«Це гарячий південь України, повний яскравого сонця, солодких абрикосів та шовковиці, ароматних сухоцвітів та подорожей на Азовське море. Місце, де магічний світ природи ледь уживається з абсурдним реалізмом пострадянського оточення», – так пишуть про книгу Олексія Вишника “Приазовська савана”, яка вийшла у видавництві «Темпора».
Ігор Стамбол зустрівся в Українському кризовому медіа-центрі з автором і дізнався, що його підштовхнуло на створення твору.
«В мене завжди була стійка картинка перед очима, коли ми їздили до моря. Оцей степ навколо дороги, яка йде із Запоріжжя до Азовського моря, дуже нагадував пейзажи савани. Я в дитинстві дуже любив іноземні пізнавальні телеканали. Там постійно показували левів, які ходять по савані, і завжди була стійка асоціація, що по наших степах теж можуть ходити леви. До речі, існують міфічні історії про те, що в давнину леви на українському півдні були. Так само і в Європі. За географічним поясом так могло бути», – сказав Олексій Вишняк, пояснюючи вибір назви.
В книзі савана населена людьми. Щодо левів, то вони фантазійні і живуть насамперед в голові одного з персонажів. Його головний виклик – це дорослішання. На початку він ще не зовсім сфокусований. Лише сидить на задньому сидінні і тихенько мовчить, не любить їздити з головним героєм.
Письменник згадує, що на відміну від Одеси, у Запоріжжі свого колориту не було. Лише депресивний стан, якого хотілось уникнути. Герой книги уникає його, тікаючи у свою фантазію.
«Коли виростаєш до повноліття і хочеш сам щось робити, не жити з батьками, нікого не слухати, кудись втекти і почати самому вирішувати, хто ти в цьому житті, починаєш розуміти, що є суспільство, і в ньому якась межа, за яку тобі не можна переростати. Мені здається, суспільство у Запоріжжі і сусідніх містах це робити не давало, і це психологічно відчувається, коли переростаєш якісь рівень і далі бачиш, що тобі не дають рости. Ти або з цим миришся, або тебе залякують, підміняючи іншими людьми, яких це влаштовує», – зізнався Олексій Вишняк.
Втеча його героя – це втеча самого автора з депресивного міста. Депресію Запоріжжя він пояснює занепадом індустрії, оточенням, яке бачиш навкруги. Ніхто нікуди зазвичай не їздить. Подорожувати мало хто мав поклик. А ті, хто був за кордоном, поверталися звідти з ще більшою депресією.
«Приазовська савана» – це ще привід замислитись над соціальним контуром сучасної родини.
«Більшість моїх знайомих у Запоріжжі мали або неповні родини, або родини, які останніми зусиллями тримались. Це не завжди така ситуація, коли батько не живе з тобою. Це може бути тоді, коли батько п’є чи приходить додому, а ти його не бачиш. Коли він постійно на роботі і ніякого спілкування і впливу на дитину немає. Побачив суттєвий контраст, коли переїхав до Львова, де у людей були повні сім’ї. Де діти мали якесь щасливе дитинство», – відмітив автор.
«А як будуть дивитись на цей аспект діти майбутнього?» – поцікався в нього ведучий.
«Зараз люди починають більше розбиратись у психології і відносинах, – відповів Олексій Вишник. – Це не просто так ти завів дитину. З’являється свідоме ставлення батьків. Питання в тому, як такі родини впливатимуть на дитину в подальшому».