Чотири роки тому одним із спеціалізованих закладів Херсонської області, які опинилися під окупацією, став Олешківський будинок-інтернат для дітей із певними захворюваннями і дітей із необхідністю бути постійно під медичним супроводом. Такі діти не могли залишатися вдома з батьками, тому що їм був постійно потрібен спеціальний медичний супровід. Спроби евакуації цього інтернату були невдалими. Про те, як це відбувалось та проблему повернення депортованих українських дітей загалом, йшла мова у панельній дискусії «Примусово вивезені/депортовані вихованці спеціалізованих закладів Херсонщини. Доля їх рідних та самих закладів», ініційованій Благодійним фондом «Emile Foundation»
«Ніхто не знав, що буде далі, була суцільна паніка, але за нами, за вихователями, за співробітниками була відповідальність, це діти, – згадав Вадим Реуцький, який до 2023 року працював вихователем Олешківського дитячого будинку-інтернату. – Ми не могли нести паніку, якось показувати дітям, що нам страшно, хоча внутрішньо все палало і горіло, тому що навіть дорослі не розуміли, що відбувається, не кажучи про дітей. Важко їм пояснити, чому вибухає навколо, хоча Новий рік вже пройшов».
За його словами, діти чекали на евакуацію, але як тільки про неї казали, відразу з окупаційної влади до інтернату приходили російські військові і всім погрожували.
Як зазначив Вадим Реуцький, зараз в окупації знаходяться 66 дітей, а близько 40 вдалося забрати. Це діти, у яких були батьки або над якими змогли взяти опікунство.
Це лише приклад одного закладу. Про те, якими в цілому є масштаби трагедії, розповіла голова Благодійного фонду «Emile Foundation» Маріам Ламберт.
«Ми говоримо про 20 тисяч дітей, які були вивезені з лютого 2022 року, але в той же час нам потрібно враховувати також дітей, які були вивезені в 2014 році, тому що викрадення та депортація не розпочалися у 2022 році», – заявила вона.
Фонд працює з різними партнерами. У 2023 році йому за посередництва Катару вдалося повернути до України 48 дітей, і тому Маріам Ламберт підкреслює, що пошуки дітей вимагають міжнародних зусиль. На її переконання, уся міжнародна громадська спільнота, міжнародні організації та партнери мають працювати разом над пошуком цих дітей.
«В першу чергу ми намагаємося знайти родичів. Тому що найбільша дезінформація російської пропаганди полягає в тому, що ці діти були сиротами. Цих дітей здали в інтернат. Це не так. Багато сімей все ще залишається у прифронтових регіонах, бо їм немає куди їхати. Відповідно, як тільки ми знаходимо родичів, ми підписуємо згоду, евакуюємо їх до безпечних регіонів, до Чернівців, до Луцька, до Києва, надаємо їм підтримку, розміщення, грошову підтримку. І лише далі починаємо шукати цих дітей. Ці механізми, ці процеси мають відбуватися одночасно, щоб ми були впевнені, що як тільки дитина повернеться, батьки були достатньо сильними для того, щоб боротися з травмою, через яку пройшли їх діти під час перебування в Росії», – пояснила голова Благодійного фонду «Emile Foundation».
У базі Центру громадянських свобод містяться дані понад 98 тисяч епізодів воєнних злочинів, і серед них багато злочинів проти дітей. Про це під час прямого включення повідомила правозахисниця, лауреатка премій імені Василя Стуса та «Захисник демократії», очільниця цієї громадської організації Олександра Матвійчук.
«Ми не можемо втрачати людяність, людський вимір у тому мирному процесі, який було ініційовано президентом Дональдом Трампом. Нещодавно ми чули багато про мінеральні ресурси, територіальні претензії та геополітичні інтереси, але нічого не почули про людей. Ми все ще не маємо уявлення, що трапиться з десятками тисяч українських дітей, які були незаконно депортовані. Тому організації громадянського суспільства докладають всіх можливих сусідів для того, щоб повернути дітей. Це непросте завдання. Ми закликаємо всіх міжнародних стейхолдерів згадати про людяність і, зокрема, про проблеми депортованих дітей і віддати її найголовніший пріоритет. Ми маємо повернути їх», – у зв’язку з цим наголосила Олександра Матвійчук.