100 років виповнилося зі смерті Леся Лозовського – одного з найяскравіших українських художників початку двадцятого століття. Цій даті була присвячена панельна дискусія «Лесь Лозовський: подолання смерті», що відбулась в Українському кризовому медіа-центрі.
Це був найдраматичніший період для Києва, підкреслив куратор заходу Олексій Ананов. Лозовський народився в цьому місті, до підліткового віку виростав на Вінниччині. З 15 років навчався у Києві, потім трохи у Москві, після чого повернувся до Києва. В той час створюється академія мистецтв. Лесь стає улюбленим учнем Нарбута, Меллера, Екстер, Бойчука. Гине за загадкових обставин. Після себе залишає небагато робіт і спогадів, але те, що залишається, будить уяву, змушує замислюватись.
«Чому в межах програми «Про_українське» нам важливо говорити про цього художника? Ця програма покликана популяризувати яскраві, важливі, помітні досягнення українського мистецтва. Те, що воно цікаве, привабливе і може драйвити нас у звичайному житті. І в цій постаті багато зійшлося. Оця смерть, століття якої певною мірою ми відзначаємо цією зустріччю теж, зробила послугу авторові. Він не помер в Сибіру, не був названий ворогом народу, його роботи не були знищені в запасниках, але Лозовський залишився вільним», – зазначив Олексій Ананов.
Враженнями від однієї з робіт художника – картини «Богородиця» – поділилася мистецтвознавиця, авторка книги “65 українських шедеврів. Визнані й неявні” Діана Клочко:
«Коли я її побачила, зрозуміла, що він поруч. Було відчуття, що це самодостатня особистість. Не учень, а художник, який шукав інші способи вийти за межи стилізації та експериментував з деяким зовсім іншим способом творення образу духовного, але не в церковній традиції. Це залишається загадковим. Яким чином взявши з багатьох традицій, він зробив цей образ скоріше для себе. Це експериментальний шлях, який сто років тому перервали».
Як коротке життя, так і смерть художника залишається предметом вивчення. Одна з книг, присвячених цій темі, називається “22: Містичний випадок на Вознесенському узвозі у Києві”. Для її авторки, дослідниці, кураторки Бібліотеки українського мистецтва Катерини Лебедєвої постать Леся Лозовського стала поштовхом звернути увагу не тільки не мистецтво того часу, а взагалі на той історичний період часу
«Я була в шоці від того, що тоді відбувалось на вулицях Києва, – зізналась дослідниця. Стосовно Леся, звертає на себе увагу нумерологія. Можливо, в Києві сходяться якісь енергетичні точки. Він помер у віці 22 років в ніч на 22 березня 1922 року. Напевно, щось відбувається з часом. Цікаво, що нещодавно на Вознесенському узвозу знайшли давню печеру – як раз поряд з місцем, де загадково помер Лозовський. В своїй наступній книзі я планую більш детальне це дослідити».
Колекціонерка, засновниця Stedley Art Foundation Стелла Беньямінова торкнулася художньої цінності робіт митця: «Для мене Лесь Лозовський – справжнє мистецтво, справжні лінії, які звучать і надихають. Двадцяте століття – нелегке століття. Вивчити його потрібно всім нам, і мистецтво Лозовського надає цей поштовх».
