Історія Запоріжжя, не лише як міста, а як велетенського регіону сили та свободи, починаючи з періоду Русі – це питомо українська історія. І не лише у військовому чи політичному, а й культурному та лінгвістичному значенні. Сотні, якщо не тисячі слів, що існують лише в українській мові, а також назв, прізвищ – відносять до розряду “козацького походження”. А саме козацтво нерозривно пов’язане із Запоріжжям, де нині діє заповідник, що уособлює серце українського козацтва – острів Хортиця.
Сучасна російська пропаганда у її широкому, зокрема і радянському розумінні, створили чимало міфів про запорізьких козаків. Але метою цього міфотворення було зовсім не возвеличення чи бодай визнання козацтва, як невіддільної частини української історії. Все з точністю до навпаки. Метою – було приниження козацтва, як суспільно-політичної сили, щоб згодом виправдати його знищення у середині 18 століття.
З метою з’ясування, як ці наративи впливають на сучасне сприйняття історії регіону, а також для виявлення механізмів протидії російській дезінформації, було ініційовано публічне обговорення на тему «Маніпуляція минулим: чи живуть міфи російської пропаганди про Запоріжжя і область сьогодні?». Учасниками обговорення стали експерти УКМЦ, історики, журналісти та регіональні представники влади, які відзначили чимало аспектів промосковських наративів, які вже кілька століть поширюються Москвою.
Шкідливі для української ідентичності промосковські наративи у Запоріжжі мають як типові риси для більшості інших досліджених регіонів, так і певні унікальні міфи. Серед типових міфів варто згадати «вирішальну роль росії» у розвитку регіону та його економіки в минулому. Причому, часто місцевими мешканцями озвучується міф про вирішальне значення імперських керманичів: Катерини ІІ та Григорія Потьомкіна, у той час, коли реальні будівничі регіону залишаються забутими. А серед регіональних особливостей – побутує наратив, що і за сучасного періоду, коли Запоріжжя є невідʼємною частиною незалежної України, велика частина населення та господарства краю – орієнтувалися на ринок РФ та продавали туди свою сільськогосподарську продукцію.
Міф про «вирішальну роль москви в індустріалізації Запоріжжя» спростовується фактами. Адже ще на початку ХХ століття почали діяти великі менонітські (німецькі) фірми «Копа» і «Лепп і Вальман». Задовго до виникнення СССР, який місцеві мешканці часто вважають основним фундатором міста, будівництво Кічкаського мосту об’єднало менонітські селища, що дало змогу розширити виробництво сільськогосподарської техніки. Відомі виробництва, автомобілів зокрема, розвинулися вже на націоналізованих СССР заводах. Дніпровську ГЕС почали проєктувати до 1917 року й реалізовували інженери старої генерації. Тож основні тенденції розвитку Запоріжжя як промислового, індустріального центру обох берегів Дніпра було закладено наприкінці XIX століття. А першим і останнім великим «будівництвом комунизма» був Дніпробуд, де використовувалася вільна контрактація робочої сили. Пізніше вже було тільки «соціалістичне кріпацтво».
Керівниця пресцентру УКМЦ Тетяна Колосова на початку дискусії відзначила, що один із найживучіших російських міфів — про “новоросійське” минуле Півдня України.
«Міф про те, що ця територія начебто була безлюдною, “освоєною” російською імперією — це частина колоніального дискурсу, який нав’язували десятиліттями. І він досі живе, бо повторюється на всіх рівнях — від шкільних підручників до телевізійних серіалів», — підкреслила вона.
Також Тетяна Колосова додала, що важливим джерелом, яке спростовує промосковське твердження, що до росіян на території українського півдня не було цивілізації, стають європейські карти, які позначають і українські топоніми та поглиблюють історію Україну. «Україна – земля козаків» – яскраве визначення картографів ХVII-XVIII століть, яке досить добре спростовує також московський наратив про «єдиний народ».
Координатор пресцентру УКМЦ та учасник проєкту Ігор Стамбол відзначив, що складність дослідження Запоріжжя полягає в утвердженій історіографічній традиції виводити початок історії міста від Олександрівської фортеці, заснованої московитами. Проте цей, російсько-орієнтований наратив, насправді виключає дуже багато топонімічних фактів та історичних періодів. Зокрема, дуже важливим та знаковим для історії українців є острів Хортиця, який прямо повʼязаних із темою Київської Русі та козацтва. Окрім того, як зазначив Ігор Стамбол, вказані явища української історії настільки органічно вписують Запоріжжя в українську ідентичність і традицію, що взагалі дуже дивно, на що розраховую московити, коли намагаються претендувати на цей регіон.
Міф про вирішальну роль московської фортеці, як основного фундаменту міста, спростовується наявність попередніх поселень та інфраструктури. Центр сучасного міста Запоріжжя , який нині називається Вознесенівка, а перед тим був Нешкребівкою – за назвою козацького поселення, був заселений козацькими зимівниками за понад пів століття до Катерини ІІ. Олександрівськ (стара назва Запоріжжя) виник у межах Олександрівської фортеці, Олександрівського фурштату, що заселявся місцевими українцями, які послуговувалися власним звичаєвим правом та проголошувалися «засновниками міста», що було задокументовано. Московська військова залога аж ніяк не могла становити основу населення міста Олександрівськ і свідченням цього є наявність на його території деревʼяної козацької церкви. Навколо церков у ті часи розвивалися громади і в Олександрівську основу громади становили українці.
Журналістка запорізького новинного видання «МИГ» Інеса Атаманчук звернула увагу на повторення риторичних кліше, які було створено за совєцького часу.
«Уже тоді була чітка лінія: Запоріжжя — це промисловий центр, побудований завдяки “дружбі народів” і “титанічній праці радянського народу”. А от місце української культури — маргінес. Ніби її тут ніколи не було». Атаманчук зауважила, що в сучасній російській пропаганді цей наратив трансформувався: тепер він виправдовує військову агресію тим, що Росія нібито “повертає своє”.
Іннеса Атаманчук вважає, що козацьке село Вознесенівка, яке знаходилося у самому центрі сучасного міста Запоріжжя є дуже важливим фактором у дискусії про початок історії міста. Козацькі прізвища мешканців Вознесенівки: Кармазі, Капцюхи, Артеменки та інші – цілком доречно вважати засновниками міста, на противагу поширеним міфам про Катерину І і Потьомкіна.
На думку головної редакторки «Запорізької правди» Наталії Зворигіної, відсутність критичного погляду на історію — це прямий шлях до маніпуляцій. Адже козаки влилися і в міську історію Запоріжжя, сформували його культуру та певні особливості світогляду. Хоча згодом, це було майже забутим у час асиміляційної політики СССР, проте лишило певний відбиток на нащадках.
«Пропаганда працює тоді, коли люди не мають інструментів для аналізу. Якщо ми не говоримо про справжню історію нашого регіону, якщо не формуємо культуру пам’яті — ми залишаємо поле для чужих інтерпретацій», — наголосила вона. Журналістка додала, що великою проблемою в регіоні була цілковита перевага російських телевізійних каналів та інших ЗМІ у довоєнний період. Українським журналістам було дуже складно знайти шлях до глядача, і так проукраїнський погляд на історію та сучасність оминав більшість населення.
Крім того, Наталія Зворигіна підкреслила, що Запорізький регіон, в силу свого індустріального розвитку, є дуже русифікованим. Ця політика Москви, була повʼязане не лише з пануванням у культурі та освіті, а й з прямими асиміляційними процесами, адже на запорізькі підприємства масово надсилалися робітники з дальніх областей сучасної РФ.
Головний спеціаліст Департаменту культури та туризму Запорізької міськради Павло Кравчук звернув увагу на те, що історичні фейки впливають не лише на уявлення про минуле, а й на підтримку чи несприйняття подій сьогодення. «Поширення образу “великої Росії, що визволяє братній народ”, базується саме на фальшивій історії. І ми бачимо, як це використовується для виправдання війни». Крім того, спеціаліст пояснив, що позиції, щодо початку історії міста від Олександрівської фортеці, великою мірою підіграли і місцеві дослідники за совєцької епохи. Так було сформовано місцеву хибну традицію, від якої дуже непросто відлучити місцеве населення.
Саме дослідження Павла Кравчука засвідчують, що перші мешканці і «батьки-засновника» міста Олександрівськ були українцями. Він виявив в архівах, що відповідно до розбирательств, коли імперська влада у ХІХ столітті тиснула на міську адміністрацію і вимагала впорядкувати земельну власність згідно законів імперії, міська влада відповідала, що є земельні ділянки, які належать засновникам міста. І серед цих засновників міста, які визнавалися за звичаєво-правовими нормами, не було ані Катерини ІІ, ані Потьомкіна. Засновниками були переселенці з історичних областей України з українськими прізвищами, які завезли до міста «заїмку» – норму звичаєво-правового врегулювання земельних відносин, коли той, хто першим зайняв територію, має право нею володіти. Управління міської ратуші так і відповідала імперській владі: «Попри те, що видано наказ імператора, ми ніяк не можемо порушити права засновників міста та людей, які є їхніми нащадками».
Фахівчиня з комунікацій БФ «Карітас Запоріжжя» Оксана Горобцова вважає, що ключ до спротиву — це спільна робота освітян, медіа та громадських організацій.
«У нас має бути своя правда, підкріплена фактами, джерелами, історичною спадщиною. І ця правда повинна бути розказана голосно — через книжки, фільми, уроки в школах і матеріали в медіа», — сказала вона.
Також Оксана Горобцова додала, що нині в Запоріжжі потужно розвивається громадянське суспільство і волонтерський рух, зокрема. Значною загрозою є те, як активно РФ просуває свої наративи. Тому дуже важливо, аби зʼявлялося більше каналів, які зможуть поширювати український погляд на історію Запоріжжя.
Обговорення в Пресцентрі УКМЦ продемонструвало: війна за історичну пам’ять — не метафора, а реальність. Коли міфи стають інструментами війни, правда має бути озброєною — фактами, дослідженнями, і правдивим словом. Крім того, учасники підкреслили значення популярних форматів, які поширюють проукраїнський погляд та спростовують московські міфи. Особливо це стосується молоді, яка саме сьогодні формує власну історичну памʼять, часто використовуючи лише аудіовізуальні матеріали, яких не так багато в українському контексті, у той час, коли РФ використовує значні ресурси, аби створювати і поширювати власні імперські наративи у найрізноманітніших форматах.
Боротьба за українське Запоріжжя – це не лише війна за території, а й за смисли, за історію, за право бути собою. Розвінчування імперських міфів, поширення правдивого знання про козацьке минуле, реальних засновників міста та промисловий розвиток краю – це інструменти захисту національної ідентичності. У час, коли російська пропаганда не припиняє спроб привласнити наше минуле, надзвичайно важливо говорити про справжню історію гучно, наполегливо та доступно – через факти, через голоси дослідників, журналістів, громадянського суспільства. Адже тільки тоді, коли українці знатимуть правду про себе, її буде неможливо вкрасти.
Дискусію було організовано навколо продемонстрованого відео “Міфи про козаків та їхню історію”, створеного в межах спеціального дослідження «Міфи та наративи російської пропаганди, які руйнують українську ідентичність на півдні та сході України. Спростування та викриття», яке було проведено фахівцями УКМЦ на основі опитування істориків, краєзнавців, журналістів, та громадських активістів в кожній із девʼяти областей, які було опрацьовано в проєкті. Захід відбувся у межах проєкту «Зміцнення інформаційної стійкості в Україні» в партнерстві з International Practitioners` Partnership Network (Естонія) за підтримки Європейського Союзу.