Menu

Коти на стінах і в затінку акацій

Одесі треба давати орден тільки за те, що вона Одеса. Мов шляхетна красуня з оповідань Буніна, вона дивиться у зачинене море, загадково всміхається, і просить когось поруч розказати, як взагалі так сталося, що на цей райський куточок землі прийшла війна.

Незвичні графіті – зображення патріотичних котиків з’являються останнім часом на багатьох стінах Одеси. Говоритимемо з їх творцем Ігорем Матроскіним, але оскільки стріт-арт (вуличне мистецтво) є складовою урбаністичного середовища, розпочнемо з атмосфери, яка панує в місті.

Одеса, викупана травневими дощами, вся в цвіту. На перший погляд, місто живе звичним життям: поспішає на роботу, жваво торгує, дистанційно навчається, водить малечу в парк, вибирає на Привозі полуницю, вигулює собак, відвідує кав’ярні. На вулицях порідшало машин, щезли затори, громадський транспорт ходить справно. В універсамах, аптеках та торгівельних центрах всього майже вдосталь, банкомати працюють. Наче як завжди, але… війна, щодня нагадує про себе пронизливим виттям сирен повітряної тривоги, а іноді страхітливими звуками вибухів і чорним димом на пів неба. На заправках блимають нулі, повний бак пального – «на чорний день».

Блокпости з протитанковими їжаками – частина міського ландшафту. Військові, рятувальники й поліцейські викликають у містян повагу, на них дивляться з надією. Тисячі людей з окупованих областей та зони бойових дій знайшли тут прихисток, ними опікуються адміністрація та волонтери. Нічного життя, звичного у мирний час, нема, до початку комендантської години слід встигнути додому. Відвідувати пляжі небезпечно, може бути заміновано. Купання в морі відкладено на невизначений час, відпочивальників влітку не буде. Спроби висадки російського морського десанту провалилися, а підійти до Одеси з суші ворогові не дають героїчні захисники Миколаєва.

Від перших ракетних ударів одесити здригнулися вдосвіта 24 лютого. Пішов четвертий місяць війни. За цей час держава – терорист багато разів обстрілювала Одесу своїми ракетами.

Більшість з них збивала українська протиповітряна оборона, але були влучання в багатоповерхові будинки, в гуртожиток, зруйновано найбільший торговий центр. Були спроби ворога влаштувати в мільйонному місті екологічну катастрофу. Загинули цивільні люди, серед них школяр і тримісячна дівчинка з мамою й бабусею. Порівнювати цю війну з Другою світовою некоректно, хоча б тому, що такої гіпервбивчої зброї 80 років тому ніхто й уявити не міг. Майже все озброєння, яким Радянський Союз і путінська недофедерація готувалися воювати з цілим світом, тепер кинуто проти України.

Коли стріляють гармати музи мовчать? Ні, це не про нас, українці не лише хоробро боронять свою країну, а й натхненно творять літературу, музику, знімають кіно й малюють. Нашу «Червону калину» й нашу «Стефанію» знають і переспівують по всьому світу. Українське мистецтво, народжене в часи визвольної війни – великий пласт культури, який невдовзі потребуватиме ґрунтовного дослідження.

Одним з феноменів креативної Одеси є графіті з патріотичними котами. Вуличне мистецтво універсальне, адже художник, який його творить, має набагато ширшу аудиторію, ніж представники традиційних мистецтв. У кожного в Одесі своя дорога і кожен натрапляє на «своїх» котів. По місту їх вже понад сім десятків, а композиції не повторюються. Ходімо знайомитись з ними.

Отже, які вони коти Матроскіна? І чому саме коти, а не, наприклад, страхітливо-грізні леви, яструби з пазурями-шаблями чи дракони, які вогнем дихають? Бо Одеса – «котяче місто», коти тут пухнасті улюбленці, вони скрізь і почуваються чудово. Тутешнім людям такий вибір персонажа близький і зрозумілий.

Коти з графіті схожі на людей та наділені їхніми рисами. Типажі, серед яких кожен може впізнати своїх знайомих, захисників, волонтерів, медиків, комунальників, пекарів і відомих персон.

Війна неабияк згуртувала всіх українців. А де ж вороги? Їх – кровожерливих садистів, вбивць, викрадачів дітей, мародерів і ґвалтівників 21-го століття на зображеннях взагалі… нема. Бо вони – Zero, безликі й одурманені пропагандою виконавці волі свого закомплексованого фюрера, співучасники його злочину. Ігнор їм, такий самий, як представникам країни – агресора в усьому цивілізованому світі. На плакатах часів Другої світової, обидві сторони традиційно зображували свого ворога жалюгідно – карикатурним. А нова війна – це нові художні рішення та підходи. Замість сповненого пафосу плаката – більш доступне й демократичне графіті.

Отже, ворог не персоніфікований, замість нього – військовий корабель, якого, з почуттям власної гідності та Україною в серці, могутніми лапами топче наш котик. Пам’ятаєте хвалений флагман російського флоту – ракетний крейсер «Москва», який називали вбивцею авіаносців? Він тероризував наше узбережжя і нашу Одесу, за що був відправлений двома українськими ракетами на дно, разом з ним пішли годувати чорноморських бичків пів тисячі членів екіпажу. На сьогодні це найбільший і найпотужніший у світовій морській історії потоплений військовий корабель. Знайте наших!

А на цьому малюнку традиційне привітання, яке наводить жах на окупантів: «Доброго вечора! Ми з України!». Тут наш чотирилапий друг натхненно ламає російські військові літаки з червоними зірками на крилах, та кидає їхні уламки у вогонь.

В продовження авіаційної тематики, на одній із стін героїчний кіт трощить ворожий гвинтокрил. На кінець травня українські військові знищили 207 літаків та більше 170 гелікоптерів. В композиції «Небо під замком» – кіт, зображений у вигляді українського військового пілота, дбайливо тримає в лапках свій винищувач.

Є графіті, присвячене героїчним захисникам Маріуполя, є кіт – сапер, який веде на повідку легендарного пса Патрона. А в цьому котикові впізнаємо нашого Головнокомандувача ЗСУ – генерала Віталія Залужного.

Деякі персонажі, окрім загальноукраїнських, наділені і локальними, «чисто одеськими»,

характеристиками. Таким є котик у шарфі, а ля Остап Бендер, зображений на одній із брам на одеській Молдаванці. Він хвацько наставив на уявного непроханого гостя пістолет: «Кажи паляниця!».

Одесити полюбляють смачно поїсти. Цей, примружений від насолоди кіт, ласує борщем з чорним хлібом, салом і часником. Він нагадує, що «Борщ – наш», тобто український. В такий спосіб художник відреагував на пропагандистське безглузде твердження речниці МЗС росії про те, що український борщ є прикладом «ксенофобії, нацизму та екстремізму в усіх його існуючих формах».

Гендерна складова гідно презентована у зображеннях цього проєкту: киці – захисниці, вірні подруги, дбайливі мами, ніжні й романтичні, з гострими як лезо кігтиками, без жодних вагань будуть мстити й карати. То ж начувайтеся вороги!

А тепер знайомимося з автором котиків Ігорем Матроскіним. Йому тридцять, за освітою інженер-будівельник, закінчив ОДАБА, але передусім він художник. З дитинства малював у своїх зошитах і на шкільних партах. Захоплювався шрифтовим графіті. Згодом з товаришами почав розписувати балончиками з фарбою закинуті місця, уздовж залізниці. Років зо п’ять тому, перехожі зі здивуванням зауважували, що деякі занедбані, обписані всіляким непотребом одеські стіни оживали завдяки філігранним за рисунком зображенням тварин, зі складним і водночас вишуканим кольоровим рішенням. Той проєкт називався #ANIMAL BWS. Маю світлину на тлі їхнього чудового бегемота, неподалік нижньої станції фунікулера. Одна з найкращих робіт того періоду – носоріг біля Книжкового ринку, в такому ж стилі. В лабіринтах вуличок старої Одеси, можна натрапити на зображення кенгуру, тюленя, риби, равлика та інших тварин. А ще Ігор з компанією автор низки оригінальних і складних за композицією розписів інтер’єрів.

smart

– Пане Ігоре, де можна побачити ваші перші роботи, яким він був, ранній Матроскін?

– Ну, насамперед, не зовсім вірно казати, що це все Ігор Матроскін, бо в нас працює команда. Наш колектив існує з 2004 року, в різні роки в ньому були різні художники, дехто з них вже не малює.

Коли виїжджаєте потягом з Одеси, на мурах уздовж залізниці, можна побачити дещо з наших ранніх речей, створених починаючи з 2004 року. Найбільше їх збереглося в районі Пересипу.

– Образ котика вдалий, легко впізнаваний, лаконічний. Він водночас «няшний», сильний і добрий. Добро, яке має перемогти. Чому персонажем обрана саме ця тварина?

– Так, раніше ми створювали більш складні штуки, а зараз малюємо більш лаконічних плакатних котів. Коти – неофіційний символ Одеси, як і будь-якого портового міста. В кожному дворі є безліч цих символів.

– Про творчий процес. Як реагуєте на глядачів, які коментують незакінчену роботу і дають поради?

– Зазвичай позитивно. Завжди приємно поспілкуватись з розумними людьми. В Одесі всі розуміються на всьому, тому без порад не обійтись.

– До війни й ковіду ви багато подорожували. Чи доводилось брати участь у конкурсах за кордоном, можливо малювали з колегами з інших країн? Де вам найбільше сподобалось?

– Так, ми малювали – в Греції, Азербайджані, Німеччині, Індонезії та ще багато де. Виділити якесь одне місце не можу, мандрувати й малювати – то завжди цікаво.

– Чи не плануєте відкрити власну школу графіті й набирати туди учнів?

– Ні , не думаю що це потрібно, до того ж ми самі ще вчимося.

– Не запитую про творчі плани, та чим збираєтесь займатися після війни, але дякую за ваш оптимізм та щиру віру в нашу перемогу. Нас оберігають героїчна українська армія, моряки, прикордонники, поліція, рятувальники, а їм допомагають патріотичні котики-обереги Ігоря Матроскіна.

– Після перемоги ми плануємо займатися творчістю і відбудовувати країну. Дуже тішить, що наші захисники високо оцінили нашу творчість і кажуть, що вона підіймає бойовий дух.

З іншими нашими роботами можна ознайомитись в інстаграм: Instagram.Com/lbws_168

Володимир Геник, Одеса

31.05.2022

Матеріал підготовлений підготовлений у рамках спільного проєкту Українського кризового медіа-центру та Естонського центру міжнародного розвитку за підтримки Посольства США у Києві та Міністерства закордонних справ Естонії