Наприкінці минулого року був прийнятий малий кодекс про надра, що на думку ініціаторів законопроекту сприятиме зростанню інвестиційної привабливості галузі та надасть імпульс розвитку промислової переробки сировини на території України.
В експертному середовищі новацію сприйняли неоднозначно. Для того, аби вислухати різні думки та надати сигнал владі, редакція профільного видання «ЕнергоБізнес» організувала в Українському кризовому медіа-центрі круглий стіл «Новий Кодекс про надра: підводні камені».
За словами старшого юриста юридичної компанії Sayenko Kharenko Наталії Гутаревич, кодекс наділяє громадян України правом на участь в доходах від рентних платежів, які сплачуються до державного бюджету за видобування корисних копалин. Проте, в дію ця норма поки ще вступила.
Серед інших змін експертка звернула увагу на виключення з компетенції органів місцевого самоврядування погодження надання надр у користування з метою геологічного вивчення, розробки родовищ корисних копалин місцевого значення.
«А хто тепер буде узгоджувати замість місцевої влади?» – запитав модератор заходу, шеф-редактор журналу «ЕнергоБізнес» Петро Білян.
«Ніхто – відповіла спікерка. – Це і є дерегуляція. Місцева влада усунута від необхідності отримання додаткових погоджень».
Погляд на ситуацію зі сторони податковців озвучив начальник Управління адміністрування рентної плати, екологічного податку та місцевих податків і зборів з юридичних осіб Департаменту податкового адміністрування Державної податкової служби України Олександр Шумський.
«Податкова служба зацікавлена чітко розуміти, що вкладається, як вкладається, ким вкладається і що з цього очікується. Треба знати, якою буде рентна плата, заробітна плата в галузі і податки внаслідок користування надрами. Але в законі я цього не знайшов», – відзначив експерт.
Більш позитивно оцінив зміни президент Асоціації надрокористувачів України Роман Сторожев. Він назвав закон проривним. В ньому враховано багато з того, за що боролися надрокористувачі. При цьому нагадав, що було як мінімум три спроби прийняти новий кодекс про надра, але безуспішні. Тоді законодавець пішов іншим шляхом – через внесення змін в діючий кодекс.
Говорячи про наділення громадян правом на участь в доходах від рентних платежів, Роман Сторожев зазначив, що це стало можливим завдяки успішному досвіду запровадження відрахування частини рент від нафтогазоносних родовищ до територіальних громад.
«Після прийняття цієї норми замість перекриття доріг, всіляких перешкоджань, затягувань процесів, територіальні громади стали заохочувати надрокористувачів отримувати спеціальний дозвіл видобувати на їх території, бо фінансово стали вмотивовані. Більше того, громади почали об’єднуватися навколо інших громад, в яких були надрокористувачі із спеціальними дозволами на нафту і газ, – пояснив експерт.
Також він відмітив важливість Єдиної державної геоінформаційної системи, яка спростить відносини держави і надрокористувача в частині доступу до всіх процесів, які стосуються користування надрами.
Окрему частину круглого столу присвятили стану справ в українській геології, адже одна справа – добувати корисні копалини, і зовсім інша – розвідувати запаси надр. Як виявилося, положення геолорозвідки в Україні викликає велике занепокоєння серед фахівців.
«Український сектор Чорного моря є однією з найперспективніших нерозвіданих провінцій Європи, – розказав головний науковий співробітник Інституту геофізики ім. С. І. Субботіна НАН Сергій Стовба. – В акваторії можуть бути відкриті родовища з видобувними запасами понад 50 мільярдів кубометрів газу, і це стосується кожної зі 100 наявних антиклінальних структур. Наші дослідження свідчать, що і в Криму ще можуть бути відкриті нові поклади вуглеводнів. Чи доцільно чекати деокупації Криму та акваторії? Ні. Ми маємо зараз проводити науково-дослідні та геолого-тематичні роботи. Але зараз нічого не робиться, ніякі напрямки не фінансуються».
Колегу підтримала завідуюча відділом геології Інституту геології НАН України Олена Ремезова. З іі слів, ми можемо дійти до того стану, коли не буде ані нових родовищ, ані спеціалістів.
«Дуже важко відповісти на питання, що таке державна політика Україні в галузі мінеральних ресурсів, – визнала Олена Ремезова. – Візьмемо для прикладу США. Там діє потужна геологічна служба. На дослідження критичної сировини їй виділено 510 мільйонів доларів. Ще 74 мільйони – на дослідження відходів, де є чимало цінних компонентів. У нас практично ці роботи не проводяться, на місцях експедиції зникають, а треба, щоб ця мережа працювала».