9 листопада у прес-центрі Українського кризового медіа-центру відбулася пресконференція “Гартуючи академічну спільноту: індивідуальні та інституційні виклики вищої освіти під час війни”, присвячена презентації результатів якісного та кількісного соціологічного дослідження української вищої школи в умовах повномасштабного вторгнення РФ. Організатором виступила Школа політичної аналітики Національного університету “Києво-Могилянська академія”.
Максим Яковлєв, директор ШПА НаУКМА, відкрив обговорення, запросивши своїх колег зі Школи політичної аналітики представити ключові результати дослідження, а представників профільних інституцій – відреагувати на почуте.
Анна Осипчук, наукова директорка ШПА НаУКМА, керівниця проєкту, розповіла про дослідження “Університети в облозі: виклики для української системи вищої освіти після повномасштабного вторгнення Росії в Україну”. Воно було присвячене викликам, з якими універи зіткнулися під час та через російське вторгнення і відбулося за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за свободу.
Соціологиня розповіла, що 30 університетів і 20 тисяч людей брали участь у кількісній складовій дослідження, 20 університетів – у якісній. Виші були поділені на умовні групи: найбільше постраждалі, переміщені, менше постраждалі та умовно не зачеплені російським вторгненням. До їх числа потрапили тільки заклади у підпорядкуванні МОН.
Антон Суслов, аналітик ШПА НаУКМА, продовжив презентацію колеги, наголосивши: в цих складних умовах університети бачать свою місію та не здаються.
“Переміщені університети бачать себе як хаби для переселенців з їхніх рідних громад. Так, при Маріупольському державному університеті, який переїхав до Києва, створено гумштаб “З Маріуполем в серці”, – розповів Суслов.
Аналітик вказав, що попри неоднозначні позиції була загальна згода, що варто відновлювати навчання, не чекаючи на завершення війни. На руку освітянам зіграв досвід дистанційного навчання та організації всього процесу, здобутий в ході пандемії ковіду. Втім, новими викликами були масовий виїзд студентів та викладачів за кордон, мобілізація до лав армії, бажання студентів волонтерити замість навчання.
Основними, загальними для всіх викликами Антон Суслов назвав проблеми повітряної безпеки, відключення світла, соціалізацію першого року навчання – студенти просто не уявляють, що таке студентське життя
Андрій Бутенко, Голова Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, відзначив важливість проведеної дослідниками роботи.
“Ми часто маємо багато відчуттів, але мало фактів. З кабінетів у нас є різні бачення, але саме соціологи можуть дати нам відповідь. За сухими цифрами – доля кожної людини. З досвіду Нацагентства, навіть в рамках одного університету різні кафедри мають різні змістовні та організаційні програми. Тож питання, що буде з переміщеними університетами – занадто широке. Треба ставити питання, що може зробити кожна сторона. Але єдиної траєкторії для двох університетів, навіть для двох студентів одного курсу бути не може”, – поділився думками Андрій Бутенко.
Володимир Бахрушин, член Національної команди експертів з реформування вищої освіти, експерт Реанімаційного Пакету Реформ, закликав чиновників “взяти на олівець” деякі спостереження та рекомендації авторів дослідження.
“Чого ми чекаємо від держави? До карантину і до війни було багато зроблено змін в законодавстві щодо дерегуляції управління вищою освітою. Ці кроки полегшили подальшу адаптацію. На жаль, ці зміни не були доведені до кінця, дещо зараз неврегульоване. Причиною стало прагнення все відрегулювати законами. Зараз ці колізії та проблемні норми дуже важко змінювати”, – наголосив Володимир Бахрушин, закликавши продовжувати втілювати Стратегію розвитку вищої освіти – яка була ухвалена напередодні війни, але її цілі релевантні і сьогодні.
Олег Шаров, Генеральний директор директорату фахової передвищої, вищої освіти МОН, відреагував на деякі зауваження на адресу його відомства, зокрема щодо гендерного дисбалансу у міжнародній академічній мобільності, який виник через обмеження на виїзд чоловіків за кордон.
“МОН не стоїть на кордоні і не може впливати, кого з країни випускати, а кого ні. Гендерний дисбаланс в міжнародній мобільності – можливо найменша зі шкод, завданих війною. Натомість, плани виконуються, освітня система України працює, маємо набраний контингент університетів та коледжів. У Івано-Франківську, Львові, Києві принаймні частково можливе офлайн-навчання. Єдина принципова умова: у разі тривоги йти в укриття”, – наголосив Олег Шаров.
За словами чиновника, зараз трансформація вищої освіти сильно перегнала трансформацію середньої школи та трансформацію науки. “Відбувся розрив цього ланцюга. Без реформи старшої школи вища освіта, зокрема бакалаврат, вже розвиватися не може. А для магістратури та аспірантури гальмом стала наукова сфера. Відсутність мотиву для української молоді йти в науку – поза сумнівом”, – з жалем констатував представник Міносвіти.
Анна Осипчук відреагувала на слова освітянина: до вторгнення переважало романтичне ставлення до інтернаціоналізації освіти та академічної мобільності.
“Тепер ми бачимо, що треба ставитися більш прагматично. У складі делегації НаУКМА я їздила в університет Торонто, і там канадійці заявляли, що хотіли би бачити наших студентів не на програмах мобільності, а на повних програмах, зокрема на PhD. В інтересах України – щоб молоді їздили і поверталися. За статистикою, найбільше повертаються саме з магістерських програм”, – зауважила Анна Осипчук.
