Menu

Кінопропаганда – злий пес на короткому повідці Кремля

“Це все такі вульгарні і поверхневі думки – про те, що війни починаються через ресурси, через жінок. Війна починається тому, що є ідеї”

цитата з “документального” фільму “Донбас Визнаний”

Анастасія Ратєєва, аналітикиня HWAG/UCMC

“Культура поза політикою” – цей постулат активно використовується для виправдання споживання російського культурного продукту. Проте саме масова культура часто стає майданчиком для створення нових, вигідних Кремлю, сенсів, за допомогою яких відбувається маніпуляція суспільною думкою. Однією із найбільш заплямованих пропагандою галузей культури, продовжуючи радянську традицію, є кінематограф. 

Тож в цій статті ми розглянемо як кінематограф стає в руках Кремля інструментом агресії проти України в світоглядно-гуманітарному вимірі. Які функції виконує кіно в руках пропагандистської машини РФ?

Виправдання дій режиму

Основними інституціями, що фінансують кіно в РФ, є Міністерство культури, Фонд кіно та Інститут розвитку інтернету. Загалом, сума асигнацій на створення контенту від цих органів на 2023-2025 роки сягає 1 мільярда доларів. Додатково у червні 2022 року було створено вузькоспрямований Фонд підтримки воєнно-патріотичного кіно, який очолює Міністр оборони РФ. Державна підтримка кіно в РФ відбувається за критеріями, що перетворюють нормальну процедуру фінансування культури на процес створення пропаганди. Серед пріоритетних тем Мінкультури РФ на 2023 рік – “миротворча місія Росії”, “деградація Європи”, “Малоросія як історична область РФ” та “неоколоніальна політика країн англосаксонського світу”. 

Прикладом абсурдної пропаганди під обгорткою художнього кіно є фільм “Свідок”, що вийшов на широкі екрани влітку 2023 року. Кінострічка знята на гроші російського Мінкультури та описує початок “СВО”. Українці у “Свідку” змальовані нацистами, нелюдами, мародерами та гвалтівниками. ЗСУ там опікуються своїми людьми лише на камери західних журналістів. У одному з епізодів військові закривають біженців у приміщенні вокзалу, аби обстріляти його та звинуватити російську сторону. “У всьому винна Україна” оголошує головний герой у фінальній сцені. Фільм знятий за підтримки  Міністерства культури та Міністерства оборони Росії,  а на його зйомку було витрачено більше 2 мільйонів доларів.  

“Свідок” є лише одним прикладом відпрацьованої РФ практики виправдання своїх дій мовою кіно. 

У 2008 році, лише за півроку після агресії проти Грузії в Росії, відбулася премʼєра фільму “Олімпус Інферно”. У стрічці, знятій за рекордно стислі терміни, грузинські військові виглядають жорстокими ініціаторами війни, а росіяни змальовані “миротворцями”. Цікаво, що між виходом фільму на дисках та на телебаченні пройшло всього 10 днів. Таким чином у населення Росії не залишалося часу на рефлексію, адже Кремль оперативно надав йому “правильну” версію подій, запаковану в зрозумілу та доступну форму. 

Проте внутрішній споживач не є єдиною цільовою аудиторією Кремля. Нещодавно стало відомо, що анімаційний фільм “Ванлав” російської мультиплікаторки пройшов відбір Американської кіноакадемії, що відповідальна за “Оскар”. Мультфільм є вельми абстрактним за формою та сюжетом, проте російські ЗМІ та пропагандисти в один голос проводять паралелі з “СВО”, що культивується як необхідна міра проти “агресивних гостей у власному домі”.

Така неоднозначність, в тому числі, спрямована на західного споживача – адже фільм номінований на “Оскар”. Якщо у будь-яку стрічку пропаганда Кремля вкладає вигідний їй сенс, то постає питання, чи доречно надавати російським культурним продуктам майданчики для поширення.

Розмиття кордонів між державами пострадянського простору – Мы один народ!

У грудні 2023 року серед української аудиторії набув ажіотажу російський серіал “Слово пацана”. Він був знятий за фінансової підтримки вже згаданого Інституту розвитку інтернету, що розподіляє бюджетні гроші на “патріотичний контент”. В списку проектів, що фінансує Інститут – ряд відверто пропагандистських фільмів на Z-тематику. Тож в заангажованості та політизації “Слова пацана” немає сумнівів. Проте окремої уваги заслуговує інформаційний супровід серіалу, який здійснювали російські пропагандисти. Успіх серіалу серед українців вони використали, щоб додати фарб наративу про “один народ”, яким, в уяві російського імперіалізму, є населення всіх держав пострадянського простору. 

“Серіал на Україні став таким популярним, що там людям зрозуміло – він і про них також. Одна країна була. Розвалювалася однаково болісно. Російський серіал для вуличних хуліганів раптом став нашою м’якою силою”, – пише Андрій Мєдвєдєв, російський журналіст та автор фільмів, нагадуючи своїм читачам, якою “втратою” для всіх був Радянський Союз.

В цьому контексті доречно згадати слова української науковиці Олени Стяжкіної про те, як РФ послідовно “підгодовувала” українців власними культурними впливами: “уже з кінця 1990-х російський телевізор, що також хазяйнував в українському медіапросторі, почав годувати людей ностальгією за тим, чого ніколи не було насправді”. У випадку “Слова пацана” саме гіперболізована, штучна ностальгія за радянським (а отже – спільним для росіян та українців) минулим спрацювала на заздалегідь підготовленій свідомості українського споживача. 

Те, що серіал “Слово пацана” вигідний Кремлю, доводить один показовий кейс. На початку грудня в російському Іркутську сталося вбивство 15-річного хлопця. Російські ЗМІ, висвітлюючи подію, зазначали, що учасники конфлікту надихалися серіалом про молодіжні злочинні банди і навіть цитували персонажів стрічки, про що свідчили очевидці. Та замість того, щоб перевірити “Слово пацана” на предмет негативних впливів на молодь, влада та пропаганда почали серіал виправдовувати. Топові російські пропагандисти в один голос заявили, що інформація – це українське ІПСО.

“Смішно сказати, але казанські пацани з минулого раптом стали загрозою всім ідеологічним українським наративам про особливий шлях, особливий народ, вічну ворожнечу. Його на Україні тому і хочуть заборонити?” – пише Мєдвєдєв, підтверджуючи свою імперіалістичну позицію. 

Культурна інтеграція окупованих територій

Після проведення псевдореферендумів на тимчасово окупованих територіях України у вересні 2022 року, РФ імперативно оголосила про приєднання Запорізької та Херсонської областей до свого складу. Держава-агресор проводить політику інтеграції українського населення у власне суспільство, нав’язує йому нову, російську ідентичність. Адже якщо змусити людей повірити у те, що “тут тепер Росія, і Росія тут назавжди”, деокупація стане тяжчою задачею для України. Для цього Кремль використовує всі наявні інструменти, включно з кіно.  

Документальна стрічка “Спасибо, Родная!” від пропагандистського флагмана RT розчиняє ідентичність людей з окупованих територій за рахунок їх “подяки спільній батьківщині”. В рамках проекту головні герої фільму “на кілька днів повернулися в регіони – на свою малу батьківщину”. Серед них – гросмейстер Сергій Карякін з Криму, що відвідує півострів, а потім їде в Маріуполь “зустрітися з містянами та зіграти з ними в шахи”. Те, як Кремль, починаючи з радянських часів, сприяє відтоку спортсменів, в тому числі шахматистів, до Москви, заслуговує окремого висвітлення як колоніальна практика. Сьогодні ж вкрадені з України таланти РФ використовує, аби в культурному просторі приєднати до власної території окуповані регіони. Цікаво, що кримчанина Карякіна RT повезли і в Маріуполь, до якого він не має жодного стосунку, але який є центральною ідеологічною точкою РФ в російсько-українській війні. 

Донецькій та Луганській областів культурному просторі Кремль приділяє особливо багато уваги. До прикладу, у “документальному” фільмі “Донбас Визнаний” (російською – “Донбасс Признанный”), диктор виголошує промову про “принципову важливість” цих територій. Обгрунтування цієї важливості заслуговує окремої уваги: “бо на Донбасі ці люди зараз… нащадки тих, хто будував імперію і зупинився на рубежах цієї імперії. Оскільки вони окраїнні, не осілі, серединні росіяни – вони розуміли загрозу. Вони… жили на кордоні зі світом іншим та зі світом досить ворожим. І ворожість цього світу… не ситуативна, це сутнісна ворожість до нас до всіх, загалом до російського світу, до російської ідеї”. Цікаво, що проголошення у фільмі жителей Донбасу “окраїнними росіянами” суперечить актуальному російському наративу про “неіснування” України і українців як чогось окремого від РФ.

Конструювання альтернативної реальності та героїзація воєнних злочинців 

Окремо варто виділити “документальні” пропагандистські фільми. “Документальністю” пропаганда намагається вивести свої наративи на рівень з фактами. Автор поняття “документальне кіно”, Джон Грірсон, визначав його як “креативний підхід до реальності”. Тож такі фільми претендують на обʼєктивність і сприймаються як обʼєктивні, адже за замовчуванням відображають реальність. І саме тому Кремль використовує їх для маніпуляції масовою свідомістю через розстановку акцентів, викривлення сенсів та відверту брехню.

Стаття у російському ЗМІ “Взгляд” із заголовком “Багато хто говорить: дякую, нарешті я зрозумів, за що ми боремося”. У статті описують ефект від “документальних” фільмів про “СВО”: “Люди скаржилися, чому у залі немає серветок. Усі ж плачуть. Сидячи в залі, ти почуваєшся, ніби в окопі”.

Так, у “документальному” фільмі “Воєнкори”, знятому пропагандистським флагманом РФ – Russia Today, особи, що прямо причетні до воєнних злочинів Кремля через поширення фейків, дезінформацію та виправдовування дій Кремля, стають “героями”. Так само, як у чисельних документальних фільмах (“Завжди на варті”, “СВОїми очима”, “Червоний листопад”) постають “героями” російські військові, що здійснювали воєнні злочини.

Читайте також: https://uacrisis.org/uk/voenkors-criminal-group-giving-meaning-to-crimes 

Представниця МЗС РФ Марія Захарова підтверджує направленість російського кіно на створення альтернативної реальності: «за нинішніх умов посилився запит на нову мову, нове наповнення, нової форми кіновиразності, і сам перебіг подій нашої з вами сучасності спонукає до того, щоб правдивими мистецькими засобами розповідати глядачам про справжніх героїв». 

І ця “розповідь” відбувається оперативно. До прикладу, в кінцевих датах грудня RT випустив фільм «Марʼїнка. Хроніка звільнення» у трьох частинах. Цілий 2023 рік руйнування міста в ході військових дій фільмувалося на кінокамери, аби після його остаточного захоплення пропагандистська машина оперативно надала свою версію подій світовій спільноті та внутрішньому споживачу. 

“Березова гілка”: кінофестивалі як інструмент 

Для створення ілюзії міжнародного охоплення кінопропаганди Кремль активно використовує формат фестивалів. Вони є ефективним каналом поширення, оскільки є безкоштовними для відвідування та відбуваються по всій території РФ. До того ж, фестивалі відіграють ролі трампліна для подальшої дистрибʼюції. Наприклад, фільми фестивалю “Герої великої країни” показали молоді в ряді навчальних закладів, в тому числі у Суворовських училищах. 

“Герої великої країни” відбувається за підтримки Міністерства оборони РФ та Президентського фонду культурних ініціатив та винагороджує найкращі проекти. Серед переможців 2023 року – вищезгаданий “Донбас визнаний”. Інший фестиваль – “Лінія фронту”, що в цьому ж році нагородив Гран-прі “Воєнкорів” RT, позиціонує себе як міжнародний. Фільми в шорт-листі – переважно російські, проте є і стрічки з Коста-Ріки, Казахстану та Сербії. Хоча стрічки “міжнародні” лише номінально, адже створені за підтримки російських інституцій та громадян, а їх тематика обмежується вшануванням “великої перемоги у Великій Вітчизняній війні”. 

Сайт фестивалю документального кіно “Час героїв”. 

Фестиваль “Час героїв”, проведений в РФ в кінці лютого 2024 року, шокує кількістю та різноманітністю фільмів. Під обгорткою “документальності” глядачам представляють теорії змови, альтернативну правду та цілковитий абсурд. У шорт-листі фестивалю, зокрема, фільм “Збройні барони України”, у якому автори “розслідують схеми контрабанди озброєння, що поставляє Захід Україні, в гарячі точки по всьому світу”. А стрічка “Україна. Діти на продаж” обіцяє глядачам “докази чорних схем продажів українських немовлят багатим педофілам Великої Британії”. Загалом, теми фільмів фестивалю охоплюють усі аспекти альтернативної реальності Кремля. Тут і наратив “Київ хоче знищити православну віру”, і діти-очевидці “8 років обстрілів Донбасу”, і багато іншого.

Окрім власне поширення культурних продуктів, фестивалі в РФ мають і додану вартість: зустрічі з героями фільмів та особами, що підтримують “СВО”. “Час героїв” на другу річницю повномаштабного вторгнення провела відкриту зустріч з артистами, музикантами та поетами, що їздять на фронт. “Що веде їх у саме пекло битв? Вони знають, що їхня творчість допомагає бійцям вистояти та бити ворога. Як мистецтво надихає на подвиги та допомагає людям повірити в себе” – пишуть організатори. І як після цього можна вірити у те, що “культура поза політикою”?


Культура РФ в сучасних реаліях є гібридною загрозою як для західного світу, так і для країн, на яких Кремль намагається мати вплив. Російська пропаганда у формі кіно має кілька ключових характеристик, які роблять її небезпечною:

  • Вона виконує функції виправдання дій режиму, розмиття кордонів між державами пострадянського простору, культурної інтеграції окупованих територій, героїзації воєнних злочинців та створення альтернативної реальності. 
  • Її активно поширюють через різноманітні канали: фестивалі, організовані покази, просування через титульні ЗМІ.
  • Вона охоплює майже всі сфери кіномистецтва: фестивальне кіно, художнє, документальне, а також серіали.

Дискусії з приводу обмеження російських культурних впливів необхідні як в Україні, в контексті протистояння гібридним загрозам під час війни, так і в усьому світі. Подальше детальне дослідження цієї теми може створити базу для обґрунтування необхідності санкцій проти РФ в тому числі і в культурній сфері.