше велике інтерв’ю пресі. Проблеми у різних громад однакові, але перше питання про переваги децентралізації влади.
«Передусім, це розвиток сільських територій, – каже заступник міського голови Каховки Галина Гондарева, – Можливість в чомусь зрівняти якість життя, доступ до інфраструктури та послуг. Як приклад, одна з наших сільських рад до цього мала практично нульовий бюджет. Зараз вони утримуються за рахунок міської ради».
Керуючий справами Олешківської громади Володимир Клюцевський впевнений – щасливе майбутнє у громади буде точно. Його завжди тішила наявність ініціативи на місцях. Від окремих громадян, громадських організацій чи ОСББ. Тут бачать суттєві зрушення у бюджетному потенціалі і розвитку інфраструктурних рішень. Це стосується ЦНАПів, доріг, освітлення, ремонту закладів соціальної сфери.
«Ставлення людей змінилося. Якщо раніше було три рівня місцевої влади, і часто виникало питання, у кого відповідальність за рішення тієї чи іншої проблеми, то зараз усі гуртуються. Для вирішення проблеми староста залучає усі бюджетні установи, а не тільки ті рівні, до яких мав доступ», – говорить заступник голови Новотроїцької громади Наталія Салтоновська .
Голова Великоолександрівської громади Наталія Корніенко зазначає: «Найперше – це оптимізація органів управління. Громада бере на себе відповідальність за результат. Друге досягнення – об’єднання фінансового ресурсу. Коли громади були маленькими, 80 % бюджету йшло на утримання апарату. Кого в ньому тільки не було – і фахівців зі спорту, і ДНД. Наразі все повинні вирішувати сільські старости. Роботи в них вистачає. Досі є села, де немає вуличного освітлення і завозиться питна вода».
Оцінка переваг схожа. Висновки дійсно мало чим відрізняються один від одного: ресурси стали більш сконцентровані, завершується передача земель. Подобається те, що громади отримали можливість прямого діалогу як з областю, так і з Києвом. Раніше вони представляли себе лише на районному рівні.
Журналісти як раз хочуть більше дізнатись про якість цього діалогу. Наскільки держава швидко реагує на проблеми, які виникають у громадах?
Буває по-різному. Тривалі процедури узгодження рішень подекуди ще мають місце. Взяти медицину. Затримка в проходженні документів між громадою та Національною службою здоров’я України привела до того, що в Олешківській районній лікарні на два тижні затримали виплату заробітної платні. Від того часто доводиться працювати на випередження.
З іншого боку, відчувається, що центральні органи влади намагаються бути до громад ближче. Швидше реагують на запити. Новотроїцька громада звернулась у Київ з проханням відтермінувати рішення про передачу пенсій від Укрпошти банківським установам. Місцевим мешканцям це дуже незручно – на 40 населених пунктів тільки два банкомати. За два тижні громаді відповіли, а ще за два тижні вирішили рішення все ж відтермінувати. Це відбулось досить швидко, вважають в громаді.
Інша громада зверталась до Президента і уряду щодо заборони органам місцевої влади, де населення менше 50 тисяч, створювати ліцеї. Певне, звернулась не тільки вона, бо відповіддю став законопроект, який прямує на зустріч місцевому самоврядуванню.
Час минає, представники ЗМІ переходять на нові локації, задають нові питання, від чого інформаційна картина стає більш наповненою. Важко утриматись від питання, яким чином доводиться інформація до всіх мешканців громад?
Виявляється, що інструментів комунікації стало більше. Хочеш, щоб дізналися в селах – телефонуй старостам, пиши у фейсбук-сторінку, групу у вайбері, виставляй новину на сайт громади. І звісно, районна газета. Без неї ніяк.
Зустріч у форматі колективного інтерв’ю відбулася у рамках спільного проекту Українського кризового медіацентру та Естонського центру східного партнерства “Протидія дезінформації на півдні та сході України” за підтримки Європейського Союзу.