Експерти, педагоги, мовні активісти, ветерани та представники державних інституцій зібралися у Пресцентрі УКМЦ, щоб відверто обговорити одну з найбільш недооцінених загроз — стрімке змосковщення українських дітей, падіння рівня україномовності та брак усвідомлення серед батьків і вчителів, що мова безпосередньо визначає ідентичність.
Захід організувала спільнота «Українська Україна». Модераторка Вероніка Ольшанська одразу окреслила масштаб проблеми: за результатами дослідження, 82% київських школярів поза уроками спілкуються російською мовою.
Вона наголосила:
«Нещодавні дослідження показали, що у Києві змосковщення серед школярів сягає 82%. Тобто діти поза уроками спілкуються московицькою. Бажання спілкуватися державною мовою, на жаль, ні серед батьків, ні серед учнів не збільшилось. Це величезний виклик».
Далі слово отримали спікери — і кожен з них додав до загальної картини свій унікальний, часто болісний досвід.
Лариса Ніцой: “Мова — це світогляд. І якщо дитина переходить на російську, вона переходить у чужий світ“
Письменниця, педагогиня та голова ГО «Український простір» Лариса Ніцой виступила з наймасштабнішою, емоційною і концептуальною промовою.
Вона почала з того, як десятиліттями в Україні недооцінювали мовне питання:
«Я щаслива, що свого часу, доклавши зусилля час і нерви, мені вдалося змінити вектор мовного дискурсу у нас в країні. Зовсім недавно мовна дискусія зводилася до “какая разница”».
За її словами, українцям роками намагалися нав’язати думку, що мова — це про побут, а не про ідентичність. Але сьогодні ми нарешті бачимо реальність:
«Мова — це світогляд. І мова — це інструмент утвердження ідентичності. Це не просто слова, це те, як людина бачить світ».
Особливо Ніцой наголосила на тому, що держава, школа й батьки мають розуміти один принцип: перехід дитини на мову окупанта — це зміна культурного коду.
Ніцой нагадала, що поки українські батьки не усвідомлять власної ролі, будь-які реформи буксуватимуть:
«Батьки думають, що вони поза політикою, поза питаннями ідентичності. Але коли вони обирають мову — вони обирають, ким буде дитина і які цінності вона понесе у світ».
Ярослав Ніцой: “Мовні практики мають бути фундаментом патріотичного виховання, а не додатком“
Методист Українського Державного Центру національно-патріотичного виховання Ярослав Ніцой продовжив тему, підкресливши: мовне питання в Україні десятиліттями було відірване від системи патріотичного виховання.
У своєму виступі він наголосив:
«Мовне питання і мовні заходи мусять стати фундаментом національно-патріотичного виховання. Це фундамент, на якому будується вся система».
Він нагадав, що 82% російськомовних дітей у Києві — не випадковість, а закономірний наслідок проваленої політики минулих років:
«Десятиліттями мовне питання існувало у відриві від системи національно-патріотичного виховання. Ми маємо наслідки цього зараз».
Ніцой наголосив, що школа не впорається самотужки, якщо довкола не буде україномовного середовища.
Діна Сидоренко: “Батьки не розуміють, що говорять мовою ворога — і дитина втрачає себе“
Мовна активістка і мама двох учнів Діна Сидоренко поділилася практичним та емоційним досвідом взаємодії з батьками.
Вона сказала:
«Батьки не розуміють, що коли вони спілкуються російською, дитина теж буде говорити російською. Вони не розуміють, що це не просто мова — це втрата ідентичності, втрата приналежності до свого народу».
Сидоренко розповіла про ситуації, коли змосковщені батьки чинять опір українізації дітей:
«Ми стикаємося з тим, що батьки кажуть: “А що такого? Ми завжди говорили російською”. Але так дитина не отримує досвіду українськомовного середовища. Це не просто звичка — це деформація ідентичності».
Володимир Жемчугов: “Московщина — це не про мову. Це про колонізацію“
Герой України та ветеран московсько-української війни Володимир Жемчугов дав жорстку й пряму оцінку змосковщення як інструменту окупаційної політики.
У своїй промові він зазначив:
«Московщина — це не просто про мову. Це про колонізацію. Це про те, як нас століттями робили “младшим братом”. І якщо ми сьогодні не захистимо дітей, завтра не буде кому захищати державу».
За його словами, росія завжди використовувала мову як засіб підкорення:
«Це не про слова. Це про світ, який нам нав’язували. І якщо дитину занурити в цей світ — вона перестає відчувати українську державу своєю».
Кирило Татарінов: “Перехід на мову іншого народу — це перехід у його картину світу“
Учитель історії та суспільствознавства Кирило Татарінов звернув увагу на історичні паралелі.
Він зазначив:
«Перехід на мову іншого народу — це не просто побутовий вибір. Це зміна картини світу, зміна образу “ми”. Так втрачали ідентичність багато народів, які більше не існують як культурні спільноти».
Татарінов пояснив, що мова визначає спосіб мислення:
«Мова формує мислення. Коли дитина переходить на російську, вона переходить до інших світових структур, інших сенсів. Це небезпека, яку недооцінюють».
Ігор Спірідонов: “Потрібна законодавча крапка щодо мови в школі — і крапка“
Представник Уповноваженого із захисту української мови в Києві, ветеран війни Ігор Спірідонов акцентував на законодавчій невизначеності.
Він пояснив:
«Є різночитання: хтось вважає перерви частиною освітнього процесу, хтось — ні. Щоб не було різного тлумачення, потрібно чітко прописати, що мовою спілкування на території школи має бути державна мова».
Він також зауважив:
«Сьогодні вранці прочитав новину про Малафієва з Росії… Він подякував і сказав: “Ми знаємо, за що ми воюємо”. Це показує, чому це питання потрібно вирішувати на найвищому державному рівні».
Наталя Піпа: “Ми повинні закріпити україномовний простір у школах законодавчо”
Народна депутатка України Наталя Піпа, авторка відповідного законопроєкту, долучилася дистанційно у зв’язку зі своїм виступом на ОБСЄ.
Її позицію озвучила Лариса Ніцой — дослівно зі стенограми:
«Є чітка норма: мовою освітнього процесу є державна мова… І для того, щоб уникнути різночитань, потрібно поставити законодавчу крапку щодо мови спілкування на перервах і під час шкільних заходів».
Мова — це не про слово. Це про майбутнє покоління
Усі спікери зійшлися на одному: змосковщення — це не побутова або культурна проблема. Це — загроза національній безпеці.
Для її подолання потрібні:
- законодавче закріплення україномовного простору в школах;
- системна робота з батьками;
- розвиток українськомовних курсів;
- модернізація патріотичного виховання;
- розбудова україномовного медіаполя;
- активна позиція громадськості.
Бо, як сказав Володимир Жемчугов:
«Якщо ми сьогодні не захистимо дітей, завтра не буде кому захищати державу».
