Іванна Климпуш-Цинцадзе для НВ.
У той час, як світ жорстко реагує на чергову історичну маячню Путіна, наша влада сором’язливо мовчить.
Це мене не дивує і, навіть як не соромно, не турбує. Турбує лише одне. Чи Зеленський та Єрмак, взагалі, читали статтю? Чи розуміють вони, що програмні статті та інтерв’ю ворога треба обов’язково читати? Навіть не читати, а вивчати з лупою. Особливо, якщо це стаття самого імператора самодержця. Бо саме там увиразнюється підсвідомість ворога, саме там ми бачимо, що вони насправді думають.
Наприклад, якби влада прочитала інтерв’ю Суркова, то знала би, що з точки зору Росії «принуждение силой» до «братерських» відносин — єдиний ефективний метод на українському напрямі і, взагалі, «України немає, а українство — це «расстройство умов». Не факт, що це змінило би концепцію «мир за будь-яку ціну», бо владу цікавлять не українські інтереси, а рейтинг, але, може, включилися хоча б якісь інстинкти самозбереження? Чи Єрмак, справді, думає, що Козак чимось відрізняється від Суркова, і що рішення дійсно ухвалює він, а не Путін?
У своїй статті я не буду говорити про історичні маніпуляції та відверту брехню Путіна з неіснуючими цитатами Гітлера. Зрештою, не він перший, не він останній. Така доля історичної науки в Росії ще з часів улюбленого російського імператора Путіна — Олександра І. Так само, як і зараз, тоді історія слугувала лише для обґрунтування імперських амбіцій і ні для чого більше.
Я не буду говорити, чому, розповідаючи про Ржевську битву, Путін «забув», що такі шалені втрати (цифри чомусь різні в англійській і російській версіях) спричинені чи не єдиною тактикою, яку використовували совєтські генерали протягом війни, — закидаємо ворога трупами, адже «баби еще нарожают». Як Жуков під час визволення Києва казав: «Навіщо озброювати цих хохлів. Що більше втопимо в Дніпрі, то менше доведеться висилати до Сибіру». Як радянські «визволителі» в буквальному сенсі слова зґвалтували Німеччину, а генерали ешелонами відправляли додому награбовані «трофеї». Що Бандера майже цілу війну просидів у німецькому концтаборі, а у Бабиному Яру розстрілювали, в тому числі, членів ОУН.
Я не буду про це казати, бо у Путіна своя імперська «правда», і справжня правда йому не потрібна. Як у середньовічних університетах історія була частиною теології та права, а не окремою дисципліною, так і в Путіна історія — частина імперської теології та російського «права», «права» пхати свого носа всюди для захисту «руского міра».
Кумир Путіна Штірліц казав — запам’ятовується перше та останнє слово. Пане президенте Зеленський, прочитайте цю статтю так, як рекомендує Штірліц. Це стаття не про історію. Це стаття про сьогодення. Це стаття про те, що війна (будь-яка) була, є і буде однією з головних «скрєп» Росії, що у початку війни (будь-якої) винен Захід, що Радянський Союз ще живий.
Це стаття про мрії Путіна. Про необхідність повернення Ялтинського миру, коли світ був поділений на сфери впливу між СРСР і Заходом. Про новий пакт Молотова-Ріббентропа, тільки тепер між Росією та Заходом. Про повернення Росії в клуб глобальних гравців. Про важливість збереження світоустрою двадцятого сторіччя з правом вето в Раді Безпеки ООН, яка, в такому випадку, є просто ширмою для прикриття російської агресії. Про те, що захист довкілля, боротьба з тероризмом і наслідками пандемії просто неможливі без зняття санкцій із Росії.
Читайте між рядками, пане президенте. Читайте по губах. Що Україна — це сфера впливу Росії, що їм не потрібні тільки Крим та ОРДЛО, що їм потрібна вся Україна. Що Україна не має права робити свій цивілізаційний вибір, бо рішення за нас має ухвалювати Росія, і наше місце поряд з «братскім» народом. Читайте, пане президенте, а потім поясніть хоча б собі, якщо вже не країні, за рахунок яких поступок ви можете домовитись із Путіним?
А ще почитайте інтерв’ю Патрушева, наче продовженням якого є стаття Путіна. Про Захід, який невтомно веде боротьбу проти Росії, підтримує кольорові революції і змінює еліти України та Грузії на покоління, які не пам’ятають СРСР. Про ворожі НУО на чолі із Соросом. Про невимовну тугу за Радянським Союзом, яка бринить у кожному його слові.
Це люди, які впевнено обома ногами стоять у минулому, у вісімдесятих роках двадцятого сторіччя з біполярним світом і могутнім СРСР. Це люди, які все ще там, в радянщині, і це люди, які там назавжди.
Єдине, в чому я погоджуюсь із Путіним, це з тим, що Друга світова почалася не з пакту Молотова-Ріббентропа. Пакт лише зафіксував цей початок. Друга світова почалась із аншлюсу Австрії за мовчазної згоди Заходу та з Мюнхенської змови, з політики умиротворення агресора. І хочу вірити, що Захід не повторить цієї помилки, тепер уже стосовно Росії. Хочу вірити в те, що це не повториться ні як трагедія, ні як фарс.